«Пасха-Великдень настає тоді, коли над злом тріумфує любов!» — владика Богдан Дзюрах у Неділю про блудного сина

28 лютого 2021

У Неділю про блудного сина, 28 лютого 2021 року, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах пропонує застановитися над тим, чому притча про милосердного батька є настільки знаною та популярною. За його словами, «вона виявляє те, що справді є серцевиною, істотою нашої святої віри: безкорислива і вірна любов Отця Небесного до кожного із нас. Які прикмети цієї Божої любові?»

«Пасха-Великдень настає тоді, коли над злом тріумфує любов!» — владика Богдан Дзюрах у Неділю про блудного сина

Сьогоднішня притча є перлиною з-посеред усіх притч, які розповів Господь Ісус. На її тему постало безліч книг, мистецьких творів, ікон, картин, пісень. Вона відома кожному із нас з дитинства. Її дехто називає серцем Євангелії. А все тому, що вона виявляє те, що справді є серцевиною, істотою нашої святої віри: безкорислива і вірна любов Отця Небесного до кожного із нас. Які прикмети цієї Божої любові?

Любов дає свободу

Любов дає свободу — у тому значенні, що визволяє у людині добро і красу, які Творець уклав в її серце. Гріх навпаки — поневолює людину, спотворює Божий образ в ній. Натомість Божа любов визволяє все найкраще, що є у нас. Але любов дає свободу ще й у тому сенсі, що вона не накидається, не змушує до взаємності, не прив’язує до себе і навіть не шукає вдячності. Це — велика таємниця справжньої любові: навіть передбачаючи, що дитина може надужити своєю свободою і використати її проти себе самої, батько погоджується віддати частину свого маєтку і відпустити сина «у вільне плавання». Любов творить добро, ділиться «маєтком» і залишає іншому свободу дій. Бо цінить його гідність і довіряє внутрішній динаміці добра, яке бачить в улюбленій особі. Любов вірить, що останнє слово в житті улюбленої особи матиме добро.

Любов ніколи не байдужіє

Любов залишає свободу улюбленій особі, але не залишає особу напризволяще. Тобто, любов ніколи не забуває і не байдужіє. Вона цікавиться, вона переживає, вона вичікує нової зустрічі. Це видно по тому, як батько, коли син ще був далеко, вибіг йому назустріч. Є така гарна розповідь про батька, який сказав синові, який, подібно до блудного сина, покидав його, що якщо захоче повернутися додому, то нехай дивитися на фасад будинку: якщо там буде вивішене біле простирадло, то значить, що батьки чекають і радо приймуть його. Коли після бурхливого і грішного життя син наважився наблизитися до родинної хати, побачив її усю застелену білими простирадлами…

Любов не чекає відплати

Любов не думає про відплату і радіє можливістю відновити стосунки. Очевидно, що любов не є ані наївною, щоби безкритично давати себе використовувати, ані склеротичною, щоб «нічого не пам’ятати». Вона долає прикрий спомин не витісненням зі свідомості, але милосердям і прощенням із глибини душі. Бо тільки так можемо подолати зло, яке закралося в життя іншої людини і у наші відносини із нею: великодушним прощенням.

Любов захоплює собою

Любов захоплює у своє коло діяння що раз більше людей: вона здатна захоплювати собою. Саме тому Папа Франциск не раз закликає нас, Христових учнів, протиставити глобалізації байдужості і відчуження, глобальність милосердної любові. Справді, коли ми зустрічаємося з прикладом справжньої любові, така поведінка не може залишити нас байдужою, вона неминуче буде нас притягувати, захоплювати не лише на емоційному рівні, але на рівні серця, волі і ума: ми захочемо долучитися до цієї любові, бо вона визволяє і приносить справжню радість. Прикладом такого сприйняття Божої милосердної любові є поведінка слуг з євангельської притчі. Напевно, реакція батька була для них несподіванкою, щоб не сказати — шоком. Бо ось він, побачивши свого сина, не каже віддубасити його за зухвалість і за грішне життя, не каже відправити його «на підвал», щоб навчився цінити батькову прихильність і щойно тоді, можливо, він йому пробачить. Ні! Батько каже своїм слугам принести притьмом щонайкращу одіж, принести перстень на палець і сандалі — на ноги. Слуги знали, що їхній господар є добрим. Але щоб аж таким — це було щось нове для них! То ж коли вони побачили, як батько повівся зі своїм сином, то не піддавалися ані роздратуванню, ані осудові чи неохоті, але щиро дали себе впровадити у атмосферу радості і свята, в пасхальну атмосферу. Пасха-Великдень настає тоді, коли над злом тріумфує любов. Тоді з’являється правдива великодня радість! Невипадково батько з нинішньої притчі порівняв повернення сина з воскресінням!

Далекий від батька і брата старший син

Усі раділи і веселилися, за винятком одного… Старший син. На перший погляд порядний, працьовитий, вірний, але насправді ще такий далекий від отця! Це його відчуження від батька і від брата виявляється навіть у діалозі з батьком, коли він не каже до нього «тату», а вживає жорстке «ти»; а про молодшого брата каже тільки: «син твій»… Він ще не пізнав любові батька і не прийняв її до свого серця. Невипадково, сказано, що старший син перебував у полі, далеко поза домом. Як не згадати тут двох інших братів, які були у полі далеко поза домом і один позбавив життя іншого. Каїн наважився на перший злочин братовбивства в історії людства через те, що вважав, що Бог любить більше брата Авеля, аніж його. Тому він розсердився і похмурнів. Не вмів радіти успіхам свого брата, не бажав увійти у його радість. Тому Господь сказав до Каїна: «Чого ти розсердився? Чому похмурнів? Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні — гріх на порозі чигає» (Бут. 4, 6–7). Там, де між членами родини панує злагода і добро, в серцях панує мир, а на обличчі видно погідний спокій. З іншого боку, великі драми у міжлюдських стосунках часто починаються із неочищених почуттів: «кривого» погляду, лихої думки, підозріливості, укритої злості, роздратування чи ледь стримуваного гніву. Тоді лише крок може відділяти від нерозважливого і фатального вчинку…

«Більше щастя давати, ніж брати»

Старший брат з нинішньої притчі перебуває в дуже небезпечній ситуації, яка може навіть закінчитися трагічно. У його ставленні до батька і до брата присутня більше логіка власної вигоди і власного задоволення, ніж безкорисливого дарування. Тому він і дорікнув батькові, що той, мовляв, за його вірну службу ніколи не дозволив йому бодай трохи забавитися з друзями. Але саме безкорисливість є прикметою справжньої любові. І тільки така любов приносить справжнє щастя, а не короткотривале задоволення. Св. Павло говорить про це лаконічно: «Більше щастя давати, ніж брати» (Діяння 20, 35). Старший син мусить ще не просто наблизитися до дому, він мусить переступити поріг, перед яким на нього чигає гріх, який може в будь-яку мить зробити з нього братовбивцю, і увійти до дому батька, зануритися самому у безкорисливу любов отця, щоб стати справді його сином і пережити справжню радість від дарування милосердної любові братові.

І саме про це остаточно йдеться у нашій дорозі до Бога: не лише пізнати у собі блудного сина, відкрити у собі старшого сина, але кинутися в обійми Отця Небесного, переступити поріг світської і земної логіки та увійти у Божий дім, даючи себе огорнути і зігріти Божою любов’ю, і так перебувати у тій любові і ділитися тією безумовною і безкорисливою любов’ю, якою Господь Бог в Ісусі відвічно любить нас. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ