СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: завдання комунікації — долати самотність і ставати голосом відкинених
У промові, приготованій на зустріч зі спільнотою Дикастерії в справах комунікації, Папа Франциск закликав представників комунікаційної сфери бути будівничими зв’язків, уможливлюючи розмаїття бачень та залишаючись витривалими в єдності та істині.
Завданням комунікації є «сприяти зближенню, давати голос виключеним, привертати увагу до того, що ми зазвичай відкидаємо як непотріб та ігноруємо». Про це читаємо у промові, яку Папа Франциск приготував на зустріч з учасниками пленарної асамблеї та працівниками Дикастерії в справах комунікації. Про це повідомляє українська редакція «VaticanNews».
Варто зазначити, що у зустрічі із Папою та пленарній асамблеї як член Дикастерії в справах комунікації також взяв участь владика Борис Ґудзяк, архиєпископ і митрополит Філадельфійський.
Приймаючи їх у суботу, 12 листопада 2022 року, в Климентинському залі Апостольського палацу, він віддав перевагу тому, щоби поділитися кількома думками, промовляючи експромтом, а приготовану промову вручив префектові. У ній він роздумує над тим, що означає комунікувати, зазначивши, що комунікація є «майстернею зв’язків, усередині яких відлунює та стає чутним голос Бога».
Три точки комунікації
За словами Папи, комунікація має бути спрямованою на те, щоби «вчиняти людей менш самотніми», «давати голос тим, хто не має голосу» та вчитися нести «тягар комунікації». Бо якщо комунікація не причиняється до того, щоби «зменшувати почуття самотності, приреченими на яку почувається чимало людей», то є «лише розвагами, а не майстернею зв’язків». Людина ж почувається менш самотньою, якщо помічає, що «запитання, сподівання та труднощі, які носить у собі, знаходять вираження назовні».
«Лише та Церква, яка занурена в дійсність, насправді знає, що перебуває в серці сучасної людини. Отож, кожна справжня комунікація складається, насамперед, із конкретного слухання, із зустрічей, облич та історій. Якщо не вмітимемо перебувати в дійсності, то обмежимося лише тим, щоби згори давати вказівки, яких ніхто не буде слухати», — зазначає Святіший Отець.
Природне середовище Церкви
Папа також звертає увагу на те, що часто трапляється так, що комунікація маргіналізує та цензурує «те, що є незручним і що ми не хочемо бачити». А тому завданням Церкви є «перебувати з останніми», бо її «природним середовищем» є «екзистенційні периферії». І не йдеться лише про тих, хто через економічні труднощі опинився на узбіччі суспільства, «але й про тих, хто ситий хлібом, але порожній сенсом, а також ті, хто живе в обставинах маргінальності через деякі свої рішення, сімейні поразки, або через події з особистого життя, які позначили життя в незатертий спосіб». З цього випливає спонука замислитися над тим, чи Церква спроможна вислухати цих братів і сестер та розпізнавати «разом з ними Божу волю, щоб звернутися до них із словом, яке спасає».
Виклик єдності серед розмаїття
Святіший Отець зазначає, що потрібно приготовлятися до того, що комунікація вимагає зусиль. На сторінках Євангелії бачимо, скільки було непорозумінь, як повільно приходило розуміння слів Ісуса, як Його місію плутали з «політичним месіанством». «Ми повинні акцептувати в комунікації також ці труднощі. Дуже часто ті, хто дивиться на Церкву ззовні, то відчувають розгубленість, бачачи різні напруження в ній. Але той, хто знає спосіб діяння Святого Духа, той добре знає, що Йому подобається творити спільність між розмаїттям, будувати гармонію з плутанини. Сопричастя ніколи не є одноманітністю, а здатністю тримати разом відмінні дійсності. Думаю, що ми повинні бути здатними комунікувати цю трудність, не претендуючи на те, щоб її вирішити чи приховувати», — зазначає Папа, підсумовуючи, що праця Дикастерії комунікації не є просто технічною працею, але «торкається способу буття Церквою». А служити Церкві означає також «наважуватися ступати новими дорогами».
