СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Лука Бовіо: попри війну українці підтримують місійну діяльність
Уже рік як в Україні діє Національна дирекція Папських Місійних Організацій. Цими днями у Римі побував її очільник о. Лука Бовіо, ІМС, який в інтерв’ю для ватиканських медіа розповів про підтримку українцями місійної діяльності Церкви та особистий досвід переживання війни.
Цими днями у Римі відбувалась Загальна Асамблея Папських Місійних Організацій (ПМО). Участь у цій зустрічі брав о. Лука Бовіо, ІМС, який вже протягом року очолює Національну дирекцію Папської євангелізаційної справи в Україні. В інтерв’ю для ватиканських медіа священник розповів про своє служіння в Україні після переїзду до її столиці та досвід переживання війни. Про це розповідає українська редакція «Vatican News».
Отче Луко, розкажіть про зустріч, на яку Ви приїхали з Києва. Чи була нагода розповісти про ситуацію в Україні?
У нашій зустрічі взяло участь 120 очільників Папських Місійних Організацій з усього світу. Це нагода ділитися своїм досвідом, баченням та поглядами на місію, на світ. Ми слухаємо доповіді і готуємо різноманітні проєкти. Натомість поза офіційною програмою завжди є можливість поспілкуватися, і я майже щодня мав нагоду розповідати, як живеться в Києві, де я перебуваю, і яка ситуація загалом по всій країні. Можу сказати, що люди дуже вражені моїми розповідями, бо вони глибоко співпереживають тому, що українцям доводиться долати в цей момент. Але, з іншого боку, вони сповнені захоплення і, можна сказати, позитивно здивовані тим, як українці здатні вистояти у цій війні. Я часто чув такі слова, і для мене це підтвердження: хоча часи для нас нелегкі, але це часи, які попри все дають надію на краще майбутнє. Мої колеги висловлювали свою підтримку, запевняли у молитвах та близькості з усіма нами.
Учасники Загальної Асамблеї Папських Місійних Організацій
Ось уже рік, як в Україні діє Національна дирекція. Якщо раніше Ви до України приїздили у межах окремих гуманітарних виїздів, то тепер Ви мешкаєте в Києві. Що за цей рік Вам вдалося зробити?
Наша дирекція — найновіша. Її можна порівняти з немовлям, адже їй лише рік. Мене призначили у березні минулого року, і з цим призначенням, можна сказати, постала перша дирекція ПМО в Україні. Відтоді ми почали закладати фундамент цієї структури, оскільки раніше її не існувало.
Зараз я постійно живу в Україні. Переїхав туди, адже раніше перебував у Варшаві, а тепер мешкаю в Києві. І звідти мені легше бути ближчим до Церкви в Україні та до людей. Я багато подорожую різними дієцезіями, а також парафіями. Зараз ми працюємо над тим, щоб наша дирекція отримала державне визнання. Ці документи дуже важливі для нас, і ми перебуваємо на певному етапі цієї роботи.
Однак це не лише офісна чи бюрократична робота, а насамперед робота з людьми. Я мав нагоду зустрітися та співпрацювати з римо-католицькими дієцезіями по всій Україні. І не тільки з ними. Також у листопаді минулого року мене запросили на Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Там я представив наші місійні теми. Я мав конкретну пропозицію від Дикастерії у справах євангелізації, і греко-католицькі єпископи проголосували «за». Вони також уперше в історії прагнуть відкриватися на місійну діяльність, підтримуючи Папу, а також підтримуючи ті Церкви, які найбільше потребують як молитовної, так і благодійної допомоги. Тож у цьому плані ми вже маємо конкретні пропозиції на кожен рік.
По-перше, ми нагадуємо про Всесвітній місійний день, який цього року відзначатимемо вже всоте. За рішенням Папи, він завжди припадає на передостанню неділю жовтня, і у 2026 році це буде 18 жовтня. Цьогорічний ювілей проходитиме під гаслом «Одно в Христі, об’єднані в місії». Це особливий час, коли всі католики світу, зокрема в Україні, покликані молитися за місіонерів та місіонерок, а також підтримувати їх. Підтримувати фінансово. Ми знаємо, що зараз через війну Україна сама приймає допомогу з великою вдячністю, але є чудовий знак, який надзвичайно цінують, особливо тут, у Римі, та й по всьому світу: навіть у такій ситуації українці здатні робити символічні, але дуже конкретні пожертви для тих, кому, на жаль, ведеться ще важче. Це наш перший напрямок діяльності.
Другий стосується безпосередньо дітей. Адже ПМО мають різні напрями діяльності, різні секретаріати. Серед них є Місіонерська організація дітей. Я вже бачив, що в Україні є певні групи дітлахів, які ходять із колядками, вертепами. Це чудово. Ця традиція існує в різних країнах. Коли діти у час Різдва звіщають Добру Новину про Ісуса, Який народився серед нас, вони водночас мають нагоду підтримати своїх маленьких ровесників з усього світу. Це ті акції, які ми будемо розвивати і надалі, починаючи з цієї зими, щоб долучати до місійності також і дітей. Щоб вони відчули, що насправді є маленькими місіонерами Ісуса Христа і помічниками самого Папи Римського.
Раніше ви відвідували Україну разом з отцем Лешеком Крижою, SChr, керівником Групи допомоги Церкві на Сході, яка надає допомогу від імені Конференції єпископів Польщі. Чи триває ця співпраця зараз?
Мій досвід та перше знайомство з Україною відбулися саме завдяки цим поїздкам. Я почав їздити туди разом з отцем Лешеком від самого початку вибуху повномасштабної війни. Це тривало щонайменше два-три роки. Тепер, коли я живу в Києві, мені вже не потрібно постійно їздити з Польщі, адже я стабільно перебуваю на місці. Проте отець Лешек продовжує приїздити. Іноді він дістається потягом до Києва, і тоді ми знову вирушаємо разом. Мушу сказати: оскільки війна, на жаль, досі триває, ми бачимо, що ця допомога є надзвичайно затребуваною, і ми робимо все можливе, щоб доставити її туди, де вона потрібна найбільше. Маю на увазі, наприклад, прифронтові міста. Цього року я, до прикладу, провів різдвяні свята та Великдень у парафії Пресвятого Серця Ісуса в Херсоні. Це місто, яке сильно страждає від війни, і ця маленька спільнота несе важкий хрест. Саме тому, що вони страждають, ми маємо бути ще ближче до них. Це ті завдання, які ми прагнемо підтримувати й надалі. Ми намагаємося використовувати міжнародні зустрічі, які часто відбуваються, як нагоду чітко вказувати на потреби України. Люди залишаються чуйними і, можу сказати, готовими надалі підтримувати Україну.
Чергова подорож на терени, що страждають від обстрілів
За цей рік Ви напевно не раз були під ракетними чи дроновими обстрілами у Києві. Ця зима була вкрай важкою для столиці та околиць. Що Ви можете сказати про свій особистий досвід переживання війни?
Схоже запитання мені ставили місяць тому, коли я був в ефірі у київській студії «Радіо Марія». Мене запитували про те саме, адже, як ми чудово знаємо, ці нічні атаки на столицю та на всю країну відбуваються дуже часто. Я відповідаю, що це, звісно, нелегко, коли лунають тривоги. Насамперед ми дбаємо про безпеку — тобто спускаємося в безпечніші приміщення або тримаємося подалі від вікон. Але для мене в такі моменти — особливо коли атака триває кілька годин — є природним взяти вервицю і почати молитися Розарій. Це для мене дуже важливо і дуже мені допомагає. Я молюся за людей, які в цей самий момент страждають від цих ударів, і прошу в молитві: «Господи Боже, захисти всіх і вбережи, щоб ніхто не постраждав від цих атак. Дай нам сили вистояти». Молюся до Пресвятої Діви Марії. І можу сказати, що ця молитва на вервиці справді дає внутрішню силу, яку може дати тільки Господь. Бо з людської точки зору часто виникає запитання: «Як можна жити в таких умовах?». Я завжди відповідаю, що це завдяки молитві та довірі до Бога, який оберігає нас.
Ми перебуваємо там як місіонери насамперед для того, щоб утішати людей. Я належу до Згромадження Місіонерів Матері Божої Утішительки, і це слово для мене має особливе значення, особливо зараз. Але щоб утішати людей, ми маємо бути поруч із ними — і поруч саме в таких умовах, які є зараз. Тому під час атак молитва дуже допомагає, як і надія на те, що наступного дня ти зможеш одразу повернутися до своєї праці. Мені завжди важко пояснити, особливо тут, в Італії, як реагують люди в Україні. Вони завжди готові зробити наступний крок. Тобто ніч була важкою, були обстріли, але зранку всі готові наводити лад і знову братися за свої обов’язки, ніколи не втрачаючи головної мети — віри в те, що ця війна закінчиться, і закінчиться справедливо для українського народу.
Отець Лука під час однієї з подорожей на південь України. Фото: Vatican Media.
Наостанок, чи могли б Ви розповісти про те, що для Вас за цей час було особливо зворушливим. Якийсь жест чи факт, можливо зустріч?
Я маю багато таких зустрічей, які ношу у своєму серці та часто згадую в молитвах. Три тижні тому я був на Святій Месі в Чернігові, на півночі України, у парафії отців місіонерів облатів. Після богослужіння ми разом із настоятелем отцем Сергієм пішли на міське кладовище. І як на кожному цвинтарі зараз в Україні — там майорить безліч прапорів, поховано дуже багато воїнів… Але поміж цими прапорами я звернув увагу на одне місце, де була похована маленька дівчинка. Софія, я досі пам’ятаю її ім’я. Отець Сергій розповів мені, що ця дитина, на жаль, загинула на центральній площі міста під час ракетного удару. Вона тримала маму за руку — і раптом влучила ракета. На превеликий жаль, мама на власні очі побачила, як її донька втратила життя… Це надзвичайно сильна й болюча історія. Я щоразу подумки повертаюся до неї, думаю про цю дівчинку і про її маму — як вона почувається зараз, адже це страшне переживання. Коли про таке розповідають, розумієш, що це і є жахливе обличчя війни — те, яке лихо війна здатна принести, адже таких історій, на жаль, безліч. І з нашого боку, коли ми доторкаємося до цих трагедій, ми не можемо залишатися байдужими. Ми зобов’язані молитися за цих людей: за душу цієї дівчинки, за тих, хто втратив життя, за поранених і за тих, хто попри все продовжує жити в Україні під постійним страхом. Тому ми молимося і пам’ятаємо про них. Але завершити потрібно на оптимістичній ноті, бо ми маємо дивитися в майбутнє з надією, навіть у тих складних обставинах, у яких перебуваємо. Ми знаємо, що наша війна — це також випробування, але наша віра є тим скарбом, який завжди вказує на Ісуса Христа. Він є нашим Спасителем, тим, хто рятує нас, рятує свій народ і веде нашу історію. Ми дивимося на Нього і глибоко Йому довіряємо. Коли ми скеровуємо погляд на Нього, то отримуємо більше сил, щоб вистояти сьогодні і дивитися в майбутнє з упевненістю, що все буде добре.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
