V Апостольська подорож Папи Лева XIV до Франції. День перший

У п’ятницю, 25 вересня 2026 року, о 7:58 місцевого часу, з Римського міжнародного аеропорту Фюмічіно піднявся у небо Airbus321 італійської авіакомпанії «ITAAirways», виконуючи спеціальний рейс до Парижа. На його борту — Папа Римський із супроводом. Лев XIV розпочав п’яту Апостольську подорож свого понтифікату. Після двогодинного перельоту, перетнувши повітряний простір Швейцарії, літак приземлиться в паризькому міжнародному аеропорту Орлі.

Франція знову вітає Наступника святого Петра

Франція знову приймає Наступника святого Петра сучасної епохи. Після того, як тут сім разів побував святий Іван Павло ІІ, а в 2008 році — папа Бенедикт XVI, з офіційним візитом у цю країну прибув Папа Лев XIV. Його попередник Франциск тричі побував на території Франції, але це були спеціальні візити, присвячені міжнародним зустрічам, а не відвідинам країни. Так, в 2014 році він відвідував європейські інституції в Страсбурзі, 2023 року взяв участь у Середземноморських зустрічах у Марселі, а 2024 року — в Аяччо на Корсиці приєднався до учасників конгресу про народну побожність Середземномор’я. Цей останній візит був останньою міжнародною подорожжю папи Франциска, як і для святого Івана Павла ІІ відвідини Люрду в 2004.

І от у п’ятницю, 25 вересня 2026 року, Єпископа Риму знову вітає столиця країни Париж. Літак з Папою на борту приземлився в міжнародному аеропорту Орлі о 9:56 міцевого часу. Біля трапу літака його зустрів президент Еммануель Макрон з дружиною. Тут же відбулася офіційна церемонія привітання з виконанням державних гімнів та військовими почестями. Вздовж червоної доріжки його вітала не тільки почесна варта, а й група дітей, які не стримували свій ентузіазм, співаючи пісні та вигукуючи вітальні гасла.

Після церемонії привітання Лев XIV і Еммануель Макрон провели коротку розмову в залі почесних гостей летовища та від’їхали до Єлисейського палацу, офіційної резиденції Президента Франції, де Папа здійснить візит ввічливості до Глави держави та зустрінеться з представниками влади, дипломатичного корпусу та громадянського суспільства.

Перша промова Папи в Парижі: справжня світськість і захист людського життя

«Отже, справжня світськість полягає не в тому, щоб виключити релігію з публічної сфери чи освіти, а в тому, щоб докласти зусиль для того, щоб держава та релігійні інституції вели діалог між собою й поєднували свої сили на службі спільному благу, щоб світ мав життя», — підкреслив Папа Лев XIV, покликаючись на гасло своєї V Апостольської подорожі, в своєму слові до представників влади, громадянського суспільства та дипломатичного корпусу. Зустріч з ними відбулася у п’ятницю, 25 вересня 2026 року, в Єлисейському палаці в Парижі після візиту ввічливості до Глави держави. Подякувавши за запрошення та привітавши через особу президента всіх, хто живе в цій країні «великої культурної та релігійної спадщини», Лев XIV запевнив, що «Франція дуже часто займає центральне місце в молитві Папи, який не забуває про своє норманське та беарнське коріння».

Сила надії

Святіший Отець зазначив, що Франція через свої академічні й наукові інституції зробила внесок у розвиток інтелектуальних здібностей народів далеко за межами своїх кордонів. За його словами, просвітницький внесок видатних французьких мислителів, які водночас були великими католиками, підкреслює, наскільки науки, мистецтво, література та філософія можуть сприяти благу людства, «коли спрямовані на пошук прекрасного, доброго та істинного, щоб світ мав життя». Він зазначив, що «французька майстерність» є синонімом винятковості в численних сферах. І вона особливо вирізнилася при реставрації столичного собору Богоматері.

«Нещодавнє відкриття собору для відправлення богослужінь, а також для відвідувачів з усього світу, є не лише увінчанням технічного досягнення, а й символом відновленої надії, доказом того, що те, що вважалося назавжди зруйнованим, може відродитися завдяки співпраці всіх, та свідченням єдності, досягнутої спільними зусиллями», — сказав Папа, підкреслюючи, що цей чудовий результат має надихнути всіх учасників політичного, соціального та релігійного життя країни до невпинної праці в дусі єдності та надії.

Увага до вродженої гідності людини

Далі Єпископ Риму вказав на те, що Франція — це «земля з багатим християнським корінням». І саме тут розквітнув гуманізм, який «старався поєднати греко-римську спадщину з християнською вірою». Просвітництво дарувало світові визнання прав людини, вписаних в її природу, і ця «постійна увага до вродженої гідності» кожної людини відлунює в національному гаслі. «Свобода, рівність і братерство — це не просто слова, викарбувані на фронтонах ваших громадських будівель, а втілення універсальних етичних цінностей, які знаходять у євангельському посланні невичерпне джерело натхнення та втілення», — мовив Лев XIV, нагадуючи також, що Загальна декларація прав людини була проголошена саме в Парижі з метою «сформувати загальне усвідомлення невід’ємної гідності людини».

Розрізняти моральне добро

За словами Папи, питання пошани до гідності та прав і свобод людини підноситься в кожній епосі та повинно супроводити розвиток суспільства й технічний поступ. Тому й він у своїй першій енцикліці торкнувся теми штучного інтелекту, щоб «повернути в центр уваги будь-яких роздумів людську особу». «Щоб не втратити нашу людяність посеред „раю машин“, який проникає в наше повсякденне життя та обумовлює його, необхідно терміново виховувати в людях здатність до етичного розрізнення, яка дозволяє розпізнавати те, що є морально добрим», — наголосив він, зазначаючи, що це необхідно для визнання «справжнього блага, яке сприяє зростанню людини згідно з її першочерговим покликанням».

Без умов приймати життя

Як відзначив Святіший Отець, саме завдяки багатству свого суспільного полотна, Франція «від віків вирізняється уважністю до відмінностей та палким прагненням до солідарності». Місцева Церква, завдяки людям, вірним цінностям Євангелія та гуманності, ніколи не переставала діяти заради блага найбільш потребуючих. Сьогодні ж це є запрошенням до «оновленого братерства», що вимагає «навчитися приймати життя без будь-яких умов, з лагідністю підтримувати уразливих, з повагою та взаємною довірою супроводжувати кожен етап життя та відважно та співчутливо захищати тих, хто не має голосу або не відчуває достатньої підтримки».

«Сьогодні існує спокуса очікувати від науки вирішення та розради для всіх наших страждань. Ризик часто полягає в тому, що ми можемо впасти в ілюзію. Коли наука та технологія не керуються сумлінням, вони можуть пропонувати негайні рішення, які, здається, дають відповідь на прагнення та страждання людей, але насправді можуть серйозно віддалити їх від того добра, якого вони глибоко прагнуть», — наголосив Лев XIV, зізнаючись, що із занепокоєнням стежить за тенденціями, які деформують науку й технології, «перетворюючи їх на прибуткові бізнеси», які сприяють генетичним маніпуляціям, сурогатному материнству, торгівлі органами чи пропозиціям запланованої смерті. Врешті, «взаємна пошана та захист кожного людського життя» є відповідальністю кожного, що розпочинається із «навернення розуму та серця».

Правильна світськість

У цьому контексті Папа зупинився на «вираженні належної світськості земного міста». За його словами, християнин, який у громадському житті діє згідно зі своїм сумлінням, просвітленим вірою, «не повинен вважатися прозелітом чи загрозою для єдності батьківщини». Бо справжня світськість не виключає релігійного виміру, а черпає з нього користь як з освітнього ресурсу. Саме тому в освітній панорамі країни важливе місце займає католицька школа, адже світськість полягає «не в тому, щоб виключити релігію з публічної сфери чи освіти», а в тому, щоб держава та релігійні інституції «поєднували свої сили на службі спільному благу, щоб світ мав життя».

Міжнародна солідарність

Зауваживши, що діяльність Церкви через різні її інституції приносить користь усьому суспільству, Святіший Отець з радістю відзначив, що спільне прагнення «служити кожній людині» віками надихає співпрацю між Францією та Католицькою Церквою в підтримці християн Сходу. Він згадав про освітнє та соціальне служіння в країнах Близького Сходу завдяки співпраці з такими інституціями як «Допомога Церкві в потребі» чи «Œuvre d’Orient». «Йдеться про красномовне свідчення, в якому культура та віра постають як опори, що сприяють гармонії між різними народами та релігіями на благо миру та примирення між людьми. У цій сфері освіта також є особливо важливим викликом», — сказав Лев XIV, дякуючи за різні проєкти, зокрема, за підтримку 260 навчальних закладів, між якими — сім університетів у Лівані та університет Вифлеєму.

Виклик миру

«Але як можна згадати про цей регіон світу, де дві тисячі років тому народився Князь Миру, не задумуючись про всі ті народи, які страждають від наслідків конфліктів, і про всіх тих, кого спіткало лихо війни?» — вів далі Наступник святого Петра, наголошуючи, що ми не можемо бути байдужими до цих страждань, а тому слід разом докладати зусилля для «побудови цивілізації любові». Покликаючись на енцикліку святого Івана XXIII «Pacem in terris», Лев XIV зауважив, що дедалі більше поширюється «помилкове переконання, що володіння ядерною зброєю є гарантією безпеки, підживлюючи нову гонку озброєнь, які важко контролювати». «Насправді, мир не є рівновагою сил, його кожного дня будуємо через діалог і справедливість», — сказав він, закликаючи не миритися з перспективою війни, вважаючи її «неминучою», а «невпинно підтримувати діалог і дипломатію з метою збереження мирних суспільств, що поважають гідність та права людини і народів».

«Перед обличчям гуркоту війни та різноманітних криз, що потрясають наш світ, Франція покликана залишатися невтомним будівничим миру та багатосторонності, зокрема в межах нашої дорогої Європи. Нехай же Франція, залишаючись вірною своїм цінностям, зуміє накреслити шлях до беззбройного та обеззброюючого миру й відповідально зробить свій незамінний внесок на користь миру», — побажав Святіший Отець, додаючи: «Нехай же ваша свобода невпинно зростає у зусиллях заради спільного блага; нехай ваше братерство охоплює все людство; і нехай рівність, до якої ви прагнете, завжди ґрунтується на засадах справедливості та любові, не усуваючи відмінностей між людьми, а навпаки — дозволяючи їм гармонійно приносити плоди на благо всього суспільства».

Вірність покликанню та обовʼязкам

Підсумовуючи свою промову й дякуючи за можливість цієї зустрічі, Папа навів слова президента Макрона, який, зустрічаючись 2018 року, з єпископами Франції, говорив про те, що «Церква, яка претендує на те, щоб не цікавитися світськими питаннями, не виконувала б своє покликання повною мірою; а Президент Республіки, який претендує на те, щоб не цікавитися Церквою та католиками, не виконував би свого обов’язку». Свою промову Лев XIV завершив запевненням у своїх молитвах за країну, побажавши, щоб Бог дарував їй «мир, єдність і процвітання, щоб світ мав життя».

Лев XIV до ЮНЕСКО: мир народжується зі справедливості та довіри

«Я радий бути сьогодні на цьому зібранні країн, де мови та культури зустрічаються, щоб співпрацювати над реалізацією проєкту, що охоплює все людство: „сприяти зміцненню миру та безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод“ (Статут ЮНЕСКО, ст. 1, п. 1), — цими словами Папа Лев XIV розпочав свою промову в штаб-квартирі ЮНЕСКО у Парижі у п’ятницю, 25 вересня 2026 року. Папа підкреслив, що спільне будування справедливого світу — це основа міжнародного співробітництва. „Наш досвід, здібності та знання спрямовані на створення простору, відкритого для всіх і плідного для кожного, щоб кожен народ міг розвиватися в мирі“, — наголосив він.

Міжнародна співпраця заради миру та гідності людини

«Як свідок миру, я щиро вітаю вас, представників держав-членів та спостерігачів, міжнародних організацій, наукових кіл та громадянського суспільства», — вів далі Папа, подякувавши генеральному директору ЮНЕСКО Халеду Ель-Енані за його запрошення. «Як пастир, звертаюся до вас зі словом Церкви, яке завжди є „посланням“ і „діалогом“ для всіх народів, жінок і чоловіків доброї волі (див. святий Павло VI, енцикліка Ecclesiam suam, 67)», — сказав він.

Глава Католицької Церкви зазначив, що у 2027 році відзначатимуть 75-у річницю представництва Святого Престолу при ЮНЕСКО. «Це представництво — наголосив він, — ґрунтується на переконанні, що майбутнє залежить насамперед від пошани та захисту невід’ємної гідності кожної людини, створеної на Божий образ. Тому ми вважаємо цю Організацію привілейованим партнером у служінні спільному благу, яке є „соціальною формою гідності“, спільної для усіх від самого початку і однаковою мірою (див. енцикліка Magnifica Humanitas, 59)».

«Бути людиною»

Лев XIV зауважив, що у сфері освіти Католицька Церква має дуже великий досвід: вже протягом століть її громади відкривають школи та університети, навчають читати й писати та присутні навіть у найбідніших і найвіддаленіших місцях. «Жодна освіта не є повноцінною, якщо вона не порушує питання сенсу», — підкреслив Папа, цитуючи промову святого Івана Павла II до ЮНЕСКО 2 червня 1980 р, у якій він наголошував, що виховувати означає допомагати людині «бути» чимось більшим, а не лише «мати» більше.

У цьому контексті Наступник святого Петра запросив присутніх замислитися над питанням: що означає бути людиною? По-перше, як зазначив Папа, кожна людина отримує життя від своїх батьків, і це є спільним для всіх людей. «Для всіх людей народження означає первинний зв’язок, єдність життя, джерелом і першим освітнім середовищем якої ж сім’я», — сказав він. По-друге, ми всі народжуємося безпомічними. Коли з’являємося на світ, ми абсолютно голі й нічого не вміємо самі. Ми потребуємо їжі, слів, турботи, любові — всього, що підтримує наше тіло і душу. По-третє, за словами Святішого Отця, «життя сповнене потенціалу, хоч і позначене багатьма незгодами та несправедливостями», і ті, хто присвячує себе освіті, науці та культурі, покликані піклуватися про кожну людину, щоб могла виявитися краса її свободи. «Свобода є прекрасною, — пояснив Папа, — коли вона спрямована на добро та істину; вона спотворюється, коли переходить у свавілля, насильство та жагу до влади». Отже, бути людиною, як зазначив Лев XIV, означає нести відповідальність перед викликом історії: людина — це той, хто зростає, навчається, працює розумом і руками.

Папа зауважив, що своєю працею людина може обробляти землю або спотворювати її, творити мистецтво або руйнувати. Найжахливішим із «творінь людини», за його словами, є війна, в якій саму науку використовують задля нелюдського бажання руйнувати і вбивати. Святіший Отець згадав, що Преамбула Статуту ЮНЕСКО починається словами, які й досі залишаються актуальними: »… оскільки війни починаються в свідомості людей, саме в свідомості людей необхідно створити захист миру» (Статут ЮНЕСКО, Преамбула, 1945). Ці слова, як зауважив Папа, були написані наприкінці Другої світової війни — найбільш руйнівної трагедії минулого сторіччя. «Людство тоді усвідомило, — наголосив він, — що науковий прогрес, коли він відокремлений від мудрості, може перетворитися на руйнівну зброю; що культура, коли вона підкоряється ідеології, може стати брехнею та пропагандою; що освіта, коли вона відкидає правду, деградує до знаряддя маніпулювання свідомістю». Святіший Отець додав, що держави-засновниці ЮНЕСКО зрозуміли, що договори є необхідними, але самі по собі недостатніми. Вони потребують культури та спільного прагнення до миру, які б їх підкріплювали. «Мир не можна побудувати лише за допомогою договорів чи компромісів між протилежними силами. Мир є справжнім тоді, коли він випливає з чесноти справедливості, а не просто з домовленості, з доброго наміру, а не з нестійкої рівноваги інтересів. Адже лише добрий намір дозволяє вбачати в іншому брата чи сестру, людину, подібну до себе», — наголосив Папа.

Торкаючись теми викликів, що постають перед науковим та освітнім світом у сфері технологій, Глава Католицької Церкви наголосив, що нові технології повинні залишатися на служінні людині, а не ставали ще одним знаряддям панування та несправедливості. Він вказав на очевидний парадокс: тоді як «інтелект» приписують обчислювальним системам, стає дедалі важче визнавати невід’ємну гідність людей, а їхнє життя оцінюється за критерієм ефективності, бо коли їх вважають уже непродуктивними, їх відкидають. «Ця болісна реальність, — зауважив Святіший Отець, — спонукає нас замислитися як над уразливістю нашої людської природи, так і над безмежною гідністю кожної людини — гідністю, яка залишається недоторканною навіть у найуразливіших обставинах, аж до самої смерті. Так, людина, безперечно, є тією, хто народжується, але вона є також тією, хто помирає. Нашу гідність не знищує хвороба чи біль, і вона не залежить від того, що людина може робити. Навпаки, вона вимагає люблячої турботи на кожному етапі життя». Папа додав, що згідно з християнською вірою, таємниця людської особи знаходить своє повне усвідомлення у Христі, який, «відкриваючи таємницю Отця та Його любові, повністю відкриває людині саму себе та виявляє їй її найвище покликання» (Gaudium et Spes, 22). «У цьому світлі кожна людина постає перед нами як істота, бажана і люблена Богом. Це світло також допомагає нам глибше осягнути значення нашого спільного людського досвіду», — сказав він.

Вавилон і П’ятидесятниця: два образи єдності людства

Далі Лев XIV говорив про гармонію в роботі ЮНЕСКО. «Де є гармонія, там є згода між різними голосами і, отже, злагода між націями, які ви представляєте», — мовив він. В цьому контексті Папа запропонував замислитися над двома розповідями зі Святого Письма: про спорудження Вавилонської вежі та про П’ятидесятницю. Ці біблійні розповіді, за його словами, описують дві соціальні форми, що говорять про нашу сучасність.

«Вавилонська вежа є символом єдності, нав’язаної через силу (пор. Бут 11,4), — пояснив Наступник святого Петра. — Водночас ця будівля показує, що чим більше влада пригнічує, тим більше вона слабшає, виявляючи своє нелюдське обличчя. Це видно в стражданнях і несправедливості, які спричиняє деспотизм, а також у визискуванні, що завдає шкоди суспільству та довкіллю. Як вчить історія, багато імперій звеличували своє свавілля, перш ніж виснажитися і впасти, мов вежа. Результатом цієї пихатості, звеличеної та знищеної, є роз’єднання. Претензія на те, щоб бути схожими до Бога і підкорити народи єдиному ярму, призводить до змішування мов та загального непорозуміння».

Лев XIV зауважив, що сьогодні спокуса Вавилону проявляється у глобалізації, що здійснюється без братерства, у жадібному фінансовому колоніалізмі, в ідеологічних нав’язуваннях, у всіх тих «контактах без зв’язків», які зводять людське життя до торгівлі. Папа зазначив, що сучасні технології здатні миттєво з’єднувати континенти, але світ стикається з новими формами ізоляції та духовної злиденності. Спілкування стало швидшим, але не обов’язково правдивішим, а рясна інформація не гарантує мудрості. Без спільної етики канали комунікації ризикують множити неправду і перешкоджати справжньому діалогу. Особливо яскраво цю проблему підкреслює розвиток штучного інтелекту. Системи ШІ здатні опрацьовувати великі масиви даних, проте вони не здатні відповісти на головне запитання про сенс людського існування, корені якого — в людському досвіді. А «сенс — це кисень для розуму», без якого людина не може жити. Саму тому комунікаційні виклики, які є завжди викликами освітніми, піднімають питання правди як тему соціальної справедливості та історичної рівності. У цьому контексті Папа високо оцінив ініціативи ЮНЕСКО, зокрема програму з медійної та інформаційної грамотності (MIL), яка допомагає суспільству відповідально та свідомо користуватися сучасними цифровими інструментами.

У цьому контексті Наступник святого Петра також закликав міжнародну спільноту приділяти особливу увагу захисту дітей та молоді. «В епоху цифровізації їхня вразливість ніколи не повинна ставати приводом для визискування. Нехай нові технології допомагають їм зростати, вчитися та будувати стосунки, захищаючи їхню свободу думати й самостійно приймати рішення, і завжди залишаються на служінні людській гідності», — наголосив він.

Далі Лев XIV зазначив, що спотворенню культури, про яке він щойно говорив, протистоїть подія П’ятидесятниці, де всі народи прийняли послання миру як радісну звістку. «Це звіщення, — підкреслив він, — звіщає воскресіння Ісуса, тобто перемогу життя над смертю, про спасіння, яке дарує світові надію. У день П’ятидесятниці площа стає місцем, де святкують мир, що зцілює кожну образу, завдану людині. Кожен чує це послання „своєю мовою“, і єдність аж ніяк не перешкоджає різноманітності (див. Дії 2,8). Навпаки, вона дає змогу різноманітності розквітати в гармонії голосів і облич». Папа додав, що «не зверхність Вавилону, а мир П’ятидесятниці уможливлює таку єдність між усіма народами». Кожна культура втілює свою найвищу мудрість, коли прагне миру та загального блага, свідчачи про справжній сенс нашої людської сутності.

Турбота про людину, довкілля та надія на мир

Глава Католицької Церкви наголосив також, що людину неможливо осягнути, відокремлюючи те, що належить до єдиного цілого: тіло й душу, особисте життя та стосунки, взаємовідносини з іншими людьми та з навколишнім середовищем. В цому контексті він повторив заклик своїх попередників дбати про людину та про створіння разом. «Критерієм, за яким можна оцінити ці наші зусилля, — пояснив Папа, — є турбота, яку ми виявляємо до найменших і найбідніших: дітей у материнському лоні та в різних місцях військових дій, людей з фізичними та інтелектуальними обмеженнями, літніх людей, мігрантів і біженців, а також усіх тих, кого гординя виключає як непродуктивних. Саме вони є іспитом для наших тверджень про пошану до людської гідності, захист і сприяння якій поширюються також на створіння».

Саме тут, як підкреслив Лев XIV, ЮНЕСКО знаходить підсумок своїх високих освітніх і наукових завдань: у терпеливій праці з розбудови миру. Він зауважив, що з огляду на численні нагальні проблеми нашого часу світ ставиться до міжнародних інституцій із суперечливими почуттями. З одного боку, вони покликані відповідати на виклики, з якими жодна держава не може впоратися самотужки. З іншого боку, ці самі інституції переживають кризу ефективності. В цьому контексті Папа вказав на необхідність «плекати чесноту, яка сьогодні видається настільки ж рідкісною, наскільки й бажаною: довіру; довіру до того, що відмінності не обов’язково становлять загрозу; довіру до того, що щирий діалог може принести більше добра, ніж те, що кожен міг би створити самостійно».

«Святий Престол — наголосив Лев XIV, — прагне спонукати ЮНЕСКО, як і інші міжнародні організації, до цієї довіри, усвідомлюючи, що кожен народ володіє багатою спадщиною, якою слід ділитися на шляху до того справжнього прогресу, який лише мир може гарантувати. Йдеться не про проповідування наївного оптимізму, що ігнорує труднощі, а про тверду надію на те, що добро завжди можливе. Кожна дитина, що народжується, несе в собі надію. Кожен чоловік і кожна жінка, які присвячують своє життя пошуку істини, здійснюють акт надії. Нехай же ЮНЕСКО свідчить про цю надію, сприяючи взаєморозумінню між народами через діалог між їхніми культурами. Ми віримо, що освіта є засобом подолання взаємних страхів і що наука може служити життю кожної людини, сіючи в сьогоденні добрий урожай майбутнього. Ця віра живить нашу надію на милосердя, тобто на служіння заради блага ближнього: лише тоді, коли ми всі послідовно присвятимо себе нашій чудовій людській природі, мир нарешті зможе розквітнути».

Папа в Нотр-Дам: тут пульсує серце нації

Після звершення візиту до штаб-квартири ЮНЕСКО, у п’ятницю, 25 вересня 2026 року, Папа Лев XIV вирушив до катедрального собору Паризької Богоматері — храму, який 15 квітня 2019 року був серйозно пошкоджений масштабною пожежею, що знищила покрівлю і шпиль споруди. Реставраційні роботи офіційно завершилися 2024 року, а 7 грудня того ж року відновлений собор знову відчинив свої двері для вірних. Святішого Отця зустрів архиєпископ-митрополит Парижа Лоран Ульріх, після чого Папа коротко помолився перед Пресвятими Дарами та вшанував реліквію Тернового вінця Ісуса Христа, відтак відбулася молитва Вечірні. Цього вечора у соборі зібралися представники духовенства, богопосвячені особи та миряни, залучені до душпастирства у Католицькій Церкві Франції.

Свою проповідь Святіший Отець розпочав з того, що вибір місця зустрічі з французьким духовенством не є випадковим: саме собор Нотр-Дам є «символом Церкви у Франції». Він підкреслив, що всезагальна залученість у відбудову храму після трагічної пожежі 2019 року та велич досягнутого результату свідчать про те, що «саме тут б’ється серце нації», тут «минуле зустрічається з майбутнім, а небо — із землею». Участь державних, приватних та церковних інституцій у відновленні святині спричинилася до відновлення «культурних, екзистенційних та духовних шляхів», які відкриває катедра.

Пріоритет місіонерського навернення

За словами Наступника святого Петра, відновлення Нотр-Дам стало нагодою для зустрічі, яка «розширила горизонти гостинності та взаємодії за межі церковної приналежності». «Дорогі єпископи, священники, диякони, богопосвячені особи, семінаристи Франції, нехай те, що тут відбулося, стане для вас джерелом натхнення! Зробіть своїм пріоритетом бачення, викладене в Evangelii Gaudium, а саме — місіонерське навернення, про яке Папа Франциск говорив у своєму першому Апостольському напоумленні», — наголосив він.

Оскільки Бог послав Свого Сина у наш світ, ідентичність Церкви, що випливає з Втілення, характеризується покликанням бути Церквою «що виходить назовні». У цьому ключі, звертаючись до присутніх, Папа наголосив: «Саме в цьому полягає сила живої Церкви: приймати тих, хто перебуває на периферії, але вже займає місце в її серці; приймати тих, хто здається далеким, але насправді вже поруч; приймати незнайомця, в особі якого Христос уже стукає до дверей».

На думку Лева XIV, не лише Нотр-Дам у серці столиці має стати місцем зустрічі Церкви з людиною. До цього покликані інші міста й регіони Франції, навіть найбільш віддалені та сільські. Нестача матеріальних ресурсів не є перешкодою для місії, оскільки «саме Божа благодать дає внутрішню свободу і простоту життя, завдяки яким можна втілювати євангельський стиль».

У серці храму — спільнота, що славить Господа

Звертаючись до зібраних, Папа нагадав, що головна мета зведення храму — молитва та віддання хвали Богу. Катедра — це не лише «кам’яна оправа, щоб милуватися», це місце, «душею» якого є звершення Євхаристії. Вираженням цієї правди є розташування вівтаря у самому центрі споруди. «Тут Церква постає такою, якою вона є насправді: живим організмом, спільнотою вірян, яка у прославі збирає все те, що передають їй культура і традиція. Вона є тілом, яке через своє богослужіння відкриває кожній людині сенс свого існування», — підкреслив він.

В епоху, яка видається позбавленою повноти, глибини та обіцянок, шляхетна простота пісні, промовленого слова та літургійного жесту, на думку Папи, може стати проблиском надії та оазою миру. «Спільне слухання Святого Письма та молитва дозволяють нам дивитися на історичні події у світлі Бога, повніше усвідомлювати нашу відповідальність, викривати несправедливі механізми панування та оберігати паростки справедливості й миру», — підкреслив Лев XIV та додав, що з цього народжується надія, що веде до братерства та солідарності.

Плекати справжню любов до літургії

Звертаючись до єпископів та священників, Папа закликав їх дбати про гідне та належне звершення літургії. «Будьте свідомими спадкоємцями Отців Церкви та святих, які протягом століть передавали нам глибокий зміст і красу літургії, завжди подаючи приклад великої смиренності перед Таїнством, що звершується», — підкреслив він. За словами Святішого Отця літургія — це віддзеркалення життя. «Євхаристійна радість зміцнюється і випромінюється там, де відновлюється гармонія, де відроджується гідність, де влада стає служінням, а свобода знову може розквітнути. Це найбільший дар, яким ми можемо ділитися», — зазначив він.

Черпати з джерела нескінченної любові Бога

Звертаючись до духовенства та богопосвячених осіб, Папа закликав їх розвивати «дружбу з Господом» в особистій молитві, яка є основою кожного покликання. «Тож плекайте своє внутрішнє життя з Господом, наслідуючи приклад багатьох святих, які були перед вами, завжди черпаючи з джерела Божої нескінченної любові у тихій молитві. Ваше покликання випливає насамперед із цих глибоких внутрішніх стосунків із Господом, Який чекає на вас там», — зазначив він.

На думку Лева XIV, відкритий собор у самому серці міста є «символом спільноти, яка славить Господа і втілює гостинність» не як випадковий жест, а як справжній спосіб свого існування, щоб усі могли почуватися як вдома, не відчуваючи себе пригніченими чи відстороненими у мінливому світі. Душпастирі і богопосвячені особи покликані бути першими хранителями «цього відкритого дому, живими каменями Церкви, яка живе надією» і не боїться майбутнього. «Цей собор відродився, щоб і ви разом із ним відродилися, отримавши новий поштовх до святості та щоденної місії. Серед вашого народу будьте яскравим виразом божественного материнства Церкви, яка, свідчачи про Божу любов, відновлює та зцілює людську родину», — підкреслив Папа.

Папа в діалозі з молоддю Франції про віру як живий досвід надії та братерства

Перший день перебування Папи Лева XIV у Франції, 25 вересня 2026 року, завершився святом віри, молитви й адорації, що зібрало 80 тисяч юнаків і дівчат на одному з найбільших стадіонів Європи «Стад де Франс», що в муніципалітеті Сен-Дені, приблизно за десять кілометрів від центру Парижа.

Прибувши на місце зустрічі після вечері в Апостольській нунціатурі, Святіший Отець проїхав панорамним автомобілем між секторами. Чування складалося з двох частин. Під час першої частини, яка супроводжувалася піснями й театральними постановками, відбувся діалог молоді з Наступником святого Петра. Друга частина мала молитовний характер, включаючи молитву перед реліквією «Святої Туніки», в яку, згідно з переданням, був одягнений Ісус під час страстей, та мощами святих, читання зі Святого Письма, проповідь Папи і богослужіння з Літургії годин.

Свідчення віри і братерство

«Як нам поєднати силу нашого місіонерського пориву з автентичністю братерського життя з тими, хто не поділяє нашої віри?» — запитувала Святішого Отця 25-річна Хлоя, яка розповіла про те, що разом з групою ровесників-католиків організовує молитовні зустрічі в робітничих районах Іль-де-Франс, що збирають численних юнаків і дівчат, які прагнуть жити своєю вірою та відкрито ділитися нею. Повторюючи за святим Павлом, юначка зазначила, що «для нас життя — це Христос». Однак, суспільство, в якому вони живуть, за її словами, ґрунтується на інших цінностях, де питання Бога здається чужим. З цього випливає прагнення «звіщати Христа тим, хто нас оточує», але також з «пошаною і делікатністю щодо тих», кого вони зустрічають.

Відповідаючи на це запитання, Лев XIV зауважив, що слова святого Павла, які вона навела, це не просто гасло, а «підсумок його життя», під час якого він засвідчив, що «Бог ніколи не чужий його життю, ба більше, Він стає зустріччю», покликавши його до Себе, внутрішньо перемінивши та пославши у світ. «У цю духовну динаміку залучені всі ми, також і сьогодні: це правда, як ти сказала, що суспільство, в якому ми живемо, здається байдужим до Бога. Але Господь не байдужий щодо нас! Ось що має значення і завжди дає нам надію», — мовив Папа, додаючи, що проблема не тільки в тому, що для багатьох людей питання Бога є чужим, а й у тому, що чужим є питання людини, тобто, байдужість щодо ближнього. Тож саме в ситуаціях труднощів соціально вразливих районів, «у конкретності щоденного життя» віра стає «живим свідченням надії».

«Саме людина губиться, стверджуючи, що Бог помер: якщо Бога немає з нею, людина втрачає спасіння і втрачає сенс існування, яке зводиться до глухого кута або до ніщо», — наголосив Лев XIV, нагадуючи, що Ісусове Євангеліє не веде до конфлікту, а завжди запрошує до прощення. Отож, плекання братерських уз із тими, хто не поділяє нашу віру, робить внесок у побудову суспільства, як також може стати «вправою віри та любові, бо неможливо звіщати Христа, не люблячи тих, кому хочемо його звіщати». «Отже, християнське послання, — підсумував він, — не є перешкодою для братерського співіснування, навпаки, воно сприяє йому, оскільки вільно запрошує кожного прислухатися до звістки про мир і спасіння».

Не існує провалу, з якого Бог не може підняти

Студент Франсуа, родом із сільської місцевості в Бургундії, який навчається на агронома, зазначив, що йому подобається присвячувати свій час красі літургії, він займається підготовкою велосипедних паломництв у гори, бере участь в академічному душпастирстві. «Як розпізнати, де Господь очікує нас, щоб служити і пожертвувати своє життя?» — запитував він, стверджуючи, що молодь відчуває бажання посвятитися служінню найуразливішим чи справі миру, але часто не є легко зрозуміти, де знайти орієнтири серед непевного світу.

Папа подякував зі ці зусилля та прагнення, підкреслюючи, що служіння справі миру, яке сприяє нашому зростанню, «перетворюючи страхи в надію, а нарікання — у відповідальність», є «особливо нагальною місією» сьогодні. «Зокрема, коли ми присвячуємо себе захисту найменших і найслабших, ми усвідомлюємо власну слабкість, яка є спільною для всіх нас. Ця властива людському життю уразливість не лякає нас, а об’єднує нас як істот, які відкривають для себе, що вони є братами й сестрами у Христі», — сказав Святіший Отець. За його словами, «шукання миру та справедливості» змушує рахуватися з конфліктами, які ми самі переживаємо, та очищувати серце.

«Не існує такого провалу, з якого Бог не зміг би нас підняти: Його милосердя — це наша радість. Проте ви згадували про тривогу та невизначеність як про перешкоди для вашого ентузіазму. Це дуже поширені настрої, спричинені нестабільністю перспектив на майбутнє, тимчасовістю почуттів та слабкістю стосунків», — вів далі Лев XIV, згадуючи про такі виклики, як залежність від екрана та тривога через кліматичні зміни або економічна й міжнародна ситуація. Тож заохотивши юнаків і дівчат тримати серце відкритим на страждання їхніх ровесників, Папа вказав на те, що досвід слабкості стає для Христового учня нагодою для свідчення, бо хто йде за Ісусом дорогою смиренного й безкорисливого служіння, той «визволяється від тривоги та знаходить новий ентузіазм».

Добре розпізнання

Святіший Отець підкреслив, що разом ми формуємо Церкву, яка є «тендітною та святою», як глиняні посудини, в яких зберігається скарб. І знову святий Павло нагадує нам, що «саме в слабкості ми сильні». «Саме у момент труднощів Бог підтримує нашу свободу та підбадьорює нас Своєю благодаттю. Він захотів жити як людина, щоб ми могли жити разом із Ним навіки, як радісні свідки надії», — мовив Папа, додаючи, що саме «в цій дружбі з Ісусом» реалізується наше розпізнання, призиваючи Святого Духа.

Як чинити добре розпізнання? По-перше, за словами Святішого Отця, пам’ятаючи, що «Господнє слово завжди є світильником на нашій дорозі». Саме в світлі Євангелія наше духовне формування проходить через молитву та служіння, поклоніння та діяння, тишу та звіщення. Наступним елементом, на який вказав Папа, є приклад святих.

«Дорогі юнаки й дівчата, шукаючи своє покликання, будьте впевнені: Господь не промовляє до вас нечітко, а звертається до кожного з вас, кличучи на ім’я, і запрошує вас іти за Ним, бо любить вас. Прийнявши Його Євангеліє з ясним розумом і чистим серцем, ви зрозумієте, яким чином Ісус кличе вас до служіння. Йдеться завжди про дар життя: повний, вірний, сповнений любові. Щоб перебороти тривогу та невпевненість, наберіться відваги сказати лише одне слово, просте й прекрасне: дякую. Дякую, Ісусе, за Твою любов», — сказав Лев XIV, запрошуючи присутніх «без страху та з довір’ям» сказати: «Ось я, Господи!». А звертаючись до тих, хто відчуває покликання до священства та богопосвяченого життя, наголосив: «Церква у Франції дуже потребує вас! Вона молиться за вас, чекає на вас».

Далі розпочалася молитовна частина програми.

Папа до молоді Франції: хто живе з Богом, той вільний

Увечері 25 вересня 2026 р. Папа Лев XIV прибув на Stade de France у Сен-Дені на молитовне чування з молоддю Франції, де його зустріли єпископ Сен-Дені Етьєн Ґійє та представники місцевої влади. Після вітального слова, виступу молоді, діалогу зі Святішим Отцем та молитви, яка включала вшанування Святої Туніки та мощей святих, було прочитано біблійний уривок з Першого послання апостола Павла до Тимотея (1 Тим 6, 11–16). Саме цей новозавітний фрагмент став основою для роздумів, якими Святіший Отець поділився з молоддю.

Приналежність, а не володіння

Посилаючись на слова апостола Павла про «Божих людей», Лев XIV підкреслив, що означення «Божі» виражає приналежність до когось, а не володіння. «Хто живе з Богом, той вільний: вільний від усього, що затьмарює життя, роблячи його порожнім і позбавленим сенсу», — наголосив він і додав, що молодь Франції носить у своїх серцях «величезне прагнення свободи». За словами Папи, джерелом такої справжньої свободи є живий зв’язок з Ісусом.

Присутність Бога, як зазначив Святіший Отець, наповнює плани мудрістю, а бажання серця — красою. Боже світло спонукає людину до постійного оновлення і навернення, даруючи життю справжній сенс і роблячи кожного творцем історії, яка долає розгубленість і байдужість. Святий Павло пов’язує цю свободу з трьома настановами: уникати зла, прагнути добра і боротися за нього.

Втікати від егоїзму

Продовжуючи свої роздуми, Наступник святого Петра зазначив, що гординя, марнославство, насильство і зажерливість, які можуть над нами панувати, приховують жахливу самотність. «Це стиль життя, який штовхає людину мати все і водночас не бути особистістю; отримувати безліч вподобайок, але попри це залишатися самотньою», — наголосив він.

Уникаючи цього, людина починає прагнути справедливості, благочестя, віри, любові, терпеливості, лагідності. «Дійсно, хто живе з Богом, той прагне найкращого, невпинно працює над собою, прагне чесноти — тобто тієї сили, яка робить його добрим і правдивим», — підкреслив Папа і додав, що динаміка християнського життя — це шлях святості.

Вибирати добро — акт свободи

На думку Наступника святого Петра, на шляху святості недостатньо уникати зла, потрібно обирати добро. Це і є «справжній акт свободи» — той, завдяки якому вона здійснюється, очищується і дозріває. «Щоби робити правильний вибір, пам’ятайте про цей критерій: добро дає життя, ніколи його не забирає; добро оточує турботою, а не привласнює. Добро — це не прекрасне поняття, а променисте обличчя любові: це сам Бог у власній Особі!», — наголосив він.

Чесноти, на які вказує святий Павло — справедливість, благочестя, віра, любов, терпеливість і лагідність — є відображенням Божої доброти. На них, на думку Лева XIV, спираються принципи рівності та братерства. «Зробити ці принципи своїми — це не просто моральний обов’язок; це вибір стати справжніми чоловіками та жінками, вільними від будь-яких компромісів», — підкреслив він.

Боротися відважно

«Боротьба, до якої ми покликані, — це боротьба віри, тобто зобов’язання жити згідно з Євангелієм як учні Ісуса, Божого Сина, який робить нас братами і сестрами», — наголосив Папа і додав, що зброєю у цій боротьбі ніколи не буде насильство, зневага чи гноблення. За словами Наступника святого Петра, єдина доречна тут зброя — це любов, яка віддає саму себе. «Коли ми відчуваємо, що охоплені темрявою зла, світло Святого Духа просвічує нас і зміцнює. Тому цієї ночі оберімо разом чесноти, які маємо розвивати, щоб іти за Господом», — закликав він.

Продовжуючи свої роздуми, Лев XIV зазначив, що ми не самотні на шляху святості, адже подорожуємо разом із ближніми та маємо підтримку святих. У хвилини випробувань слід просити їх про допомогу та наслідувати їхній приклад. Зокрема, приклад святої Терези від Дитяти Ісуса вчить «малої дороги» щоденної любові, яка є основою справжнього миру.

Хрест — вічний знак надії

Бог встановлює мир із людьми через Завіт в Ісусі Христі, показуючи, що віра базується передусім на тому, що Бог робить для людини. За словами Папи, апостол Павло підсумовує це через образ Ісуса перед Пилатом як перемогу правди любові над лицемірством влади. «Добрий бій» нерозривно пов’язаний із «добрим визнанням», де використано грецьке слово kalos [«добрий», «прекрасний» — ред.] на знак довершеного Божого діла відкуплення. Завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю християнин звільняється від зла та відкривається добру.

Промовляючи до молоді, Папа звернув особливу увагу на дві реліквії, що були виставлені перед учасниками чування, — Святу Туніку та хрест, адже одну з Нього зняли, а інший Йому дали — обидві є знаками Його страждань. Ісуса позбавили туніки саме для того, щоб одягнути людство в білу шату, обмиту в крові Агнця, а знаряддя смерті — хрест — перетворилося на вічний знак надії. «Отже, туніка і хрест — показують нас самих: нас, Церкву, яка народжується з Божого життя, відданого світові. Дорогі молоді друзі, щоби зростати у святості та робити наше суспільство кращим, будьте сповненими світла свідками цього Євангелія, тобто Доброї Новини, якою є Сам Христос, наш Спаситель», — підсумував Папа.

Дивіться також

У Передвір’ї на Яворівщині посвятили новий храм Зачаття святого Івана Хрестителя
26 вересня

Єпископ Богдан Дзюрах у Римі: Економіка — це знаряддя миру, а не служниця війни
26 вересня

Єпископ Володимир Груца: Ми не йдемо самі, а крокуємо за Ісусом Христом
26 вересня

У селі Дернів відсвяткували 360-літній ювілей храму Святого великомученика Микити
26 вересня

Дивитися ще