СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Неможливо говорити про стосунок з Богом, якщо у ньому бракує віри. Де є реальна віра — все можливе», — владика Тарас Сеньків
Проповідь преосвященного владики Тараса Сеньківа у Четверту неділю Великого посту, 11 квітня 2021 року, під час Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у місті Стрию.
«Господи, допоможи моєму невірству» — ці слова з євангельського читання є визнанням віри, яке «розв’язує» руки Божій Всемогутності.
Що таке справжня віра?
Однак на початку, коли пригнічений бідою батько одержимого хлопця звертається до Ісуса, у його голосі звучить безпорадність: «Якщо можеш, допоможи нам, змилосердившись над ним». «Щодо того — якщо можеш — то все можливо тому, хто вірує» — відповідає Ісус. Неможливо говорити про стосунок з Богом, якщо у ньому бракує віри. Де є реальна віра, все можливе. Приходити до Христа і говорити: «Якщо б це було можливо…», не вистарчає, щоб отримати очікуване. Господь вимагає безкомпромісної та глибокої віри. Тому визнання батька має стати взірцем для нашої відповіді в усіх ситуаціях життя: «Господи, вірю, допоможи моєму невірству». В ній — щира та глибока ісповідь, особистий крок до Бога зі свідомістю слабкості своєї віри, яка потребує смиренно опертися на силу Божої благодаті, щоб стати основою життєвої позиції.
Віра — це не просто емоційний спалах душевних сил. У критичних ситуаціях щось подібне може проявитися, але незабаром зникнути. Справжня віра — це «влита Божа чеснота», дар, який проникає цілу особу, її свідомість, розум та почуття, і проявляється сталим рішенням волі. Вона мотивує особу до постійних зусиль, щоб у житті все було підпорядковане Богу особистим стосунком вірності та любові. З такою вірою людина в усіх обставинах є здатна засвідчити: «можу все в тому, хто укріплює мене».
«Без віри не можна подобатися Богу»
«Без віри не можна подобатися Богу». Сьогодні вірити в Божу любов дуже непросто. Багато з того, що діється навколо нас, не відповідає уяві про люблячого Бога, котрий тримає все у своїх руках. Світ є переповнений стражданнями та трагічними подіями. Негативний досвід та тривоги за майбутнє залишають дуже мало місця для переконання, що людина огорнута добротою та любов’ю. Однак така осібна оцінка не гарантує вичерпний та надійний погляд на дійсність. Щоб правдиво осмислювати життя, Бог обдарував нас новою потугою, яка набагато перевищує наші п’ять природних почуттів, та все, що можемо збагнути силою розуму. Нею є якраз віра в Триєдиного Бога.
Бог посіяв у нашому серці насіння віри. Про нього потрібно турбуватися, щоб росло і приносило плоди. Якщо нам здається, що віра та власний досвід себе навзаєм заперечують, ми повинні стати на стороні віри. Тоді це маленьке насіння отримає в нашому серці необхідну поживу. Найважливіше, однак, полягає в тому, що ми починаємо молитися: «Вірю, Господи! Допоможи моїй слабкій вірі!» Це дозволить Богу зрошувати посіяне в нашому серці. А також в цій молитві ми не самотні. Ісус молиться за нас, як молився за Петра, щоб його віра не ослабла. Крок за кроком наша віра буде кріпнути в упевненості, що у житті все має свій сенс. Можливо, наших страждань не убуде, але в глибині душі пануватиме певне та миротворче переконання, що нас завжди провадить Божа любов.
«Все можливо тому, хто вірує»
«Все можливо тому, хто вірує». Ісус вказав учням, що перемога над злом не досягається інтелектуальними диспутами чи богословськими спекуляціями. Здатність виганяти злих духів має бути скріплена молитвою та постом. Постом, рішучим «ні» спокусам хтивості та гордості, ми позбавимо гріх влади над собою. А перебуваючи у діалозі молитви з Богом, зростаємо у вірі та будемо бачити його поруч себе ближче, ніж всі наші проблеми.
Те, що призводить до ослаблення віри, є людське серце, яке не здатне відкритися, бо хоче мати все під своїм контролем. Таке серце не дозволить Ісусу, щоб він наповнив його благодаттю Божого миру. Тому сучасний світ, постійно стверджуючись у самодостатності, насправді є безпорадним перед викликами часу, бо через брак віри не пізнав зцілющої любові Бога.
Це основна причина, чому стільки зла серед сучасної молоді. Бракує тих, хто міг би її привести до Ісуса. Мало є тих, хто молиться за дітей, а не тільки за їх здоров’я чи успіх. Батьки мало дбають, а то й цілком занедбують, релігійне виховання своїх нащадків, залишаючи їх наодинці зі світом. Якби сьогоднішні родичі мали віру бодай як макове зерно…
Ісус запевняє, що «все можливо тому, хто вірує». Якщо у особистому чи суспільному житті не діються чудеса, то не тому, що вони неможливі, але тому, що існує брак віри, відповідаючи на яку Господь хоче чинити посеред нас дива. Але попри всі негаразди, найважливішим є те, ми ніколи не залишаємося самі. Ісус, який завжди є поруч з нами, сам бере нас своєю рукою, щоб підняти з кожного упадку та перевести з собою зі смерті до воскресіння. Амінь.
єпарх Стрийський
