СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиНе забудьмо слів: «Господи, рятуй мене!», — владика Володимир Груца
«Господи, рятуй мене! Це цінне звернення. Здатність промовляти — великий дар. Щоб не говорити непотрібних слів, можна мовчати. Але цією мовчанкою даємо Богові шанс промовити до нас». Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца у 9-ту неділю після Зіслання Святого Духа, 25 серпня 2024 року, в архикатедральному соборі Святого Юра.
«Відчалити на човні, відплисти на другий бік — означає якийсь новий початок. Сьогодні маємо новий день, неділею розпочинаємо новий тиждень, бо для християн неділя є першим днем тижня. Ми можемо мати до Бога певні питання чи навіть закиди. Можемо нарікати чи нагадувати Богові, що Він ще не зробив: „Чому стільки бід у світі, чому тривають війни, чому розпадаються сім’ї, чому бракує миру, злагоди, єдності в суспільстві?“ Ми не маємо кінцевої відповіді, чому стаються конкретні речі. Бог має відповіді на всі наші питання. Але чи ми Бога слухаємо?» — розпочав свою недільну проповідь із запитань владика Володимир Груца, як зазначає пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.
Дві постаті: Ісус Христос та апостол Петро
Тож за його словами, нам допомагає на дорозі пошуку відповідей євангельське слово (Мт. 14, 22–34).
Владика Володимир припустив, що бурі на Генезаретському морі можуть бути символом нашого родинно-суспільного життя.
Відтак проповідник передав зміст уривку сьогоднішнього Євангелія, акцентуючи увагу на двох основних постаттях: «Перша постать — це Ісус Христос, якого прагнемо наслідувати. Ісус пішов на гору помолитися. Гора в Святому Письмі — це особливе місце зустрічі людини з Богом. Мойсей зустрічався з Богом і отримав заповіді на горі Синай; Переобаження було на горі; Блаженства були проголошені Ісусом на горі. Ісус потребував самоти, щоб відчути присутність Отця, бо виснажлива була Його діяльність. Зустрічі з багатьма людьми, які шукали помочі, не завжди були прості. Дуже швидко розходилася вістка, що в народі є великий проповідник, Вчитель з Назарету. Ще до того Він прощав гріхи, встановлював діагноз хвороби, дарував зцілення. Тому для нього була потреба відпочинку на самоті, де він перебував в єдності з Отцем Небесним. Потім пішов по бурхливому морю».
Другою ж постаттю є апостол Петро, якого також можемо наслідувати, але водночас навчитися, чого не варто робити. «Пригляньмося ближче до ситуації учнів. Вони переживають бурі на морі, але це нормальне явище, коли на морі повстають бурі внаслідок вітру. Вони мали би були готові до цього. Учні жахнулися тоді, коли побачили привида. Ісус заспокоює їх, потішає своєю присутністю. Тоді Петро має прохання до Ісуса, щоб йти по воді. „Ходи“, — каже йому Ісус. І Петро йшов, доки не засумнівався, не злякався, доки не відчув силу тяжіння до землі, яка могла виражатися в земних речах або в гріховності. І хто тут винен? Бог? Ісус чує прохання Петра. „Хочеш йти, то ходи“. Але Петро починає потопати. Тоді бачить перед собою рятівну руку Вчителя з Назарету», — продовжив архиєрей.
«Велика проблема, коли замість Бога бачу перед собою привид», — підсумував владика Володимир.
Бог завжди поруч серед бур і хвиль
«Наше життя — це процес, де стаємо або добрими, або поганими. Можемо втратити зв’язок з Богом. Але це не стається в один день, тому не можна в один день все направити, так як Петро хотів відразу попасти в обійми Ісуса. Спочатку треба пройти шлях. Найбільша проблема тоді, коли не бачу, не відчуваю Бога в моєму житті, коли замість Бога бачу перед собою привид. А це стається тоді, коли від Бога віддаляюся», — зазначив архиєрей.
На його переконання, в життєвому морі будуть бурі, хвилі, але це ще не проблема, а скоріше нормальне явище. «Залишається відкритим питання, де є в тому всьому Бог. Відповідь проста: Він поруч! А яке моє відношення до Бога? Якщо Бог в житті людини є на першому місці, то всі інші речі на своєму властивому місці», — підкреслив єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
Дозволити собі перемінитися перед Богом
«Ми можемо розчаруватися в людях, але не повинні втрачати контакт з Богом. Якщо хтось думає, що вже втомився від побожного життя, то він ще Бога не зустрів, Бог не втомлює. Якщо нам з Богом зараз не цікаво, не можемо присвятити дві години, щоб піти до церкви, то як будемо з ним цілу вічність? На жаль, є люди, які думають, що їм Бога не треба. Або самі займають місце Бога. А це — дорога в нікуди. Ми повернемося з храму додому, до праці, до інших людей. Я не думаю, що ми повернемося до цілком іншого життя. Бо ми зустрінемо вдома тих самих людей, ми застанемо все так, як залишили», — сказав проповідник і відтак додав:
«Надалі будуть бурі. Але ми повертаємося перемінені, змінені. Ми не можемо гарантувати чи запевнити, що так довго витримаємо, бо можемо спіткнутися чи тонути. Не забудьмо тоді слів Петра: „Господи, рятуй мене!“ Тоді відразу відчуємо присутність Бога в човні нашого життя. Під час терпіння, випробування є різні можливості: можна нарікати, проклинати інших, гніватися, впадати в депресію, а можна кликати Бога на допомогу».
Розповідь про молитву селянина
Владика Володимир також зауважив, що не завжди вміємо формулювати молитви й вже наприкінці проповіді поділився розповіддю про одного селянина: «Є така розповідь, як селянин їхав підводою до церкви. У дорозі збагнув, що забув вдома молитовник. Вже далеко було вертатися додому. Але йому прийшла ідея, коли переступив поріг храму. Він розповів Богові алфавіт. Тоді каже: „Боже, Ти собі з цих букв склади молитви, які хочеш“».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
