«Не забудь, Хто є Різдвом»: духовні уроки від єпископа Богдана Дзюраха на основі притчі про великий бенкет

16 грудня 2025

У своєму духовному роздумі апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії владика Богдан Дзюрах звертається до євангельської притчі про велику вечерю, розкриваючи її як образ Божого Царства, до якого Господь запрошує кожну людину вже сьогодні. Через символ бенкету владика наголошує на щедрості, спільноті, радості та любові до ближнього, а також застерігає від байдужості й самодостатності, що закривають серце на Боже запрошення, особливо в передріздвяний час.

«Не забудь, Хто є Різдвом»: духовні уроки від єпископа Богдана Дзюраха на основі притчі про великий бенкет

Ісус розповів цю притчу про велику вечерю, бенкет, коли сам був за столом у фарисея. Вона була Його реакцією на вигук одного з присутніх: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (Лк. 14, 15). При цьому, на відміну від того, хто це сказав, маучи на увазі прийдешній час, Ісус у притчі говорить про Боже Царство як про дійсність, яка вже є присутня і вже довершується в історії: один чоловік уже приготував вечерю і вже запросив на неї багатьох. Уже все готове, усі запрошені, господар з передчуттям радості й надії чекає на тих, кого запросив. Це запрошення є виявом його пошани, любові й близькості до гостей.

Отож, пригляньмося ближче до образу бенкету, який Ісус використовує, щоб описати дійсність Божого Царства, до участі в якому ми всі є запрошені.

Бенкет — це передовсім образ щедрості, яка дає життя і виражає повноту життя. Бенкет — це не фаст-фуд, до якого ми похапцем сягаємо, щоб якнайшвидше перекусити, заспокоїти голод і далі продовжувати свою життєву біганину. Бенкет — це трапеза, яка виражає нашу культуру, традиції, стиль життя, можна сказати — нашу ідентичність. Справді, наші українські бенкети неповторні й не подібні до будь-чиїх інших. Кажуть, що в Україні існує стільки видів борщу, скільки є господинь…

Але бенкет — це не лише про їжу. Бенкет — це передусім спілкування, сопричастя, близькість, досвід спільноти й родини. Щедро заставлений стіл — це лише привід до чогось більшого: до зустрічі, до спілкування, до вияву пошани, прихильності й любові. Важко уявити собі бенкет, на якому кожен сидить за столом і не зауважує свого сусіда, не звертає на нього уваги, не усміхнеться, не спитає, як справи, не поведе невимушеної й щирої бесіди. Подібно як господар, запросивши гостей, намагається приділити їм максимальну увагу й гостинність, так само й гості між собою виявляють уважність, пошану й любов.

Це проявляється у простих і спонтанних жестах: ми пропонуємо нашим сусідам за столом першими напої та страви, намагаємося послужити, зробити так, щоб їм було максимально комфортно й затишно.

І тут є щось більше, ніж правила доброго тону чи етикету: у біблійному розумінні так виражається любов до ближнього, про яку говорить св. Павло: «Ніхто хай не шукає для себе користи, лише — для другого» (1 Кор. 10, 24), «Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте» (Рим. 12, 10), «Гостинності не забувайте!» (Євр. 13, 2).

Нарешті, бенкет — це завжди радість. На бенкеті відступають журба, щоденні клопоти й смуток. Навіть коли в нашому житті не все ведеться так, як слід, ми прагнемо прийти на бенкет із добрим настроєм і поділитися ним з іншими. Ця радість часто виражається у співі.

Саме до такого способу життя — згідно з законами Божого Царства, Царства життя, надії, спілкування, пошани, радості й миру — Господь нас запрошує.

На превеликий жаль, люди в сучасному світі часто заражені іншим духом, який суперечить духові Божого Царства. Багато хто відкидає Боже запрошення, вважаючи себе самодостатнім і здатним забезпечити собі радість і щастя власними силами.

Байдужість і егоїзм є запереченням Божого Царства, бо суперечать його сутності, якою є любов.

Зауважмо, як часто у виправданнях звучить самозакохане й самозадоволене «я» запрошених: «я купив поле…», «я купив воли…», «я оженився»… Така зосередженість на собі звужує наш погляд і обмежує горизонти. Людина не цінує безкорисливості господаря і не готова ділитися з іншими тим, що має і ким є. Вважаючи себе багатою і самодостатньою, вона насправді прирікає себе на щораз більшу самоізоляцію й зубожіння.

У таких обставинах маємо святкування Божого свята без Бога — Різдво Христове без Христа… Вчора прочитав у дописі на Facebook таку передріздвяну пораду: «Не забудь, Хто є Різдвом», «Не забудь Ісуса серед своїх приготувань», «Бо Різдво починається не з гірлянд, а з тиші серця».

І, все ж, Різдво приходить. Бог кличе знову і знову, як у цій притчі: «Прийди, усе готове!». Бажаю всім нам у цей передріздвяний час тиші серця, яка чує голос Бога, відгукується на нього і радо спішить на святкування Христового Різдва, ставлячи Христа і ближнього в центр нашої християнської уваги, любові й служіння. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії