СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Не треба боятися зла, а полюбити добро», — єпископ Володимир Груца
У четверту неділю Великого посту, 22 березня 2026 року, після Божественної Літургії у храмі Святого Михайла монахів Студійського Уставу владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, виголосив проповідь на євангельський уривок про оздоровлення хлопця (Мр. 9, 17–31). У слові владика звернув увагу на внутрішню боротьбу людини, небезпеку гріха, який починається з думок, а також на відповідальність батьків за віру дітей. Окремо він наголосив на значенні молитви і посту як реальної сили у духовному житті та підкреслив, що християнство — це дорога, яка вимагає витривалості і руху вперед.
З цієї проповіді єпископа Володимира Груци ви довідаєтеся:
- чому не слід демонізувати світ і хто є джерелом добра та зла?
- як описується дія гріха на людину у євангельській розповіді про зцілення біснуватого юнака?
- чому зло важко розпізнати на початку?
- яку роль відіграє віра батька у зціленні його сина в євангельській історії?
- чому важливо, щоб батьки показували дітям дорогу до Бога, і як це впливає на сім’ю?
- які засоби допомагають людині боротися зі спокусами і гріхом?
Про добро і зло в людині
Сьогоднішній євангельський уривок розповідає про хлопця, який може бути одним з прикладів сучасної людини.
Не потрібно демонізувати світ, що він такий поганий. Бог створив світ добрим, це людина вносить у нього зло або добро. Бог навіть згодом жалів, що створив людину, як читаємо в книзі Буття. Жалів, але не покинув.
Так, зло існує, воно є підступне. Завданням гріха є людину до себе притягнути, трохи потішити і вкінці знищити. Тому на початку не завжди легко розрізнити, що добре, а що погане. Все здебільшого починається на рівні думок. Ну бо щось нам кинулося в очі. Зовнішність може бути таким своєрідним фасадом. Краса полягає не в тому, щоб мати лише гарну зовнішність, а в тому, щоб мати світлі думки, добре серце і чисту душу.
Євангельська розповідь розпочинається з того, що батько привів до Ісуса свого сина, який названий біснуватим епілептиком. Він кидався у вогонь чи воду. Бачимо дві крайності, які хитають людиною.
Віра батька і його боротьба
Цей батько, який є одним з героїв сьогоднішньої євангельської розповіді, також терпить з приводу хвороби сина. Бо, хто ж тоді буде спадкоємцем і продовжувачем роду?
Син від дитячих років був опанований німим та глухим духом. Отже, батько також опанований цією проблемою, тому й просить про допомогу для сина, а тим самим для себе і свого роду. Оздоровлення сина оздоровить і батька, дасть певність майбутнього. Він розуміє, що тоді буде кому пошанувати його старість.
Батько каже до Ісуса: «Вірую, допоможи моєму невірству» — з цим проханням переплітається своєрідний іспит сумління. Через недугу дитини могла захитатися віра батька. Ніхто не міг вилікувати дитину, бо хвороба мала духовний характер. Тому Ісус є відповідним адресатом для вирішення проблеми.
Невідомо, наскільки в цій всій родинній трагедії є провина самого батька. А можливо, син був відображенням, дзеркалом його життя? Чи батько прищепив сину достатньо любові, чи навчив його любити і шанувати маму?
Але найважливіше, що чоловік знайшов дорогу до Бога. Тим самим він зробив правильний вибір, за яким згодом не буде жаліти. Бо щойно тоді зміг представити Богові проблему сина.
Батьки і дорога до Бога
Благословенні батьки, які показують дітям дорогу до Бога. Щоб показати комусь дорогу, треба самому її знати, а ще важливіше — нею йти. Існує така розповідь, у якій батько каже до сина: «Дивися, куди ходиш». А син відповідає: «Тато, то ви дивіться, бо я йду вашими стежками».
Як приємно, коли батьки моляться з дітьми, приступають разом до Святого Причастя. Така сім’я приречена бути щасливою.
Надійним середником проти спокус чи гріха є піст та молитва. Учні, можливо, хотіли чинити так, як це робив Ісус. Але це не шоу, треба ще так жити, щоб мати ресурс.
Дорога вгору і витривалість
Сьогодні, в четверту неділю Великого посту, спогадуємо пам’ять святого преподобного Івана Ліствичника. Він вчить, що все в житті є процесом. Християнин не може стояти на місці, а повинен йти вгору, до досконалості. Якщо ми є з Богом, в Божій ласці, то сумління підкаже нам, що робити в тій чи іншій ситуації, як йти до цілі.
Нелегко йти вгору, зокрема по драбині. Тут не лише питання фізичної кондиції, а й техніки, зокрема вміння триматися. В духовному житті важливо триматися правдивих вартостей. Повстають питання, чи варто йти далі. У важких моментах важливо подумати про те, що якщо здамося, то легше не буде.
Перемагає не той, хто сильніший, а хто витривалий, готовий йти до кінця. Ніхто на життєвій дорозі не позбавлений терпіння, яке є гірким на смак. Але його результат є солодшим від меду.
Не треба боятися зла, а радше полюбити добро, його триматися і в ньому жити. Якщо дорога правильна, то вона поведе нас у правильному напрямку.
† Володимир Груца,
єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ
