Владика Богдан Дзюрах на празник Благовіщення Пречистої Діви Марії

7 квітня 2019

Дорогі у Христі! Благовіщення пригадує, що від кожного із нас залежить так багато! А Ангел відступає. Бо Бог шанує нашу гідність і свободу як Своїх улюблених дітей! О Господи Всемилостивий, за молитвами Пресвятої Богородиці, даруй прозріння і світло нашому народові і зішли нам всім Твою мудрість, Твоє благословення і Твоє спасіння! Амінь.

Владика Богдан Дзюрах на празник Благовіщення Пречистої Діви Марії

Ваше Блаженство!
Високопреосвященний владико Апостольський нунцію,
Високопреосвященні і Преосвященні Владики,
Всесвітліші і Преподобні Отці,
Преподобні Брати і Сестри у монашестві,
дорогі наші вірні і люди доброї волі, які єднаєтеся з нами за посередництвом нашого Живого телебачення,
дорогі брати і сестри у Христі,

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні у це світле cвято Благовіщення Пречистої Діви Марії, наша християнська любов і наші почуття синівської пошани і вдячності скеровуються до нашого Отця і Глави Церкви Блаженнішого Святослава, який рівно 10 років тому, на празник Благовіщення, у катедральному соборі св. Юра у Львові прийняв повноту Христового священства через єпископську хіротонію і вирушив за океан, в далеку Аргентину, щоб нести благовість спасіння нашим людям на поселеннях. Подібно як Богородиця деякий час перебувала у своєї тітки Єлизавети, так Ви, Ваше Блаженство, згодом повернулися на рідну землю, щоб тут прийняти інший хрест на себе, хрест проводу багатомільйонною греко-католицькою спільнотою в Україні і у світі сущою. Сьогодні усі Ваші духовні діти єднаються з Вами у подячних молитвах, вимолюючи в Господа для Вас мудрості Божої, світла і сили Святого Духа. Нехай Пречиста Богородиця буде і надалі Вашою Провідницею на дорогах Вашого служіння Христовій Церкві і українському народові!

А нам усім сьогодні Господь дарує Пречисту Богородицю як Вчительку у нашому великопосному і життєвому паломництві, показуючи Її в моменті, коли Вона приймала найважливіше рішення у своєму житті, рішення, яке матиме вплив не лише на Її особисту долю, але на долю Її народу і цілого людства. Погляньмо на початок і на кінець опису Благовіщення, щоб у світлі Божого Слова краще розуміти те, що відбувається у нашому власному житті — особистому і народному.

Передовсім, вражає конкретика євангельського опису сцени Благовіщення: «Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія» (Лк. 1, 26). Як бачимо, Євангеліє подає дуже конкретно час, регіон, місцевість і головну дійову людську особу: Діву Марію, з Давидового дому, заручену з праведним Йосифом. Господь завжди так діє в історії спасіння: звертається до дуже конкретних, а водночас звичайних, простих, «пересічних» людей, до тих, яких ми би сьогодні назвали, «маленьких українців», вкладаючи у їхні руки долю всього народу. Від кожної людини зокрема залежить, чи ця її роль в історії буде для власного народу щастям і благословенням, чи навпаки — прокляттям і ганьбою. Ми всі очікуємо Благовіщення, ми так потребуємо добрих новин у нашому тривожному «сьогодні», але водночас ми так легко йдемо за фальшивими і випадковими «пророками»! Ми забуваємо, що для Благовіщення потрібно двох дійових осіб: Бога, Котрий завжди приносить тільки благовість спасіння, надії, радості, життя, і людини, котра покликана збагнути час Божих відвідин і дозволити, щоб Слово Боже перемінило в першу чергу її саму, а відтак, щоб могло через неї діяти у світі. Саме це зробила Пречиста Богородиця, і тим самим започаткувала пасхальний шлях спасіння і визволення для свого народу і цілого людства з-під влади темних сил ненависті, гріха і смерті.

Так поступила й інша праведна невіста, дочка нашого, вкраїнського народу, що її в літургійних текстах називаємо «жінкою усіх часів» — блаженна Йосафата Гордашевська, свята Сестра Служебниця, яка 100 років тому, саме на Благовіщення, відійшла до Господа по вічну нагороду. Ця скромна, інтелігентна і благородна галицька дівчина, прийнявши, на взір Марії, Слово Боже до свого життя, стала славою і благословенням для нашого народу. Про неї св. Папа Іван Павло ІІ так сказав під час свого візиту в Україну: «Співзасновниця Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії йшла за Христом із щоденною та вірною самовідданістю. Вона, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим у часто важких і не позбавлених страждань ситуаціях, у надзвичайний спосіб зуміла втілити Євангеліє у своє щоденне життя». Ми нині дякуємо Богові за дар цієї преподобної сестри і молимо Всемилостивого Господа, щоб дарував нашому народові молодих людей, які горіли б любов’ю до Бога і до власного народу, здатних бути вістунами надії, а не розчарування, радості, а не байдужого сарказму. Молодих людей, які будуть світлом і благословенням для свого народу, а не причиною його страху, смутку і нових страждань.

А друге слово, це сказане наприкінці Євангелія: «І відійшов від Неї Ангел» (Лк. 1, 38). Таємничі слова, які можуть на перший погляд нас збентежити. Чи ж Бог покинув Богородицю, полишив Її саму? Ні, Бог не покинув, бо Вона прийняла Його до свого життя. Ангел відійшов. На знак того, що Бог завжди шанує людську гідність і свободу, і, неначе, робить місце для людського свобідного діяння, заохочуючи до крокування дорогами земного життя власними ногами, чесно і відповідально, витривало і наполегливо сповняючи Божу волю з дня на день, не зупиняючись на півдорозі, не даючи збивати себе з Божого шляху солодкими спокусами «хліба і видовищ», які так радо пропонує сучасній людині цей зіпсутий і підступний світ.

Хтось міг би сказати: «Краще б ті Ангели від нас не відступали!», бо людина, полишена сама на себе, здатна на будь-які дурниці з непередбачуваними, а то й трагічними наслідками для себе і для всього народу. Справді, свобода і гідність — це великі і цінні дари, які ми, люди, отримали від Бога. Проте, свободою можна зловжити, а гідність — легко втратити. Їх можна виставити на глум, продати чи прожартувати. Але людина, яка зрадить власну свободу і втратить гідність, не матиме слави і пошани ані на небі, ані на землі. Бо рабів до неба не пускають. І на землі негідника ніхто не буде шанувати — ні власні діти, ані тим більше — ворог.

Ми не закінчили ще нашого паломництва до повної свободи дітей Божих і ми ще до кінця не захистили нашу власну гідність. Саме ту гідність, за яку проливалася кров на Майдані п’ять років тому, в тих подіях, за якими з подивом і захопленням спостерігав увесь світ. Сьогодні цей світ спостерігає за нами, і, можливо, із іншими почуттями, до прикладу, із тривогою. Сьогодні ми знову стоїмо на роздоріжжі; знову мусимо прийняти рішення — мудро, виважено і по-Божому. Відсидіти на дивані перед телевізором із кошиком поп-корну вже не вдасться. Бо третього нам не дано. «Хто не зі мною, — сказав Господь, — той проти Мене!» (пор. Лк. 11, 23).

Можливо, дехто скаже: не слід драматизувати, бо що може заподіяти нам одна людина? Яка наївність і короткозорість! 9 років тому, чи міг би хтось сказати, що за кілька років центр нашої столиці стане попелищем, залитим кров’ю наших братів і сестер, частина території перетвориться на відкриту криваву рану, десятки тисяч наших співгромадян втратять здоров’я і життя, а мільйони — дах над головою? А сьогодні, чи ж ворог вже покинув нашу землю? Чи повернулися з полону наші бранці? Чи ми вже відбудували зруйнований Донбас і вичистили тисячі гектарів нашого чорнозему від смертоносних чужинецьких мін? То ж звідки це безпам’ятство? Звідки ця легковажна безпечність? Звідки ця нерозважна і небезпечна жартівливість? А може, поки наші захисники стримували нападника на східних рубежах, він, непомітно для нас самих, проникнув вглиб нашої території, окупував іншу територію, територію набагато ціннішу, територію наших умів і сердець?

А може, нам вартує перед прийманням остаточних рішень піти на цвинтар, де лежать наші герої? Може, вартує піти до госпіталю, де лікуються наші воїни і важко поранені цивільні? А може, просто — щиро подивитися на себе в дзеркало, щоб наступного ранку було не соромно знову поглянути собі у вічі.

Дорогі у Христі! Благовіщення пригадує, що від кожного із нас залежить так багато! А Ангел відступає. Бо Бог шанує нашу гідність і свободу як Своїх улюблених дітей!

О Господи Всемилостивий, за молитвами Пресвятої Богородиці, даруй прозріння і світло нашому народові і зішли нам всім Твою мудрість, Твоє благословення і Твоє спасіння! Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

7 квітня 2019 року,
у день Благовіщення Пречистої Діви Марії,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового у м. Києві

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae