СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Не шукати виправдань, а йти на гостину, яку для нас готує сам Бог», — владика Тарас Сеньків
Чи віримо ми у Божу щедрість та безкорисливість? Проповідь владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у 27-му Неділю по Зісланні Святого Духа, Неділю Праотців, 26 грудня 2021 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию саме про це.
Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні маємо неділю святих Праотців, починаючи від Адама, всіх тих, хто випередили історично, а нас приготували на прихід Христа. Стосунки між ними і Богом були не такі вже прості. І сьогоднішня притча, до певної міри, цей історичний мотив намагається виразити, але не тільки. Має вона багато чого сказати і для нас. Отже, один чоловік приготував вечерю і наперед послав запрошення вибраним гостям. Та коли вже все було готове, запрошені почали відмовлятися і виправдовуватися, пояснюючи чому не можуть прийти.
Відмовки трьох запрошених
Зазвичай, запрошені радо йдуть на гостину. Проте, у цій вечері трьом запрошеним щось дуже не сподобалось. Один сказав, що мусить оглянути поле, яке купив. Він почувається солідним власником, який є задоволений успіхом і не хоче марнувати час на гостини. Самодостатній, багатий, задоволений, почуває себе паном всього, що має. Впізнаємо?
Інший придбав п’ять пар волів. Він зосередився на торгівлі, тому задля своїх важливих справ знехтував і запрошенням, і господарем. Не мав часу. Це другий тип людей, котрі в неділю мають поїхати на полювання, на рибалку, в подорож, на задоволення свого хобі. Людина динамічна, котра має дуже багато зацікавленостей всім, але не Богом. Впізнаємо?
Останній виправдовувався тим, що одружився і не може прийти. Звичайно, міг би прийти на вечерю з дружиною, але вважає за краще вирішити свої родинні справи і спокійно насолоджуватися своїм новим щастям. Нема часу, бо є час на родину, дітей, виїхати кудись на природу, на річку. Впізнаєте?
Бажання бути в центрі усього
Загалом, усі троє воліли віддати перевагу своїм інтересам замість того, щоб піти на гостину. До того ж, усі запрошені, без огляду на стан, були для господаря дуже важливими і мали в його очах однакову гідність. А цим трьом, як особам котрі знають собі ціну, такий підхід суперечив їх самолюбному прагненню, бути якщо не центром всього, то принаймні в центрі всього. Зрештою, в них закралася підозра, що не все так просто, і за запрошення, можливо, прийдеться ще віддячувати. І взагалі, чи будуть вони мати з того, що прийдуть на гостину якусь користь. Якби тим покликаним сказали, що на гостині будуть двоє-троє іноземців, які прийдуть і запропонують їм вигідні контракти, вони б напевно не відмовилися. Тому їх вибачення було лише ввічливою формою відмови, яка по суті, була зневагою господаря. Важко визнати гідним уваги щире та гостинне запрошення тому, хто крутиться навколо себе і не має горизонту, бо є горизонтом сам у собі.
Прихований та паралізуючий страх
Насправді запрошених відмовляв прийти на гостину страх. Вони не розуміли чим і за що заслужили таку увагу до себе. Подібно є і з нашими стосунками до Бога. Ми боїмося Божої щедрості, яка є настільки великою, що в це важко повірити. Ми б радше воліли володіти тим, що будь-яким способом здобули самі, головне, щоб ми нікому нічого не були винні. Життєвий досвід підказує нам, що коли пропонується занадто багато, навіть святий може засумніватися: у цьому є щось підозріле. Тож, коли Боже слово запрошує нас до участі в гостині Його щедрості, вважатимемо за краще у це не вв’язуватися. Хтозна, які з того виникнуть наслідки та зобов’язання.
Ми є більш впевненими щодо своїх гріхів. Знаємо межі своїх можливостей, почуваємося немов «удома». А тут потрібно вийти зі «свого дому» і йти разом з іншими, на приготовану Богом гостину. Від цього стає страшно: а що за це ми будемо Йому винні, що Він вимагатиме взамін?
Десь на задвірках нашої свідомості є прихований цей страх. Він моделює наші вчинки, щоб в них не було чогось забагато. Ми є греко-католики? Так, але не занадто. Ми довіряємо Богові? Так, але не надто дуже. Ми не маємо відваги дати Богові більше свого життя, ніж повинно бути, а завжди бодай щось хочемо тримати собі. Це «не надто дуже» позначає наше життя, робить нас лицемірними прагматиками. Ми черствіємо, а тому в День Господній, у храмах повно вільних місць.
Бог завжди діє з мотиву щедрості
Ще одна річ змушує нас задуматися. Коли слуга повідомив пана про відмову гостей, він розгнівався, що його зневажили і послав слугу привести всіх жебраків і калік з майданів та вулиць міста. А коли ще залишилося місце, то сказав усіх, кого стріне примусити прийти на гостину. Не раз Господь мусить до нас звертатися рішучо: мовою злигоднів та різних, випробувань. Наказує як у притчі, заставляє увійти, щоб Його дім наповнився. Каже, вечерю я приготував для вас, і не ви, але спільнота зі мною за столом визначатиме вашу гідність.
Бог завжди діє з мотиву щедрості. Ця правда змушує наше серце повірити, що Бог є безкорисливий, що Божий дар є безкоштовний, його неможливо «купити», але лише з вдячністю прийняти. Спасіння є благодаттю, призначеною виключно для нас. Його причиною є безкорисна та незбагненно щедра Божа любов. Сумніви щодо цього родять тривогу, бо це абсолютно заперечує значення наших власних заслуг. Та участь у своєму Царстві Бог дає нам не взамін за щось, але даром.
Розп’яття, на яке дивимося, є немовби квитком на Господню гостину
Святість і спасіння є для нас безкоштовними. Ісус заплатив за все це своїм пониженням та смертю на хресті. В Ньому об’явилася неймовірна Божа щедрість. Розп’яття, на яке дивимося, є немовби квитком на Господню гостину. Звичайно, можемо сказати: «Господи, куди нам, ми стільки наробили, стільки нагрішили». Та зараз запрошуються всі, і ніхто не може виправдовуватися «я поганий, я не можу». Ні. Саме тому, що ти поганий, Господь особливо радісно чекає на тебе!
Є багато таких, що сьогодні ввічливо відмовляються, не вірять у безкорисність тому, що самі не є безкорисливими. Та лише той, хто прийме запрошення Ісуса, увійде в Царство Боже… Так, Господь добрий і милосердний, але Він і справедливий. І якщо хтось закриває зсередини перед Ісусом двері свого серця, Він не буде в них вдиратися, бо поважає свободу кожного. Тому, нам не потрібно шукати виправдань за все, що трапилося у нашому житті колись, а просто відкрити вуха свого серця і йти за голосом Слова, яке кличе нас на велику гостину, яку для нас готує сам Бог. Кожне виправдання за відсутність вже є промовленим самозвинуваченням на Страшному суді, бо воно означає, що ми ставимо щось на перше місце перед Богом у своєму житті. Бог — навпаки, ставить на перше місце кожного з нас. Амінь
єпарх Стрийський
