#НазустрічРіздву: День 32. Божа присутність перемінює страх і тривогу на радість і надію

16 грудня 2023

#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!

#НазустрічРіздву: День 32. Божа присутність перемінює страх і тривогу на радість і надію

«... великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: „Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу…“ (Лк. 2, 9–11).

Наближення Бога викликає у серці людини тривогу і страх. Найсвятіша особа перед лицем Всевишнього зазнає неспокою, бо відчуває безконечну віддаль, яка простягається між нею і її Творцем. Тому не дивно, що тривогу відчували Пресвята Діва Марія (пор. Лк. 1, 29), священник Захарія, батько св. Йоана Христителя (Лк. 1, 19), Гедеон (Суд. 6, 22), пророк Ісая (6, 5) і ще багато інших, хто удостоївся богоявлення — зустрічі із Богом чи з Божою дійсністю віч-на-віч.

Цей страх стає ще більш дошкульним, коли людина усвідомлює свою духовну віддаленість від люблячого Бога. В такому випадку людина перед лицем Святого Бога, здається, боїться не стільки Бога, як радше себе самої, своєї «наготи», своєї убогості, втрати світла і благодаті, які колись в раю робили людину приятелем Бога. Досвід нашого прабатька Адама, який після гріхопадіння почув відлуння кроків Бога, що «ходив собі садом під час денної прохолоди», і «сховався зі своєю жінкою посеред дерев раю» (Бут. 3, 8), знайомий кожній людині, що віддаляється від Бога. Перед лицем вічності і святості кожний смертний відчуває тривогу, занепокоєння, збентеження і страх.

Втім, Господь приходить, щоб раз назавжди подолати безодню, яка виникла між Ним і людиною. Він прагне навіки залишитися Еммануїлом, «Богом з нами», Богом, Який ніколи не відречеться людини і не відвернеться від неї. Бог приходить на цей світ не щоб засудити світ, а щоб спасти світ у Своєму Сині (пор. Йо. 3, 17). Тому людина, в якому б жалюгідному стані вона не перебувала, віднині вже не має підстав боятися Бога, що приходить у Своєму Сині. У світлі віри Божа присутність і Боже слово ніколи не будуть сприйматися як загроза (для людської свободи, щастя і життя), а радше — як обітниця, повного визволення, тривалої радості і повноти життя. І саме сповнення цієї Божої обітниці звіщає Ангел Господній убогим пастушкам у полі: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде радістю всього народу!»

Хтось зауважив, що заклик не боятися у Святому Письмі стрічається у тій чи іншій формі 365 разів, — так, неначе б Бог хотів запевнити своїх синів і дочок, що Він є поруч з ними щоденно і у всіх обставинах життя, а особливо в тих моментах, коли ми досвідчуємо нашу убогість і «наготу»: позбавлення радості, почуття смутку, жалоби, тривоги і страху. Господь тоді приходить, наближається, щоб розвіяти всі наші смутки і печалі силою своєї милосердної любови, перемінити наші страхи і тривоги на радість і надію.

Хочу наголосити, що Бог не просто «замінює» страх і смуток на радість і надію, але перемінює смуток у радість. Господь Ісус напередодні Своїх страстей заповідатиме цю чудесну переміну, яка станеться з учнями після Його Воскресіння: «Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться… Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Йо. 16, 20.22).

Там, де немає Бога, радість є вдаваною (бо тільки Бог є Сущим, реальним!), нетривалою (бо тільки Бог є вічним!) і штучною (бо тільки Бог є Творцем, на відміну від диявола, що здатний тільки на карикатуру, а не на творче діяння). І навпаки — із Богом навіть смуток несе в собі обітницю надії, завдаток радості, яка неодмінно осягне свою повноту у повному єднанні з Ним. Бо це — Його обітниця, що була проголошена у Різдві і здійснена у Воскресінні!

Мабуть, не один з нас вже зустрічав у своєму житті людей, які, хоч переходили великі труднощі і випробування, світилися якоюсь неземною радістю, якимось Божим спокоєм і світлом… Я в цій хвилині думаю про мою маму, про Блаженнішого Любомира, про 96-літню вчительку німецької мови з Австрії (яка, до речі, теж на схилку літ стала незрячою), або ж про місцеве німецьке подружжя, яке було у мене вчора у гостях — вже старші люди, які, зазнали чимало випробувань в житті, проте сьогодні вони думають про голодуючих дітей у Африці і про потребуючих в Україні. Я бачу очі усіх цих людей, очі, що світяться чистою радістю, очі людей, сердець яких діткнувся і перемінив Ангел Різдва!

Молитва

Ісусе, Джерело надії і причино радості усіх скорботних і засмучених! Усунь з моєї душі дошкульну тривогу, страх і сум’яття, якими лукавий намагається позбавити мене спокою і довіри. Наповни моє серце Твоїм миром і Твоєю радістю і учини мене для моїх ближніх знаком і знаряддям Твоєї радості і Твого миру. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії