СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Народе український, будь собою!». До дня смерті патріарха Йосифа Сліпого
Життєписи людей бувають не менш цікавими за добре написану книгу. Якщо ж хтось дуже гідно пройшов відведений йому шлях, демонструючи незламну волю та тверді переконання, долаючи найскладніші випробування і залишаючись, при цьому, Людиною, його біографія перетворюється у справжній «бестселлер», до якого постійно повертаються як до безцінного й невичерпного резервуару зразків і прикладів поведінки.
Усе сказане, однозначно, стосується кардинала Йосифа Сліпого, очільника і патріарха УГКЦ, який 18 років провів у засланні, але залишився вірний власним переконанням та місії. 7 вересня 1984 року патріарх Йосиф Сліпий відійшов до вічності. За час, проведений разом із нами, цей діяч встиг зробити надзвичайно багато. Пригадуючи його, говоримо, перш за все, про ті двері, які були відкриті незламністю його духу та стійкістю віри.
Наука
Уже в молодості Йосип Сліпий (1892–1984), уродженець сучасної Тернопільщини, вирішив, що хоче стати науковцем. Саме тому вчився він особливо старанно та наполегливо, підкорюючи одну вершину за іншою. Так було і в Львівській духовній семінарії, і в єзуїтській колегії «Канізіянум» у м. Інсбрук (Австрія), де він вивчав теологічні дисципліни, і в Римі, де поглиблював свої знання із богослов’я. Описане вище допомогло Йосипу Сліпому отримати глибокі знання з теології. Не гіршою була і ситуація зі знанням іноземних мов, без чого неможливо уявити спеціаліста-богослова. Врешті, досить швидко було захищено докторську, а далі і габілітаційну праці. Ієрарх був членом Наукового товариства імені Шевченка, а також багатьох інших наукових спільнот. Окремі з них, як Богословське наукове товариство, він сам заснував.
Жага до нових знань супроводжувала Йосипа Сліпого впродовж усього його життя. Вона давалась в знаки, коли він, будучи ректором духовної семінарії та займаючись викладацькою роботою, все одно знаходив час ще й на редагування квартальника «Богословія». Також і тоді, коли був на засланні, втрачав власне здоров’я, відморозив кінцівки, але продовжував працювати. Зокрема, над «Історією Вселенської Церкви на Україні». Навіть на схилі літ, в Римі, коли повернув до життя Українське богословське наукове товариство і відновив видання журналів «Богословія» та «Дзвони». Дуже любив природу — рослинний і тваринний світ. Відтак, у 1966 році йому подарували передплату на журнал «National Geographik» на наступний рік.
Загалом, Йосип Сліпий протоптав багато стежинок як на полі теології, так і в гуманітаристиці загалом. Його студії до сьогодні продовжують і поглиблюють.
Духовне служіння
Той факт, що Йосип Сліпий, який хотів бути науковцем, перейшов на шлях духовного служіння є заслугою, перш за все, Митрополита Андрея. Саме останній, вислуховуючи сумніви та роздуми талановитого молодика, схилив його до непростого вибору, а в подальшому — висвятив того на священика, потім і на єпископа. При цьому, Митрополит Шептицький пообіцяв молодшому колезі, що той стане і священиком, і професором. Так все і відбулося. Звичайно ж, що складнішим «хрестом» виявилося перше. У 1939 році Митрополит Андрей висвятив о. Йосифа (Сліпого) на єпископа. Майже для всіх тоді було очевидним, що саме він і стане наступним главою УКГЦ. Незаперечним видавалося і те, що його головування буде надзвичайно складним.
У 1944 році, після смерті Митрополита Андрея, о. Йосиф став Митрополитом Галицьким і Архієпископом Львівським, а вже 1963 року — Верховним Архієпископом Львівським і предстоятелем УГКЦ. На роки його головування випали дуже складні випробування. Чого варті лише організований проти УГКЦ процес у 1946 році, а також керування ним підпільною духовною структурою у антирелігійній державі. Однак, попри складнощі, Йосипу Сліпому вдалося стати справжнім символом, хоч і мирної, але дієвою боротьби, а також — зберегти життєздатність УГКЦ та зміцнити її фундамент для наступного зростання. При цьому, цей діяч демонстрував не тільки незламність духу, а й опірність спокусам — не пристав на пропозицію продовження кар’єри у лоні РПЦ.
Педагогіка
Майже одразу після закінчення навчання о. Йосиф (Сліпий) приступив до викладацької роботи. У Львівській духовній семінарії УГКЦ він навчав студентів догматики, читав інші курси. Поза тим, започаткував багато просвітницьких та виховних проектів. Зокрема, Академічні вечори, де науковці читали лекції для широкого загалу. Також сам дописував тексти у різні видання з метою популяризації науки. Це мало сприяти, за його задумом, вивченню власної культури, традицій і релігії.
Організаційна робота та адміністрування
Світла голова, здібності до викладання та патронат Митрополита Андрея допомогли о. Йосифу вже у 1925 році, коли він мав трошки більше тридцяти років, стати ректором духовної семінарії. На цій посаді він долучився до великої кількості ініціатив. По-перше, продовжував розпочату Митрополитом Шептицьким роботу зі створення дієвого та професійного середовища серед духовенства. На плечі цих людей лягла доля Церкви у непрості часи, які УГКЦ переживала у ХХ столітті. По-друге, на посаді ректора о. Йосиф сприяв інституційній розбудові та становленню Львівської духовної семінарії, залучав відповідні викладацькі кадри й працював над методикою удосконалення навчального процесу. Таким чином, виконуючи доручення Митрополита Андрея, Йосиф (Сліпий) контролював процес перетворення Львівської духовної семінарії на богословську академію — з вищим статусом, але й з відповідними вимогами до викладацького персоналу та адміністрації.
У міру можливості, згаданими вище проектами, як і УГКЦ загалом, Йосип Сліпий продовжував опікуватися в часі заслання та після свого звільнення. Не маючи можливості керувати процесом на місцях, він розбудовував й підтримував церковну ієрархію, творив відповідне середовище за кордоном. Скликав декілька синодів УГКЦ наприкінці 60-х — на початку 70-х років ХХ століття, де обговорювалися питання устрою, обряду і ін. Це все мало значний вплив на подальший розвиток Церкви і дозволило УГКЦ досить швидко відновити мережу своїх осередків після проголошення Україною незалежності.
Богослов’я
Попри активну організаційну та наукову роботу, а також довгий «втрачений» період, як о. Йосиф (Сліпий) називав своє заслання, цей діяч встиг добитися успіхів і в богословських дисциплінах. Ще працюючи над докторською та габілітаційною працями, він розбирався із тематикою вічного життя у Євангелії від Іоанна, а також — з ученням патріарха Фотія про Трійцю. Продовжував ці напрямки досліджень і в подальшому, укладаючи праці, присвячені догматиці, проблематиці Святої Трійці, походженню Святого Духа і ін.
Щодо більш практичної складової даної проблеми, то кардинал Йосиф (Сліпий) був прихильником екуменічного руху й відвідав декілька міжнародних євхаристійних конгресів. До прикладу, у Бомбеї й Мельбурні. Відтак цей ієрарх має декілька праць, присвячених і екуменічній проблематиці. У його доробку, окрім релігійних текстів та проповідей, промов, є також і описи власних мандрівок та праці історичного характеру. Зокрема, з історії Церкви.
Становлення і об’єднання української нації
Впродовж життя кардинал Йосип Сліпий підтримував велику кількість екуменічних ініціатив, а також таких, що давали людям надію і допомагали віднайти себе та власний шлях. Безумовно, що більшість з них мали теоцентричний характер і були покликані спрямувати людину до Бога й навчити її любити ближнього. Однак, за цими благими діями не можна не помітити й поваги та прихильності ієрарха до української ідеї. Так, навіть попри поважний вік та пережите, він подорожував різними континентами, де спілкувався із представниками українських спільнот. Свою позицію ієрарх сміливо оголошував на міжнародних конгресах. Остання ж — це творення й розбудова самобутньої української Церкви.
Хоч таку ідею тоді не надто вітали у Ватикані, він продовжував працювати над її реалізацією. За його сприяння, у Римі збудували церкву святої Софії, де відбувалися богослужіння у східному обряді, також він заснував Український католицький університет святого Климентія у «вічному місті» та налагодив там наукову й видавничу діяльність, ініціював створення музею. Цікаво, що окрім історичних та релігійних документів, музей містив і природничі експонати. Там можна було побачити опудала ведмедя, качкодзьоба і ін. Це ще більше додавало багатогранності цій непересічній персоні.
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Герасимова Г. Сліпий Йосип Іванович // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Левантович О. «Не цілуйте рук, а краще виконуйте свою роботу». Сім історій про Йосифа Сліпого // Твоє місто, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tvoemisto.tv/news/ne_tsiluyte_ruk_a_krashche_vykonuyte_svoyu_robotu_sim_istoriy_pro_yosyfa_slipogo_84008.html
- Липовецький С. Патріарх, визнаний народом, не визнаний Ватиканом // Історична правда, 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2012/02/18/73821/
- Мандзюк Д. Митрополит Йосип Сліпий 18 років відбув у радянський концтаборах // Gazeta.ua, 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://gazeta.ua/ru/articles/history-journal/_mitropolit-josip-slipij-18-rokiv-vidbuv-u-radyanskih-konctaborah/421895
- Мороз В. Йосиф Сліпий, кенгуру і корова Джульєта // Українська правда, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2018/02/24/152130/
- Мороз В. Йосиф Сліпий: «Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?» // Тиждень, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tyzhden.ua/History/185683
За матеріалами Євгена Гулюка для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
