СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Надважлива справа: щиро трудитися над порятунком своєї душі кожній людині!» — митрополит Ігор Возьняк
Архиєпископ і митрополит Львівський владика Ігор Возьняк у X Неділю по Зісланні Святого Духа, 29 серпня 2021 року, під час проповіді застановився над черговим євангельським уривком про зцілення причинного юнака. Зокрема єпископ більш детально роздумав над слабкою вірою найближчих співробітників Христа — апостолів.
Ісус Христос дуже тісно спілкувався з народом. Він завжди був свідомий своєї потреби бути з людьми, допомагати їм у справі спасіння та освячення душ. Це — найважливіша справа кожної людини: спасти свою душу. Сам Ісус Христос не бачив нічого важливішого, бо одного разу наголосив: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» (Мт. 16, 26). Надважлива справа: щиро трудитися над порятунком своєї душі кожній людині! Бо, здобувши увесь світ, такий статус людині залишиться ненадовго, найдовше — до її смерті, а душа — безсмертна, й вічність не закінчується.
Свята Тереза Велика (1515–1582) любила повторювати слова: завжди й ніколи. Це означало: завжди бути спасенними або ніколи, бути завжди з Богом або назавжди втратити Його. Ось такі прості слова, однак мають велике значення, вони вартують уваги й наштовхують на серйозні роздумування. Не забуваймо ніколи, що Господь приготував нам нагороду і бажає бачити нас завжди щасливими, бо Ісус помер ради нашого спасіння, ради кожної особи і заради усіх людей!
Невірний та розбещений рід
Якось до Ісуса підійшов батько одного сина, з якого апостоли не могли прогнати злого духа. Чоловік припав перед Христом і благав зцілити його сина, бо апостоли не змогли справитися з таким завданням й не допомогли цьому батькові у горі. Очевидно, що батько розчарувався, однак не зневірився, бо впав у ногах Ісуса й благав оздоровлення сина, сказавши, що спроба учнів була безуспішна. У цей час Ісус знаходився серед невірного люду: книжники, фарисеї, словом, ненависні юдеї переслідували Його; народ ступав за Ним, спраглий смакувати хліба, риби, оглядати чуда тощо; апостоли відзначалися малою вірою, яка слабо тримала їх на поверхні духовного життя, бо навіть апостол Петро, перебуваючи на витягнуту руку серед моря від Христа — тонув у воді. Усіх зібраних Ісус назвав невірним та розбещеним родом, який не зростає у вірі, лиш насолоджується сенсаціями. Добре, що тоді бракувало журналістів нашого часу, Ісусові не дали б ступити кроку, засипаючи Його сотнями запитань.
Слабка віра апостолів
Подія, про яку роздумуємо, сталася після того, як троє з учнів були присутніми на Преображенні Господньому, але й таке явище не додавало віри учням Христовим. Ісус наголосив їм у справі безсилля вигнання демона з хлопця, що вони люди малої віри, щоб не називати їх невірними. Коли привели хлопця до Ісуса, Господь погрозив, і біс покинув тієї ж миті юнака.
Апостоли не відзначалися сильною вірою, вони ступали за Ісусом, маючи свої інтереси, триваючи при своїх розрахунках. Одного разу Петро відізвався до Ісуса: «… Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» (Мт. 19, 27). Учні залишали усе, йдучи за Христом з певними сподіваннями, з надією надбання майна, багатства, тощо, у них були приземлені мрії, їм ще трудно було думати про духовне та спасіння. Коли Ісус говорив до апостолів про свої страждання й смерть: «Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: „Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!“ — А Ісус — „… Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське“» (Мт. 16, 22–23). Ісус виховував своїх учнів, старався про їхню зміну в думанні, вони були свідками сотень чудес, але вірою дуже кволими. Це вимагало багато терпеливості від Христа, мовчання, повчань, й усе те поволі діставалося до сердець апостолів.
Коли Ісус воскрес, апостоли не вірили цьому, їм було дивно з того, що говорять жінки, не вірили їм. Кожен з учнів Христових замкнувся у своєму тісному світі, з якого було трудно вибратися. Так, їх ніяк не можна порівнювати зі злобними юдеями, однак віра у повчальні слова Ісуса не захоплювала їх, не поривала до цілковитої відданості Йому. У певних учнів були політичні розрахунки. Коли воскреслий Ісус ішов разом з учнями в Емаус, а вони не пізнали Його, йдучи, так відізвалися до Нього: «А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля…» (Лк. 24, 21). Більше зосереджувалися на звільненні від загарбників, як на ділі спасіння та визволення з-під гніту демонів.
Віра перемінює людей
І учні Христові запитували Ісуса, чому їм не вдалося вигнати злого духа, бо вони бажали помогти чоловікові? Ісус повідомив про брак віри й наголосив їм, що віра може гори пересувати. Також повідомив, що для вигнання дияволів слід готуватися постом та щирою молитвою. Віддалившись від цього місця, Ісус сказав про себе, що Його вб’ють, але Він третього дня воскресне! Учні зажурилися тим, що Його вб’ють, але не раділи з того, що Він воскресне, бо не розуміли цих слів і не вірили.
Дуже важливий духовний стан людини в її ділі спасіння та освячення душі. Згодом святий апостол Павло писав коринтянам, що слуги Господні, ніби видовище, призначені на страту, нерозумні ради Христа, немічні, без честі. Завжди переслідувані, биті, втікачі, які терплять, кого ганьблять та ображають… Це уже змінені особи в Христі, бо знають, куди прямують і чого очікують. Вони усе приймають в покорі та з любові до Господа, — працюють власними руками, благословляють тих, хто їх переслідує, усе терплять, не нарікають на Господа й не бажають зла тим, хто їх ненавидить. Цей праведник не соромиться писати, що він та йому подібні стали, мов сміття у світі. Пише це тому, щоб ті, хто служить Богові, не уявляли собі, що їхнє життя повинно бути без випробовування і терпіння. Теж не слід зламатися в трудних умовах, а необхідно прийняти їх та стати вище невигідних і важких умов життя!
Ставаймо послідовниками святого апостола Павла, бо він благає нас, щоби ради Христа бути такими!
Хай Божа Мати допомагає нам у ділі нашого спасіння!
архиєпископ і митрополит Львівський
храм блаженного Климентія Шептицького,
м. Львів
