СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Борис Ґудзяк: Це є період смирення
Міжнародна онлайн-дискусія «UCU Global: людина у постковідному світі» відбулася на базі Аналітичного центру УКУ. Відомі інтелектуали підсумовували ковідний 2020 рік, ділилися власними спостереженнями щодо здатності людства реагувати на подібні виклики, а також чимось дуже особистим.
Про оцінки, прогнози, страхи та людські слабкості говорили: британський історик Браян Бріваті, експерт із довготермінових стратегій, керівний партнер української компанії pro.mova Євген Глібовицький, письменниця, журналістка Олена Гусейнова, професор філософії в Дхармарамі Відья Кшетрам та Університеті Христа (Індія) о. Жоз Нандіккара. Нині вашій увазі — виклад думок архиєпископа і митрополита Філадельфійського, президента УКУ Бориса Ґудзяка.
«Сповільнитися, бути смиренними і підклуватися про ближніх»
Я хотів би представити вам три важливі приклади, які дуже дотичні до мого досвіду. Цей рік приніс нам багато втрат — про це я б хотів спершу сказати, але також він подарував нам багато можливостей.
У нашій митрополії, яка має чотири єпархії, є приблизно 450 священників, монахів та монахинь. Ми втратили 18 із них, особливо в останні місяці маємо дуже гостру ситуацію. Ми вже почули аналіз про збільшення дистанції між бідними і багатими, між тими, які мають доступ до технологій, і тими, хто цього не має. Проте я б хотів сконцентрувати свою увагу на можливостях, які з’явилися протягом минулого року.
Період смирення
Я маю трохи добрих новин з ковідного періоду і можу сказати, що він мене сповільнив. Протягом минулих десяти років я мав близько 90 авіарейсів на рік, крім того, часто був у дорозі автотранспортом чи потягом. Раптом я сповільнився — і, думаю, багато людей теж сповільнилися. Лікарі просили, щоб ми залишалися вдома — і я слухав їх, бажаючи дати приклад іншим.
Це є період смирення — ми усвідомили, що всі наші плани і задуми можуть раптово переінакшитися. Мені довелося глибше усвідомити, що я не є самодостатнім і не можу сам собі дати раду з проблемами.
На третьомі тижні карантину я мав щастя провести духовні реколекції разом із священником, якому 95 років, і який у 1990-х був духівником і сповідникам Матері Терези. Можна собі уявити, що це за людина, якщо Мати Тереза вибрала його собі за духовного провідника. Цей священник дав мені зрозуміти, наскільки я помиляюся, коли думаю, що сам щось можу зробити — він вчергове показав, наскільки важливо звертати свій погляд на Бога, зрозуміти, що все в моєму житті є даром. Життя, здоров’я, можливість подорожувати — це не є належне, це не є моє право, все це мені дароване. Усвідомлення дарів робить нас вільними, воно знімає претензії та ілюзії, і це допомагає багато чого переосмислити. Це та нагода, яку можна використати або змарнувати — і я не берусь казати, що вповні її використовую.
Бути смиренними — бути со-миром
Я думаю, що сovid-19 ще дає нам нагоди, якими можна скористатися. Ми можемо трошки сповільнитися, бути більш смиренними — це не означає себе бичувати. Бути со-миром, у мирі — це етимологічний корінь цього слова смирення. Отож, це такий мій особистий досвід, який мав також і духовні виміри. Лікарі перед пандемією мені сказали, щоби я взяв себе в руки — і я таки послухав їх. За час пандемії втратив 11 кілограмів. Почав фізичні вправи — і зараз почуваюся краще, ніж десять років тому. Це також був час полагодження певних практичних моментів. Півтора року я не займався спадковими питаннями. Я отримав шанс вирішити свої справи, на які раніше не мав часу. Була також нагода осмислювати себе і побачити, що є багато такого, над чим можна попрацювати. І це перший момент.
Ми знову відчули смак сім'ї
Другий приклад, про який я б хотів розповісти, — це про громаду, про УКУ та наші школи тут, у Філадельфійській митрополії.
У США є найбільша українознавча школа в Північній Америці, де навчається близько 450 дітей. В червні, коли спостерігався спад захворюваності, я пішов на зустріч із вчителями цієї школи, і ми ділилися досвідом перших трьох місяців карантину. Одна річ, яка повторювалася майже у кожного, — це те, що вчителі і вчительки мали нагоду нарешті побути зі своїми родинами. Вони знову відчули смак сім’ї.
Ритми останніх десятиліть дуже змінили сімейне життя. Постійна акселерація нашого буденного життя дуже трансформує родину і завдає їй досить важкого удару. Я мав щастя виростати у досить традиційній сім’ї. О 07:30 ранку ми завжди разом снідали, біля 17:00 ми завжди разом вечеряли, коли батько повертався з роботи. Ми мали багато спільних моментів. У неділю ходили разом на Літургію, а після цього займалися нашою другою сімейною «релігією» — ходили разом на лижі або ж мали якесь інше заняття в літній час. Я не хочу ідеалізувати свою родину, бо часто подружнє життя моїх батьків було дуже непростим, — проте воно було, і ми були разом. Я вдячний Богу і батькам за цей дар.
Я думаю, що ковідний час дав кожній родині пережити щось дуже позитивне і близьке. Звичайно, для когось ця близькість може бути великою травмою, адже люди часто між собою не ладять. Нам слід поставити собі запитання — як ми можемо переосмислити своє життя, своє здоров’я, якою інформацією я себе годую кожного дня, чи є в мене час на мовчання, молитву? І чи я в своїх найближчих стосунках вмію дати собі раду? Ми вчимося, рухаємося по кар’єрі, але остаточний вимір нашого успіху в житті — це запитання, чи ми вміємо любити. Любити не когось абстрактного, а когось дуже конкретного у нашому житті. Чи вміємо ми прощати, дякувати, терпіти? Бо саме тут відбувається життя. Тут розвиваються духовні принципи та цінності. Я бачу як УКУ як інституція швидко переобразился і перейшла майже безболісно на навчання онлайн. Спільнота УКУ виявилася на висоті. Університет скористався з цієї нагоди, і мені було приємно це споглядати.
Реакція Церкви
Третє, про що я б хотів сказати — це Церква.
Я вже згадував про втрати. Ми також маємо складну ситуацію з кадрами. Філадельфійська архиєпархія має 38 пастирів, які обслуговують 64 місії у п’яти штатах та місті Вашингтон. Ми маємо священників, які за 18 годин служать 5 богослужінь — і проводять чотири години, переїжджаючи з міста в місто. Нам нелегко, але ми також використовували цю нагоду. З десяти наших єпископів у США один помер від сovid-19, а ще двоє перехворіли. Тепер кожного тижня ми зустрічаємося в zoom, щоб поспілкуватися, — раніше ми ніколи не мали такої нагоди, щоб зібрати усіх разом в одному місці і в один час. Наша єпархія провела чотири сесії нашого собору за участю священників та делегатів. Глобально наша УГКЦ і її провід теж зустрічалася у подібний спосіб. Нам не вдалося зробити щорічного десятиденного Собору в Україні, але нам вдалося провести багато регіональних зустрічей і одну велику, де було 50 наших єпископів. Цей період дав нагоду проаналізувати слабинки нашої Церкви. Наша єпархія потребує серйозних змін.
У цей непростий час я б хотів, щоб кожен з нас звернув увагу на себе, на своїх ближніх, на тих, хто є поруч. Ми ніколи не помилимося, якщо допоможемо тим, хто є поруч.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
