«Ми вже не боїмося, бо бачимо що Господь є з нами»: Різдвяне послання єпископів Української Католицької Церкви у США

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

єпископів Української Католицької Церкви у США

«І вони перестрашились страхом великим…
Та ангел сказав їм: Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість,
яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида
народився Спаситель, Який є Христос Господь»

(Лк. 2, 10–11)

Доброчесні отці, диякони, преподобні ченці та черниці,
Брати-семінаристи та дорогі вірні,

Прості пастухи, які пасли стада в околиці Вифлеєму жили своїм звичним життям, не очікували особливої зміни у своїх щоденних клопотах, «нічної пори вартували отару свою». Це була їхня робота, їхнє покликання: звичне і непримітне.

Однак раптово все змінилось тоді, коли вони побачили ангела Божого, який «з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх». Перебування в цій славі викликало в них почуття жаху, настільки великого, що сам ангел мав заспокоїти їх та перемінити цей «страх великий» на «радість велику».

Ми з Вами розпочали 2022 рік, який минає, у звичних клопотах та планах, які ми складали на завершення пандемії. Ми хотіли знову жити нашим звичним життям і вже не очікували якихось змін, а бажали знову «вартувати» свої власні справи та обов’язки. Але день 24 лютого раптово змінив усе життя, усі плани, усі почуття, усе… Почалась повномасштабна війна… .

Страх, біль, розпач та величезна злість заполонили нашу сутність, наші думки, навіть наші молитви. Розтерзані та вбиті рідні наші українці… Ніхто з нас і в страшному сні не міг подумати, що ми, новітні покоління, знову будемо переживати велику різанину Батурина, але уже в Гостомелі, Бучі та Ірпені; споглядатимемо на евакуацію мирних людей під обстрілами не гітлерівських нацистів, але вже задурманених путіністів; шаленітимемо від стійкості аж до смерті новітніх героїв Крут під Києвом, Харковом, Сумами, Миколаєвом, Бахмутом…

Ми боялись «великим страхом» за нашу рідну Землю. Але ставши усі разом, об’єднавшись у велику українську спільноту, раптом ми почули з Неба: «Не бійтеся, українці, не бійтеся мешканці Мною даної Вам благодатної землі. Ви стали разом на ворога-супостата, від малого до великого. Не бійтеся!»

Наші чоловіки стали на захист України, жінки своєю працею та молитвою забезпечили тил, українці діаспори збирають по всьому світу необхідні засоби для боротьби, навіть діти через власні таланти знаходять кошти для Збройних Сил України — спільнота демократичних країн та волелюбних людей стали на допомогу мужньому українському народові.

І ми вже не боїмося, бо бачимо що Господь є з нами, і сьогодні його ангел звіщає велику радість для всього народу: «… для Вас сьогодні… народився Спаситель». Бог приходить до нас!

Ісус народжується у вертепі, серед антисанітарії, він знає, що таке терпіння та холод. Господь приходить до найбільш нужденних і сам стає вигнанцем, бо змушений тікати з праведним Йосифом та Марією від смерті. Ісус знає, що таке втратити рідний дім і бути скитальцем, не знаючи, коли завершиться поневіряння. Тому Він сьогодні, як ніколи, близький до українців, Він є з нами у далекій чужині та в нашій хаті без світла та тепла в Україні. Він з нами у наших труднощах і тривогах. Бог є з нами…

Ісус знає досвід хреста і смерті, самотності та відкинення. Христос поряд із українцями в часі обстрілів та небезпеки повторних атак ворога на рідні міста і села. Ісус є з нами, Він проведе нас через це поле страждання і смерті, ба більше — Він є Переможцем смерті та Подателем Життя.

Він любить своїх людей, і задля цієї любові Він воплочується, стає одним із нас, народжується від Пресвятої Богородиці і йде на страждання та хрест, щоб спасти й відкупити нас усіх від смерті, гріха та влади диявола.

Вдивляючись у Малятко, покладене у яслах, побачмо там, у вертепі, також і Його Хрест. Бо лише, вдивляючись у Хрест Господній, зможемо перейти разом із Ним усі страхи, страждання та смерть, щоб осягнути Перемогу, бо Ісус є наша НІКА-ПЕРЕМОГА.

«Господь миру нехай дасть вам мир завжди й в усьому»! (2 Сол. 3,16)

Христос Рождається! Славімо Його!

† Павло Хомницький, ЧСВВ,

† Богдан Данило,

† Венедикт Алексійчук, автор