«Ми маємо право не розуміти, але не можемо бути байдужими», — владика Володимир Груца про покликання, страх і довіру Богові
У 5 неділю Великого посту, 6 квітня 2025 року, в архикатедральному соборі Святого Юра відбулося дияконське рукоположення Віталія Селемана. Божественну Літургію очолив владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ. У проповіді архиєрей звернув увагу вірних на глибокі духовні сенси євангельського уривку цієї неділі (Мр. 10, 32–45) та значення служіння у християнському житті. В євангельському тексті цієї неділі Христос прямує до Єрусалиму — на зустріч терпінню, хресту і воскресінню. Учні Його йдуть з Ним, але переживають страх. Ісус відверто попереджає про свою майбутню смерть.

З цієї проповіді владики Володимира Груци ви дізнаєтеся:
- чому учні Ісуса мали страх на шляху до Єрусалиму, і що саме Ісус анонсував їм наперед?
- як страх перед майбутнім впливає на прийняття покликання людиною?
- що символізує поведінка Якова та Івана, і як вона виявляє їх нерозуміння справжнього Царства Божого?
- як Ісус пояснює учням, що означає бути «великим» у Божому Царстві?
- чи обов’язкове терпіння для того, щоб бути вірним учнем Ісуса?
- що є головним критерієм наслідування Ісуса Христа?
Франц Іттенбах, "Чого шукаєте?" 1835 рік
Ісус прямує до Єрусалиму: шлях через хрест до Воскресіння
Ісус Христос наближається до Єрусалиму, тим самим щораз ближче є терпіння, хрест, але також і Воскресіння. Ісус говорить про це своїм найближчим учням, які поки що є з Ним в дорозі. Але вони мають страх. Ісус анонсує, що буде виданий первосвященикам та книжникам, тобто людям з релігійного середовища. Ці особи мали якраз Ісуса захистити, але сталося інакше. Тематика анонсу страждань займає особливе місце в біблійно-літургійних текстах протягом Великого посту.
Страх перед майбутнім і покликання людини
Апостоли наперед нагнітають ситуацію, мають своєрідний страх перед страхом. З однієї сторони людина хоче стабільності, але такої, яка їй вигідна. З іншої сторони є «страх перед назавжди». Тому молода людина з великою трудністю приймає рішення щодо вибору свого покликання, життєвого стану. Думає, невідомо, як воно далі буде…
Учні Ісуса не все розуміють. Це може бути розрадою для нас, бо і ми всього не розуміємо. Але, водночас, це є заклик до поглиблення духовного життя, щоб мати силу долати виклики на дальшій дорозі. Ми маємо право всього не розуміти, але не можемо бути до цього байдужі. Бо недарма кажуть, що крахом любові не є смерть, а байдужість.
Яків і Іван: страх, амбіції та нерозуміння справжнього Царства
Євангелист Марко ставить перед нами сьогодні учнів Якова і Івана. Ісус покликав їх свого часу на морі у Галилеї, коли вони ловили рибу з батьком. Батько дозволив їм йти за Ісусом, бути з Ним. По дорозі до Єрусалиму мають страх, бо чують слово «хрест» з уст Вчителя, але їхні вуха закриті на слово «Воскресіння». Є велика проблема, коли людина не вміє слухати до кінця, тоді вона створює собі та іншим чимало клопотів. Така поведінка типова для сучасної людини, яка в стресі подій почує якесь слово, вирве його з контексту, а далі не слухає.
Яків та Іван бояться, що ніякої кар’єри не буде, бо Вчитель говорить про смерть… Вони хочуть в якийсь спосіб забезпечити собі місце біля Ісуса. Один з братів хоче засісти праворуч, а другий ліворуч у Царстві Небесному. Вони напевно думають дуже по-світському, що це Царство буде якоюсь адміністративною структурою тут, на землі. А оскільки Вчитель говорить про свою близьку смерть, то треба подбати про майбутнє, мати якісь гарантії.
Інші учні обурені, починається бунт. Ісус говорить про смерть і Воскресіння, а учні вирішують свої питання, ділять владу. Можна сказати, що присутні якісь два паралельні світи. Ісус є великим педагогом, бо в даній ситуації наголошує на служінні.
Гюстав Доре, Проповідь Ісуса Христа на горі, 1866 рік
Хто хоче бути великим — нехай буде слугою
Кожна людина може і повинна бути близько Бога, якщо готова служити: «Це в світі князі пригнічують інших, між вами має бути інакше: якщо хтось хоче бути великим, хай буде слугою». Ісус вказує на себе як приклад служіння. Служіння — це не професія, це покликання і дар, який потрібно прийняти. Найголовніше наше покликання — це святість життя. Святість робить нас не фанатами чи диваками, а якраз нормальними людьми.
Чи обов’язково терпіти, щоб бути вірним учнем?
Можемо собі на кінець поставити питання: Щоб бути вірним учнем чи ученицею Ісуса Христа, чи конечно терпіти так само ідентично як Він? Радше ні. Бо так випливає з євангельського слова. Основними критеріями наслідування Бога є служіння та сповнення Його волі. Ми, щоправда, не можемо спрогнозувати, де на цій дорозі будуть також терпіння чи випробування. Але саме в ці моменти має бути підсилена думка про Воскресіння. Кожна людина має свою життєву дорогу, якесь покликання. Але прагнення виконувати Божу волю повинно бути програмою нашого життя. Тоді Бог обдаровує нас Своєю благодаттю.
Не важливо, будемо ми праворуч чи ліворуч Ісуса Христа. Більш важливо жити в єдності з Ним, перебувати в Його люблячих обіймах, не виганяти Його з власного життя.
Дияконське рукоположення: покликання до служіння в єдності з Христом
Стаємо учасниками дияконського рукоположення співбрата Віталія. Дияконство — це один з способів служіння в Церкві Христовій. Подібно до апостола Івана, який спочивав на Тайній Вечері на грудях Ісуса Христа, бажаємо Віталію ніколи не втрачати з Ним контакту. Бо саме в Ньому є джерело сили для служіння.
† Володимир Груца,
єпископ-помічник Львівської архиєпархії