«Ми є разом, молимося як спільнота «за всіх і за все»: душпастирське послання владики Миколи Бичка щодо намірень в часі Божественної Літургії

ДУШПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

до вірних Єпархії святих апостолів Петра і Павла

для українців католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії,

щодо намірень в часі Божественної Літургії

«Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було,
воно буде дано їм моїм Отцем Небесним»

(Мт. 18, 19)

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати та сестри,

Молитва у житті кожного християнина та кожного з нас, має посідати чільне місце. Адже молитва — це «життєдайний подих». Св. Йоан Ліствичник говорить, що молитва за своєю природою — це спілкування та єднання людини з Богом, а своєю дією вона підтримує світ і поєднує його з Богом. «Молитва є головним правилом життя. Молячись частіше, ми поступово зближуємо між собою молитву і свої щоденні справи, щоб у перспективі молитва стала для нас важливою щоденною справою, а всі інші справи сповнилися духом молитви» (Катехизм УГКЦ, 700).

Наша молитва має різні види та виміри. Катехизм УКГЦ «Христос — наша Пасха», навчає про чотири види молитви: Прослави, Благодарення, Покаяння та Прохання (810–821). У цьому посланні бажаю коротко зосередити Вашу увагу на останньому виді молитви — молитві прохання.

У спілкуванні з Богом прохання займає важливе місце. «Іноді люди звертаються в молитві до Бога з вимогою безумовного виконання їхніх бажань і потреб. Справжнє прохання, однак не є вимогою, а означає готовність прийняти Божу відповідь у повній довірі до нього, усвідомлюючи, що Бог завжди дарує те, що нам потрібно» (Катехизм УГКЦ, 820).

Ще змалечку ми навчилися молитися приватно та просити Бога за усі необхідні речі та наші потреби. І це дуже добре, тому що особиста розмова з Богом (чим і є наша приватна молитва) підтримує нас, кріпить та є основою стосунків з нашим люблячим Батьком.

Однак, зріла молитва християнина завжди має два виміри: літургійний і особистий (Катехизм УГКЦ, 668). Крім нашої особистої молитви завжди має бути час відведений для спільної, літургійної молитви. Спільна молитва є водночас символом спільної віри Церкви. «Адже літургія, через яку — передусім у Євхаристійній Жертві — „звершується діло нашого Відкуплення“, якнайкраще сприяє тому, щоб вірні своїм життям виражали та являли іншим таїнство Христа і справжню природу правдивої Церкви» (Конституція про святу літургію, 2).

На сьогоднішній день в нашій єпархії загубилося розуміння важливості спільної молитви під час Божественної Літургії та подавання особистих прохань (інтенцій) на молитву. Хоча, розмовляючи з нашими вірними, ця добра практика існувала від початку створення єпархії.

Прагну зазначити, що кожний день в тижні має своє особливе значення в літургійному житті церкви: понеділок — присвячений ангелам; вівторок — предтечі св. Івану Хрестителю; середа — Хресту і Пресвятій Богородиці; четвер — апостолам і Святому Миколаю; п’ятниця — Хресту; субота — всім святим і за померлих та неділя — воскресінню Христовому. Отож кожного дня та кожної неділі маємо нагоду долучити свої прохання та намірення до молитви в часі Літургії.

Кожного разу коли ми присутні у храмі на Богослуженні — ми є разом, молимося як спільнота «за всіх і за все». Усі прохання наших Богослужень спрямовані до Господа, який «спроможний обсипати [нас] усякою благодаттю, щоб [ми] у всьому мали завжди те, що [нам] потрібне, та щоб [нам] ще й зосталось на всяке добре діло» (2 Кор. 9, 8).

Крім загальних прохань та намірень, кожний з нас може подати своє особисте намірення. Церква запровадила різні Чини Освячення та Благословення для кожної людської потреби. Адже, Святий Дух через Святі Таїнства та різні Освячення і Благословення животворить і освячує кожного вірного. У цих моліннях Церква, як добра Мати, дбаючи про своїх дітей, живих чи покійних, молиться за їхнє спасіння. Через ці моління Церкви здійснюється покликання людини посвячувати всі моменти життя — наповнювати їх пам’яттю про Божу присутність у всьому (Катехизм УГКЦ, 500–501).

Кожний вірний може звернутися до священика з проханням про молитву в конкретному намірі чи благословенням конкретної речі. У храмі, ми можемо подати священнику своє прохання на молитву в особливій інтенції, підкреслюючи важливу подію в особистому житті, або когось іншого, за кого хочемо замовити таку чи іншу інтенцію. Такою молитвою може бути Божественна Літургія як за живих так і померлих, або Молебень чи Акафіст за живих, або Панахида чи Парастас за померлих. Тому імена живих чи усопших для поминання на Літургії чи інших богослуженнях приймаються від усіх, хто бажає, щоб священик за них молився.

Особливим Богослуженням де ми можемо долучити наші приватні прохання є Божественна Літургія. Це Богослуження є вершиною, до якої прямує діяння Церкви, і водночас джерело, з якого плине вся її сила. У Божественній Літургії, яка складається з Проскомидії, Літургії Слова і Літургії Жертви, звершується таїнство спасіння — поєднання Бога і людини у Христі, «будування Христового тіла» (Катехизм УКГЦ, 345). Інтенція (намір) кожної Божественної Літургії є «щоб нас усіх, що від одного хліба і чаші причащаємося, [Бог] з’єднав одного з одним на причастя єдиного Духа Святого…» і щоб причасники здобули «тверезість душі, відпущення гріхів, спільноту Святого Духа, повноту Царства небесного…».

Катехизм УГКЦ навчає, що вірні беруть участь у Проскомидії (першій частині Літургії), подаючи прохання за себе та за інших людей і приносячи жертви. Тому маємо пам’ятати, що ці прохання (наміри/інтенції) не мають зводитись лише до річниць дня народження, відходу до вічності наших рідних чи в моменті надзвичайної потреби.

Хочу наголосити, що отці парохи/адміністратори кожної неділі на Святій Літургії мають обов’язок молитися інтенцію за усіх вірних своєї парафії. Це означає, що помолитися іншу інтенцію в неділю є неможливо, хіба що на парафії є декілька священників.

В нашій традиції кожна субота є присвячена пам’яті всіх святих та за померлих. Відповідно в цей день служиться Літургія у цьому наміренні. Після читання Святого Євангелія є окрема єктенія за померлих на якій священик молиться за наших усопших поіменно. Тож, маємо нагоду долучити імена усопших з наших родин до цієї молитви. Крім цього пам’ятаймо про Сорокоусти в часі Великого Посту та усі інші Задушні суботи, у який в особливий спосіб згадуємо тих хто вже переставився з цього життя.

Намірення за живих теж має посідати належне місце в нашій Літургійній молитві. Після читання Святого Євангелія на Літургії, священик молиться окремим проханням за живих, згадуючи всіх поіменно. Отож можемо подавати імена наших рідних, друзів та наміри їхніх потреб (за здоров’я, за зцілення, за подорож, у добрій справі і т. ін.) кожного дня, оскільки кожний з нас є неповторною особою, яку Бог називає по імені. Коли приносимо й віддаємо Богові наші «житейські печалі», то виходимо за межі приватного і входимо в нове, церковне, соборне сопричастя (Катехизм УКГЦ, 353).

Сьогоднішня наша грошова пожертва «на Літургію» бере свій початок ще з давніх часів. Адже вірні приносили на Службу хліб та різні дари. Хліб і вино використовували для Літургії, а інші дари призначалися для потреб нужденних та священиків. Тож у теперішні часи, складаючи свою грошову пожертву, ми продовжуємо цей давній звичай та підтримуємо священика у його служінні.

Заохочую всіх наших вірних щоби звертались до своїх священиків та подавали свої прохання (інтенції/наміри) якомога частіше. А священиків ласкаво прошу нагадувати своїм вірним про важливість спільної молитви у різних потребах.

Благословення Господнє на Вас!

† Микола Бичок, ЧНІ,
єпарх Мельбурнський

Дано в Мельбурні,
при rатедральному cоборі Свв. апп. Петра і Павла,
в день Святих Мучеників Платона і Романа,
1 грудня 2022 року Божого