«Молимося нині за всіх сучасних нам чоловіків: лідерів, подругів, батьків та пастирів», — владика Богдан Дзюрах

10 січня 2021

У цю Неділю, яка називається Неділею по Різдві, 10 січня 2021 року, Христова Церква спогадує пам’ять трьох святих і праведних мужів: царя Давида, Йосифа Обручника та Якова, по плоті «брата», тобто родича Господнього. Владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, вказує на приклад життя цих святих для теперішніх чоловіків задля гідного сповнення їхніх повсякденних обов’язків.

«Молимося нині за всіх сучасних нам чоловіків: лідерів, подругів, батьків та пастирів», — владика Богдан Дзюрах

У цю Неділю, яка називається Неділею по Різдві, Христова Церква спогадує пам’ять трьох святих і праведних мужів: царя Давида, Йосифа Обручника та Якова, по плоті «брата», тобто родича Господнього. Давид був помазаний на царя, тобто очільника держави, Святий Обручник Йосиф став очільником Пресвятої родини; натомість св. ап. Яків після Зіслання Св. Духа впродовж 30 років був очільником першої християнської спільноти Єрусалиму. Кожен із них по-своєму відображає прикмети віруючого мужа, який з волі Божої несе відповідальність у людській спільноті. Це — їхнє життєве покликання, здійснюючи яке, вони стали святими. Пригляньмося до них і вчімося від них!

Приклад лідерства царя Давида

Ось молодий Давид бажає захистити свій народ від кровопролиття, жертвуючи себе самого за його спасіння, то ж, зміцнений Божою силою, сам виступає проти ворожого війська і будучи по-людському беззахисним, долає до зубів озброєного Голіята. Він відзначався терпеливістю і толерантністю відносно опонентів: хоч як прикрим був щодо нього цар Саул, його попередник на престолі, Давид ніколи не допустився до того, щоб мститися на ньому, не чинив йому зла, не переслідував його. Він будучи царем, зумів об’єднати воєдино колись поділене в собі Ізраїльське Царство, бо розумів, що «в єдності сила народу». Він повертає до Ізраїлю ковчег Завіту, раніше захоплений філістимлянами, бо знає, що «Господь — народу свого сила, він рятівна твердиня помазаника свого» (Пс. 28, 8). Втім, були в житті царя Давида і ганебні моменти, коли він, піддавшись слабкості і зловживаючи своїм становищем, допуститься тяжких гріхів і злочинів. На щастя, після того, як пророк Натан відкрито дорікнув йому, Давид розкаявся і щиро навернувся.

Приклад активного мовчання святого Йосифа

Праведний Йосиф, Обручник Пресвятої Богородиці і Опікун Дитятка Ісуса є на всі часи взірцем люблячого чоловіка і турботливого батька. Пригадую, як свого часу св. п. Блаженніший Любомир казав, що в нинішню неділю було б гарно відзначати День батька… Св. Йосиф — чоловік великого мовчання і великих діл. Справді, св. Йосиф не сказав жодного слова на сторінках Святого Писання. У цьому він подібний до багатьох чоловіків. Є така книжка, що її видало «Свічадо»: «Чому чоловік воліє мовчати, а жінка не може з цим згодитися». «Чого мовчиш, чому нічого не говориш?», — питається нераз дружина свого чоловіка, а він — мовчить; мовчить, бо думає свою глибоку чоловічу думу, мовчить, бо усвідомлює свою відповідальність, мовчить, бо часом почувається безпомічним і безпорадним перед лицем важких обставин і клопотів, мовчить, щоб чути Того, Хто його поставив очільником родини. Йосиф мовчить, щоб слухати Господнє слово, бо розуміє, що тільки з Божою поміччю зможе належним чином сповнити свій обов’язок відносно дружини і цієї Божої, не його, Дитини, яку Йому довірив Його Отець Небесний. Програмою життя св. Йосифа є Боже Слово. Ми часто чуємо у Євангелії, після якогось вчинку Йосифа, такі знакові слова: «А сталося це, щоб збулося сказане Господом через пророка…». Боже Слово збувається, втілюється у його житті. Він є людиною, яка думає, аналізує, критично мислить: чує розповідь волхвів про їхню зустріч з Іродом і про наміри останнього «прийти і поклонитися» цьому Дитяткові, і чудово усвідомлює усю загрозу, яка нависла над Дитям. Бо Ірод може обманути цих чужинців, але не Йосифа, який чудово знає кровожерливий характер цього деспота, що наказав вбити навіть найближчих членів власної родини: шваґра, племінника, дружину і своїх синів! Йосиф мовчить і, можливо, навіть Марії не каже нічого про небезпеку, яка з’явилася на обрії, щоб зайвий раз її не травмувати, він не обтяжує дружину додатковим тягарем, а увесь тягар бере на себе. Ніжно будить родину і вирушає у далеку подорож, закордон, щоб запевнити безпеку і життя родині…

Приклад навчань апостола Якова

Нарешті, св. Яків — перший єпископ і очільник Єрусалимської спільноти. Він дуже вболівав, щоб віра у цій спільноті була не декларативною, а справжньою, живою. А тому повторював, що віру слід виявляти ділами любови і милосердя, бо віра без добрих діл, як тіло без душі, — мертва (пор. Як. 2, 14–26). Неначе дивлячись на святого Йосифа, який не говорив зайвого, а діяв, виконуючи Божу волю, апостол Яків закликає своїх парафіян: «Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи» (Як 1, 22). Коли настають напруження і чвари у спільноті, він розуміє, що його духовні діти піддались диявольським спокусам, тож, неначе маючи перед очима приклад розкаяного царя Давида, повчає своїх вірних: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога і він наблизиться до вас. Смиріться перед Господом і він вас підійме!» (Як 4, 6–8.10). Він підбадьорює спільноту перед лицем переслідувань, кажучи: «Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять» (Як 1, 12) і сам перший іде назустріч мученицькій смерті. Бо справжній пастир не ховається за вівці, коли надходить хижий вовк, але жертвує сам собою здаля їхнього порятунку.

Дякуємо сьогодні за кожного вірного чоловіка власної дружини і люблячого батька своїх дітей

То ж нині ми, спогадуючи пам’ять цих святих і праведних мужів, дякуємо Богові за їхніх достойних послідовників у нашому народі: дякуємо за державних мужів, громадських діячів і воїнів-захисників, які у різні періоди нашої давньої і сучасної історії брали і беруть на себе відповідальність за державу і народ, не раз жертвуючи своїм здоров’ям і життям; дякуємо за Великих пастирів на духовній ниві, які голосили Боже Слово нашому народові, а в часи лихоліття і терору розділяли з ним поневіряння, утиски і мученицьку смерть; дякуємо за кожного вірного чоловіка власної дружини і люблячого батька своїх дітей, які більше ділами, ніж словами виявляли свою вірність, турботу і відповідальність. Згадаймо нині їх усіх, — померлих і живих, відомих нам, — бо рідних і близьких, — і тих, що знані тільки Богові.

А водночас молімося сьогодні за всіх сучасних нам чоловіків, які щиро приймають на себе і вірно сповняють важливі обов’язки у наших спільнотах: в державі і у війську, в родині і сім’ї, у Вселенській Церкві і в малій парафії. Поручаємо Богові рівно ж кожного з тут присутніх мужчин, які мають велике Боже покликання як лідери, чоловіки, батьки і пастирі, — від найстаршого і до наймолодшого, який мирно спочиває на руках свого татуся чи мами тут у храмі і ще не усвідомлює, що на ньому в недалекому майбутньому спочине велика відповідальність, а ми за нього будемо молитися, бо не хочемо «дожидатися Вашингтона з новим і праведним законом», — ми хочемо вимолити і виховати його… .

«Обов’язок — це твій паспорт до неба»

Бажаємо вам усім, дорогі Браття, відваги і витривалості у виконанні ваших обов'язків. Казав один в’єтнамський кардинал, багаторічний в’язень комуністичних таборів і ісповідник віри: «Обов'язок – це твій паспорт до неба. Ти станеш святим, сповняючи твої обов'язки» (кард. Франсуа Ксав’єр ван Туан).

Дай Боже, щоб кожен з нас, чоловіків, сповняв свої обов'язки перед Богом, перед Церквою, перед сім'єю і народом якнайкраще, а Господь Бог, за молитвами святих і праведних царя Давида, Йосифа Обручника і Якова апостола нехай нам в цьому допоможе і благословить! Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ