«Моліться і працюйте! Сьогодні цей заклик Блаженніший Любомир скеровує до кожного українця зраненого війною», — владика Микола Семенишин

31 травня 2023

Сьогодні, 31 травня 2023 року, виповнюється шоста річниця з дня переходу до вічності Блаженнішого Любомира Гузара.

«Моліться і працюйте! Сьогодні цей заклик Блаженніший Любомир скеровує до кожного українця зраненого війною», — владика Микола Семенишин

У лютому, з нагоди 90-річчя від дня його народження, під час Божественної Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, виконуючи рішення 93-ї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, урочисто проголосив в УГКЦ в Україні Рік Патріарха Любомира Гузара «для відбудови, віднови та перемоги України».

З огляду на це, просимо особистого секретаря Патріарха Любомира, а сьогодні єпископа-помічника Івано-Франківської архиєпархії владику Миколу Семенишина поділитися з нами спогадами і цікавими розповідями про особистість Блаженнішого Любомира.

Якою людиною був Блаженніший Любомир?

Слава Ісусу Христу! Дорогий владико Миколає, одним з найбільш відомих висловів Блаженнішого Любомира є слова «Бути людиною». Що означає цей вислів? Як його розумів і пояснював він сам?

Слава навіки! Цікаво, що тоді, коли Блаженніший Любомир казав, що має мрію в житті бути людиною, він ще далі продовжував думку, кажучи, що він властиво сам стовідсотково не знає, що то означає. Не беруся коментувати його думки, бо ми можемо на свій лад активно думати, що він міг мати на увазі. Проте зі сторони я міг спостерігати, як це проявлялося у його вчинках. Блаженніший бачив насамперед людину, а вже потім звертав увагу на релігійну приналежність, освіту чи на то місце, яке людина займала в суспільстві. Тому він зустрічався абсолютно з усіма, хто його про це просив. Такий досвід мав би допомогти стати людиною. Він найперше зустрічався з людиною і бачив людину.

Якою він був людиною?

Людиною з великої букви. Щодо нього можна підібрати чимало епітетів. Він був ввічливою, простою людиною. Найперше дуже простою.

А по відношенню до Вас? Як Ви себе почували біля нього?

Блаженніший Любомир казав, що Господь для нього є татусем, татуньом. Я відчував себе справді його сином, попри те, що нас поєднували певні робочі обов’язки. Можна сказати, що він був моїм начальником в якійсь мірі. Попри робочі відносини я справді відчувався любленим ним. Найперше відчував батьківську любов, яка проявлялася у дуже людському ставленні на щодень.


Знайомство із Блаженнішим

Чи пам’ятаєте свою першу з ним зустріч?

Дуже добре пам’ятаю. Наша зустріч відбулася 8 травня 2013 року.

Вчора була річниця… (розмову записано 9 травня 2023 року — прим. авт.)

Точно… Вчора було 10 років. Це відбулося в Брюховичах. Ще перед тим Блаженніший мені зателефонував, бо на той час я ще був віце-ректором семінарії тут, у Франківську. Він запропонував зустрітися у Львові. Не знаючи доріг Львова, їхав за навігатором і запізнився на півгодини на зустріч. Мені було дуже незручно, був дуже схвильований і з великим острахом заходив до нього. Найперше в стресі прошу вибачення за запізнення. На що Блаженніший Любомир каже: «Та, отче, ми властиво нікуди не поспішаємо». Цим висловом він повернув мені мир на серце.

Далі просив мене розповісти про досвід життя, родину. Запитав, яким є стан мого здоров’я? І сказав, що має добрих лікарів у Києві. Це для мене було дуже емоційним.

Відтак ми говорили більше, ніж годину. Я про себе розказував, що знаю і вмію. А також Блаженніший Любомир мені представив, що я мав би робити як його секретар. Насамперед, жити з ним в домі, щоб кожного дня допомагати служити Службу Божу. Мав мати досвід водіння автомобілем, щоб також бути водієм для нього. Потребував мати елементарні навички роботи за комп’ютером. А також було б добре, щоб знав якусь одну іноземну мову. Блаженніший переписувався з людьми з цілого світу різними мовами. Мав осіб, які приходили йому допомагати. Якщо секретар знав хоч одну, то вже було легше.

Яким було Ваше перше враження від зустрічі з ним?

Найперше охопило відчуття, що переді мною дійсно Божа людина. Старець, який випромінював спокій і мир, добро. До цього для мене постать Блаженнішого Любомира була на великій дистанції, сприймав як велетня, а тут опинився з ним один на одним за круглим столиком.

Зустрічі як прояв людяності

Як загалом виглядала Ваша з ним праця? Чи він готувався до зустрічей з людьми?

Це також залежало від характеру зустрічі. Були також приватні духовні розмови. Робочі зустрічі він мав з різними категоріями і групами людей: студентами, дітьми, семінаристами, священниками, журналістами, професорами, інтелігенцією. До таких він готувався. Найперше запитував, про що буде розмова. Наперед завжди була окреслена тематика. Також до кожної зустрічі він готувався в молитві. День перед зустріччю, або й скоріше він молився. Молячись, шукав поради в Бога, як найкраще в цій зустрічі він може послужити. По-людськи собі обдумував, що має сказати. Вже не міг в останніх роках читати, то звертався по допомогу. Просив поради, інформації в когось, хто був був фахівцем у тій галузі. Якщо спілкувався з журналістами, то звертався до о. Ігоря Яціва. В такий спосіб він вже дуже вузько був готовим до зустрічі.

Пригадую свою особисту зустріч з Блаженнішим Любомиром. Я ще довго опісля була глибоко зворушена гостинністю, теплотою і його простотою. Що відразу відчулося, то велика доброта і в цьому дуже хотілося з нього брати приклад. Пригадую, як ми загубилися в Княжичах і не змогли знайти резиденції, і він сказав Вам за нами їхати машиною…

Так. Таким був його прояв людяності і уваги до кожного. Ви були не одні, хто загубився в Княжичах. Блаженніший був свідомий, що його резиденцію було непросто знайти. Або також він просив мене поїхати і привезти гостей, коли приїжджали старші люди, які через стан здоров’я не могли йти пішки, а добиралися громадським транспортом. Бо від зупинки маршрутки було майже 2 км. Він був уважним навіть до такої дрібниці. Це для нього було проявом послужити людині.

Також він був дуже гостинним.

Так, обід з Блаженнішим Любомиром мені запам’ятався на все життя. До нині пам’ятаю запах яблучної шарлотки…

Він завжди пропонував чаю, кави, солодке. А коли приїжджали дальше ніж з Києва, то міг запросити на обід. Бо розумів, що людина з дороги. В цьому також проявлялася його людяність, як тоді ви особисто могли це досвідчити…

Так… особливими були перші хвилини… Блаженніший мабуть відчув мій острах чи трепет, який вилився в напругу, з якою я сиділа біля нього і запитав про те, чи вже прилетіли буськи (сміємося). То ж був березень… Одне питання, яке викликало у всіх сміх і після якого я з ним спілкувалась, як з рідним дідусем, якого би все життя знала…

Мабуть, я так добре самої зустрічі не пригадую, як ці деталі… А ще мене тоді до глибини душі вразила його витривалість під час інтерв’ю. В якийсь момент я побачила, що йому вже важко сидіти і запитала про це. На що Блаженніший запитав скільки ще питань, а залишалося три. Він сказав, що це не проблема, він ще на них відповість…

Блаженніший Любомир завжди важливий акцент ставив на тому, щоб зустріч з людьми була корисною і прикладав для цього всі зусилля.

Ще цікавий момент. Він був свідомий, що бували також зустрічі задля фотографій чи піару. Попри те відчував, старався сказати чи запитати, щоби справді десь глибше промовити до серця людини якусь правду. Вмів у глибокий духовний спосіб дати спрямування чи заувагу людині, щоб вона задумалася, що можливо щось робить не так, якоюсь не доброю дорогою йде.

Наслідування його людської простоти

Владико, тепер Ви самі стали архиєреєм Української Греко-Католицької Церкви. Що би Ви хотіли наслідувати у своєму єпископському служінні від Блаженнішого Любомира?

Я би хотів його наслідувати у людській простоті. Щоб люди, приходячи до мене, не відчували бар’єрів між собою і мною. А якщо в когось стереотипно щось таке буде, то щоб швидко зміг це подолати. В мирян чи духовенства з єпископом не повинно бути дистанцій, бо він є поставлений їм для служіння. Я би хотів служити в простоті, щоб люди не боялися до мене приходити на зустрічі. Хотів би використовувати всі можливі способи, щоб послужити людині і щоб з цього була користь.


Чи були якісь, можливо, цікаві чи смішні випадки з Вашого досвіду служіння Блаженнішому?

Було багато різних веселих історій…

Він мав почуття гумору?

Надзвичайне…

Наприклад одного разу, коли ми їхали на обстеження до лікарні і планували, що це обстеження буде короткотривалим. Я був водієм, залишався в авто. На саме обстеження Блаженнішого супроводжувала сестра Вероніка. То обстеження так трохи добре затягнулося. Значно довше, ніж Блаженніший сам очікував, і я в тому числі.

Блаженніший був дуже вдячною людиною. Він завжди дякував за кожну дрібничку, яку для нього робив. Я чекав три години.

Після повернення Блаженніший каже: «Дякую, отче, за вашу терпеливість, але не гризіться, ви ще будете мати багато нагод вправлятися у терпеливості».

Гарно… а якою була молитва Блаженнішого Любомира? Що і як він любив молитися?

Без сумніву, найперше — це Свята Літургія. Особисто він молився часто і багато Ісусову молитву. Мав свої чотки в кишені і кожну вільну хвилину чи особливо в дорозі, коли ми їхали, він молився на чотках. Також слухав в електронному варіанті Святе Письмо. Очевидно також й інші аудіокниги, але найчастіше це було Святе Письмо, про що точно знаю. В такий спосіб він слухав Боже Слово і молитовно над ним роздумував.


Блаженніший Любомир і війна

У 2013 році розпочалась Революція гідності. Відтак анкесія Криму, окупація Луганщини і Доннечинни. Що він про це думав?

Патріарх Любомир якось дуже чітко відчув, що це саме той момент, коли ми як народ, який багато років був в неволі совєтського режиму, особливо ментально, проходимо очищення від радянського нашарування.

Особливо він радів, що це молодь стартувала, щоб змінити наш напрям розвитку держави як такої в напрямку Західної Європи. Він це дуже відчув і з цього радів.

На Майдан Блаженніший прибув на запрошення ініціативної групи «1 грудня».

Це якраз було 1 грудня 2013 року. Ініціативна група прийшла на Майдан засвідчити свою позицію і зі собою запросили Блаженнішого Любомира. Вони властиво просили, щоб спікером від них був Блаженніший Любомир.

Коли почалася війна у 2014 році, він дуже переживав і багато молився. Відповідно зустрічався з багатьма людьми, щоб вплинути на те, щоб якомога менше було жертв. Йшлося, щоб мирно вирішити, але він усвідомлював силу зла і його вплив.

На Майдані після анексії Криму чи вже коли почалися бої за Луганські і Донецьку області він чітко говорив про право на захист.

Бо тоді запитували багато, чи ми можемо брати до рук зброю. Він наголошував, що соціальна доктрина Церкви вчить про наш обов’язок захиститися, коли на нас нападають.

Я не можу заставити іншого це робити, але сам маю обов’язок захистити мою Батьківщину, родину.

Зараз ми багато говоримо і чуємо про стійкість українського народу. Впродовж цілого року війни Блаженніший Святослав щодня стверджував: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться. Як українському народу плекати в собі стійкість? Як нам вистояти і перемогти?

Скажу від себе, цитуючи Блаженнішого Любомира: «Моліться і працюйте!». Це радше вислів запозичений в Ігнатія Лойоли.

Я переконаний, якщо ми будемо молитися так, якби все залежало від Бога, а працювати, якби все залежало від нас, тоді ми будемо стійкими, зможемо наближати бажаний справедливий мир і перемогу.

Можна сказати, що це один з найважливіших уроків від Блаженнішого для України… Молитва і праця…

Він справді цим жив. Багато молився і багато працював.


Вшанування пам'яті Блаженнішого

Як ми можемо якнайкраще вшанувати його пам’ять в нашій Церкві і в наших реаліях?

Досвід і спосіб його життя втілювати в наше життя. Менше говорити, а більше працювати.

Як говорити молодим людям про нього? Бо щораз то більше є молоді, яка не знає і не пам’ятає Блаженнішого Любомира?

Та молодь, яка мала можливість його знати, раз зустрівшись чи почувши, відчула, якою сильною була і залишається його любов до молоді.

Патріарх любив молодь і розумів. Він бачив в ній великий потенціал. Радів, що є шанс по-іншому дивитися на світ, ставитися один до одного. Наголошував, що від молоді залежить щастя і добро. Бо вони, за його словами, на щастя не отримали спадщини совєтського режиму, який вчив нічого не робити. Тепер молодь налаштована навпаки самостійно будувати своє майбутнє.

Найкраще особистість відкривати у молитві, в якій відкривається простір для дії Святого Духа…

Сьогодні крипта в Патріаршому соборі стає місцем сили і молитви. Нещодавно, гортаючи книгу записів, побачила, що дуже багато є молитовних прохань власне від молоді. Там просять Бога про Його ласки за посередництвом Блаженнішого Любомира… Про що це свідчить?

Цікаво, що власне в цій книзі дуже багато люди, молодь звертаються до нього немов би за посередництвом: Прошу… Це про щось говорить. Звичайно, що він не є офіційно визнаний святим. Взагалі ще не було беатифікаційного процесу. Але це багато говорить про те, як люди звертаються. А чому так є? Бо внутрішній голос їм так підказує. Я особисто, коли був в Києві, дуже любив зайти до крипти і помолитися за Блаженнішого Любомира. Згадати деякі моменти з часу спільного життя. Там справді відчувається мир, спокій і простота. Часом кажуть, що така велична людина — лідер нації, а крипта скромна. Вона відображає стиль великої людини — Блаженнішого Любомира. Він був простим і його домовина спочиває у простоті. Він продовжує у вічності служити у простій, але духовній величі.

Також, користуючись нагодою, заохочую всіх, хто бажає, заходити до крипти молитися і залишати там намірення. Знаю, що хтось в книзі написав свідчення про вислухану молитву до Бога за посередництвом Блаженнішого Любомира. Вже є свідчення, що молитви є вислухані.

Щиро дякую, владико, за відкритість і цікаву розмову!

Розмовляла Христина Потерейко для Департаменту інформації УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae