Від стійкості до воскресіння: Ювілейний рік надії у слові Блаженнішого Святослава

5 червня 2026

«Я приїхав до вас як паломник надії. Я є свідком великого болю, страждань нашого народу, щоденних руйнувань і нищення та водночас свідком надії з України та для України. Мільйони людей у всьому світі запитують: ви в Україні маєте надію? Якщо так, то звідки вона походить? У чому секрет вашої стійкості? Де ви берете сили захищати Батьківщину? Ми сьогодні свідчимо на весь світ, що Україна стоїть, бореться і молиться, тому що вірить у Бога! Навіть більше, ми маємо надію, тому що віримо, що наш Бог є Отцем. Він турбується про кожного з нас, є нашою силою, джерелом нашої надії та стійкості».

Від стійкості до воскресіння: Ювілейний рік надії у слові Блаженнішого Святослава

Цими словами розпочав свою проповідь у катедральному соборі Непорочного Зачаття Діви Марії у м. Філадельфія 16 лютого 2025 року Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви.

9 травня 2024 року, у свято Вознесіння Господнього за григоріанським календарем, у Католицькій Церкві був офіційно проголошений Ювілейний Рік надії. Саме того дня папа Франциск оприлюднив буллу «Spes non confundit» («Надія не засоромить»), якою скликав Звичайний Ювілей 2025 року. 24 грудня 2024 року відбувся урочистий початок Ювілею через відкриття Святих Дверей у базиліці Святого Петра. До відзначення цього Ювілею долучилися духовенство та вірні з усього світу, зокрема й сини і доньки Української Греко-Католицької Церкви.

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав упродовж усього Ювілейного 2025 року як паломник надії разом з усією Церквою торував цей шлях крізь лихоліття війни. Своїм словом він не тільки навчав і проповідував, а насамперед супроводжував, надихав і освітлював цей спільний шлях як для вірних УГКЦ, так і для людей доброї волі з усього світу.

І хоч Ювілейний Рік надії мав своє урочисте завершення 6 січня 2026 року, паломництво надії триває і досі. Особливо для нашого українського народу, який у світлі надії відкрив джерело власної стійкості; прямуючи крізь темряву війни, зла і смерті, віднаходить надію зцілення, й аж до гідності і свободи Божих дітей у світлій надії Воскресіння.

Блаженніший Святослав під час Ювілейної прощі Української Греко-Католицької Церкви до базиліки Святого Петра у Ватикані, 28 червня 2025 року. Фото: Олександр Савранський.

І. НАДІЯ СТІЙКОСТІ

Звідки ми маємо надію?

«Ми маємо надію, бо маємо Христа, Він серед нас і в нас. Ми маємо надію, бо маємо Його силу й перемогу — вже тепер. Нею живимося, боремося, перемагаємо. Ми маємо надію, бо сила Божа завжди перемагає людську ницість. Ні диявол, ні його слуги ніколи не матимуть в історії народу і світу останнього слова» (Блаженніший Святослав, Проповідь у VIII неділю після Зіслання Святого Духа, 3 серпня 2025 року, ст. 263);

Війна як момент об’явлення Божої присутності

«Людська сила, що сіє війну і смерть, є безсила перед Божою вірністю та Його покровом над тими, хто вірує в Нього і прибігає під Його крила! […] Господь не тільки що не покидає людину в тяжкі моменти, а навпаки — кличе її ближче до себе! Тому воєнне лихоліття стає моментом об’явлення Божої присутності. І той, хто шукає Його, прибігає, тобто лине, під Його захист, ніколи не відчує себе покинутим Богом у найтемніших обставинах» (Блаженніший Святослав, Проповідь у свято Покрови Пресвятої Богородиці, 1 жовтня 2025 року, ст. 139–140);

Особливе обличчя надії в Україні

«Ми тепер відчуваємо силу нашої віри в Божу любов та милосердя до нас. Тому сьогодні християнська надія в Україні набирає особливого обличчя. Цієї ночі наші захисники збили над нашою країною понад п’ятдесят ворожих безпілотних літальних апаратів, знаючи, що наступної ночі, ймовірно, атака повториться. Коли наші воїни, бачачи невидимим духовним зором перемогу України як вияв Божої сили, невтомно продовжують захищати Батьківщину, християнська надія приймає образ воїна. Надія на перемогу вкотре дає відвагу продовжувати боротьбу, перетворюється на дію. Коли ми бачимо, як ворог руйнує інфраструктуру українських міст і сіл, але наші енергетики невтомно знову і знову відновлюють пошкоджені лінії електропостачання, хоча знають, що завтра ворог може знищити плід їхньої праці, — надія набирає обличчя працівника енергетичної галузі. Коли батьки, люблячи своїх дітей, вбачають у них майбутнє України, бо духовним зором бачать у них вже сьогодні їхнє невидиме краще майбутнє, то надія приймає обличчя українського тата й української мами. А коли наша молодь, уміючи любити посеред ненависті, дає життя під час війни, створює нові родини, народжує дітей, то надія приймає обличчя української молоді. І багато людей у різних країнах запитує нас: що вам дає надію? Ми стоїмо, боремося і дивуємо світ нашою стійкістю саме тому, що віримо в Бога! Ми маємо вже сьогодні запоруку того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих! Бачимо невидиме, бачимо присутнього Бога у стражданнях і сподіваннях українського народу. Саме наша віра нас рятує і дає нам радість і надію серед темряви цієї жорстокої й безбожної війни» (Блаженніший Святослав, Проповідь у XXXI неділю після Зіслання Святого Духа, 26 січня 2025 року, ст. 341–342);

Світло надії на обличчях українців

«Ми кажемо нині на весь світ: погляньте на нас, українців — і ви повірите, що Христос воістину воскрес! Якщо ви шукаєте надії, подивіться на наших військових, дівчат і хлопців, які вдень і вночі ціною власної крові захищають усіх нас. Подивіться на обличчя матерів, які стоять у храмі зі своїми діточками — побачите на них світло надії, бо вони в такі важкі часи люблять своїх дітей, виховують їх, навчають доброго. Подивіться на обличчя наших лікарів, рятувальників, усіх тих, що день і ніч ліквідовують наслідки щоденних ракетних і дронових атак по Україні — побачите світло надії. Я кажу в усьому світі: якщо хочете побачити надію — подивіться на українську молодь, яка навіть серед жахливої війни, тягар якої найбільше впав на її плечі, вміє любити, кохати, створювати нові сім’ї й народжувати дітей. У молодих українцях є життя, що слугує світлом для людей. Запрошую всіх вас бути свідками тієї надії» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю Пасхи, 20 квітня 2025 року, ст. 69);

Ісус Христос — джерело перемоги для України

«Якщо ми молилися за перемогу України — звідки перемога прийде? Хто є джерелом перемоги? Господь наш Ісус Христос! Якщо ми просили сили вистояти в борні проти московського загарбника — хто дав нам цю силу? Її дав Син Божий, і подається вона через Святі Таїнства в тілі Його Церкви. Причащаючись Тіла і Крові нашого Спасителя, ми причащалися перемоги над злом, нашої сили, що давала стійкість. Коли сьогодні могутні світу цього на різних континентах укладають план миру для України — звідки мир прийде? Він не буде плодом підписаного на папері тексту. Нашим миром, як каже апостол Павло, є Господь наш Ісус Христос […] Якщо ми повіримо, що Христос — наша надія, то зможемо зігріти одне одного теплом любові — християнської й по-людськи щирої. І тоді нікому довкола не буде холодно. Якщо ж повіримо, що Христос — наше майбутнє, то станемо непереможними (пор. Еф. 2, 14)» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю перед Різдвом, 21 грудня 2025 року, ст. 165);

Надія, яка дає життя

«Шукати Бога означає знайти життя і повноту надії. Бо ж надія, справді, є тим, що дає людині життя, здатність перейти власну обмеженість» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю Мироносиць, 4 травня 2025 року, ст. 87);

Бути не просто іншими, але кращими

«Багато разів ми собі говорили, що, відколи почалася війна в нашій країні, ми стали іншими. Тієї України, яка існувала до 24 лютого 2022 року, вже немає. Але ми хочемо бути не просто іншими, а кращими, — хочемо, щоб кожен із нас особисто перейшов на якісно новий рівень життя. Ми стаємо оновленим Божим народом, який вийде із вогню цієї війни як нове створіння з рук свого Творця і засяє відродженим та оновленим в усій своїй красі на весь світ» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю перед Богоявленням, 5 січня 2025 року, ст. 188);

Молитва Блаженнішого Святослава над братською могилою у м. Буча на Київщині. Фото: Олександр Савранський.

ІІ. НАДІЯ ЗЦІЛЕННЯ

Молитва — простір зцілення

«Молитва — це завжди момент, простір спілкування Господа з людиною. Молитва не є мантрою чи заклинаннями, якими ми хочемо змусити Бога чинити нашу волю. Молитва — це простір обміну дарами, сучасною мовою — простір зцілення людини; це момент, коли Бог слухає людину, приймає її і шукає нагоди щось їй дарувати» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю про митаря і фарисея, 9 лютого 2025 року, ст. 4);

Смирення відкриває людину для зцілення

«Лише тоді, коли людина смиренно стоїть перед Богом, бачить свою неміч, визнає її перед Ним і взиває до Нього про допомогу, Він, як найвищий Лікар душ і тіл, може її зцілити. Лише тоді, коли особа розуміє, що вся людська мудрість є нічим порівняно з мудрістю Бога, вона може стати причасницею цієї небесної мудрості. Лише той, у кого серце плаче через власний гріх, може бути спасенний. Лише той, хто усвідомлює, що тільки Господь є святим і безгрішним, може стати причасником Його святості та праведності» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю про митаря і фарисея, 9 лютого 2025 року, ст. 7);

Господь зцілює нас

«Христос бачить кожного з нас. Він дивиться глибоко в наше серце — глибше, ніж ми самі можемо себе побачити. Він милосердиться над нами: з Нього виходить сила милосердної любові. Наслідком цієї сили є зцілення. Господь не просто споглядає, а діє — у нас» (Блаженніший Святослав, Проповідь у VIII неділю після Зіслання Святого Духа, 3 серпня 2025 року, ст. 259–260);

Не соромитися власних ран

«Ми не маємо соромитися нашого болю і наших ран, чи то душевних, чи тілесних. Ми не маємо соромитися просити про допомогу в лікуванні їх та зцілюванні наших ветеранів, родин і громад. Ми повинні добачити в них славу ран воскреслого Ісуса, відкрити Йому всі наші болі, немочі й недосконалості» (Блаженніший Святослав, Проповідь у вівторок Шостої неділі після Пасхи, 27 травня 2025 року, ст. 101);

Простити — це перемогти

«Не ненависть, а прощення звільняє людину. Простити — це сказати ненависті й злу „прощавай“. Простити — це скинути кайдани, якими кривдник хоче завоювати моє серце й утримати мене в рабстві. Простити — це дати можливість Богові наповнити мене даром благословення і прощення моїх гріхів. Простити — це викинути зі свого серця все зло, не погодившись із ним, а засудивши його. Простити — це сказати: „Я не хочу бути таким, як ти, злочинцю, що приходиш до мого дому, щоб усе зруйнувати“. Простити — це перемогти» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Сиропусну неділю, 2 березня 2025 року, ст. 22);

Боротися з ненавистю

«Сьогодні ми в Україні насамперед боремося з ненавистю. Це — природне почуття, коли бачиш злочинця, який нахабно приходить до твого дому, щоб обікрасти, убити і знищити тебе. Але сила християнської віри, любові дає змогу перетворити почуття ненависті на чесноту мужності. Почуття приходять і відходять. Ненависть як почуття випалює душу, а справжня жертовна любов до Бога і ближнього народжує героїв. Ненависть може перетворитися на силу, яка паралізує людину. Страх — поганий порадник, але й ненависть також. У борні той, хто діє з ненависті, швидко втомлюється, а хто живе в Божій любові, яка ніколи не переминає (пор. I Кор. 13, 4–8), той здатний до стійкості! Коли відчуваєте ненависть до якоїсь людини, зупиніться. Не дійте. Не робіть нічого. Помоліться до Небесного Отця, просячи сили небесної любові. Тоді Бог силою благодаті Духа Святого перетворить цю ненависть на силу мужності, без якої неможлива жодна перемога. Нам нині важливо бути мужніми в нашій борні, не боятися ворога, який на нас нападає, ба більше, бути сильнішими за нього. Наші воїни кажуть: ворога не треба боятися чи ненавидіти — його треба перемагати!» (Блаженніший Святослав, Проповідь у XIX неділю після Зіслання Святого Духа, 19 жовтня 2025 року, ст. 295–296);

Шукати відновлення і зцілення стосунків

«Дуже часто, коли ми гніваємося один на одного, коли між нами виникають рани, Святий Дух — той, хто лікує ці зв’язки — вводить нас у справжні, глибокі людські взаємини, а водночас у наші особисті стосунки з Богом. У цих взаєминах ми стаємо тими, ким є насправді: людьми, але водночас справжніми християнами, Божими синами й доньками, наповненими благодаттю Святого Духа. Це і є наш шлях підготовки до Різдва. Ми всі маємо оновити особисті стосунки з Богом через благодать Святого Духа під особливим проводом Пресвятої Богородиці» (Блаженніший Святослав, Проповідь у свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, 9 грудня 2025 року, ст. 160);

Блаженніший Святослав та члени Синоду Єпископів УГКЦ під час Ювілейної прощі Української Греко-Католицької Церкви до базиліки Святого Петра у Ватикані, 28 червня 2025 року. Фото: Олександр Савранський.

Дух Святий повертає Україні ім’я

«Тоді як ворог хоче вкрасти в нас ім’я, кажучи, що українців немає, що бути українцем — це бути адептом якоїсь людської ідеології, Дух Святий повертає Україні її ім’я. Він показує гідність, красу і силу нашої культури, мови, нашого народу, навіть являє всьому світові красу нашої Церкви, посилаючи її нашому людові, за словами митрополита Андрея Шептицького, як істинний дар П’ятдесятниці, що несе йому слово Христового Євангелія рідною українською мовою. А до інших народів, серед яких ми живемо в країнах наших поселень, ми проголошуємо Христову добру новину про великі Божі діла, явлені в історії Київської Церкви, мовою їхніх культур і звичаїв. Сьогодні, коли ворог хоче вкрасти в нас надію, Дух Святий її оживляє. Він є Духом і силою нашого повсякчасного відродження та оновлення. Силою і діянням Святого Духа Україна була, є і буде!» (Блаженніший Святослав, Проповідь у свято Зіслання Святого Духа, 8 червня 2025 року, ст. 121);

Господь забирає від людини війну

«Христос помирає за нас на хресті для того, щоб дати нам життя вічне. Момент Його смерті забирає в нас наші злочини, щоб зробити нас причасниками Божественного блаженства. Він забирає в нас смуток, щоб дати нам надію на радість. Ми можемо сказати, що, вмираючи на хресті, Господь забирає від людини війну. Бо людина вміє починати війни, але не вміє їх закінчувати. У момент смерті Христос стає нашим миром, який замість демона війни повертає нам мир, що є повнотою життя. Тому ми сьогодні, у цей страсний момент, святкуючи Христову смерть, маємо в ній надію на життя і воскресіння. Цікава й таємнича ця мить» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Велику п’ятницю, 18 квітня 2025 року, ст. 66);

Страх веде до смерті, віра — до воскресіння

«Вірити означає мати доступ до джерела життя. Вірити означає торкнутися Ісуса і дати Йому можливість змінити все, повернути людині життя. Страх веде до смерті, віра — до воскресіння […] Можливо, ми стоїмо перед моментом, коли кожен із нас має виконати власну місію, до якої наш Господь, Творець і Спаситель покликав саме зараз. Пам’ятаймо сьогодні: боятися означає смерть, вірити означає воскресіння. Ми повинні перемогти страх нашою вірою і довір’ям до Христа-Спасителя!» (Блаженніший Святослав, Проповідь у XXIV неділю після Зіслання Святого Духа, 23 листопада 2025 року, ст. 318–320);

Блаженніший Святослав обіймає маму, яка втратила свою дитину на війні, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Фото: Олександр Савранський.

ІІІ. НАДІЯ ВОСКРЕСІННЯ

Життя Святими Таїнствами

«Ми — Божий народ, не нічийний. Ми є Господньою власністю, тому що відкуплені Кров’ю нашого Спасителя. І Він сьогодні нам каже: „Хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе“. Ми перейшли через хрещальні води, як ізраїльтяни через Червоне море, у Таїнстві Хрещення. Ми прийняли дар Святого Духа, як ізраїльтяни бачили над Синаєм Господню хмару і вогонь, який був знаком, що Бог промовляє до свого народу, у Таїнстві Миропомазання. Ми кормимося Таїнством Євхаристії — Тілом і Кров’ю Спасителя. Ми живемо Таїнствами Церкви, які випливають із проколеного боку Розіп’ятого і наповнюють собою все наше сьогодення, нашу боротьбу й наше змагання із сучасними амалекитянами в цій святотатській війні» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Хрестопоклонну неділю, 23 березня 2025 року, ст. 37);

Шлях до Причастя

«Навіть більше, будь-яка проповідь, євангелізація, що не веде до причастя на Тайній вечері, є фальшивою і неповною — можливо, навіть трагічно помилковою» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Великий четвер, 17 квітня 2025 року, ст. 57);

Пізнати Бога — це засмакувати Його

«Пізнати єдиного, істинного Бога не означає дізнатися про Нього щось секретне чи таємне. Пізнати Бога — це досвідчити Його. Грецьке слово „ἳνα γινὡσκωσί“ означає засмакувати Його любов, причаститися істоти самого Бога, про якого як про свого Отця говорить учням Ісус Христос. Пізнати Бога — це стати причасником Його природи і вічного життя, як про це навчає апостол Петро (пор. II Пт. 1, 4). Вічне життя не є чимось, що починається у вічності, після нашої смерті — його можна засмакувати тут і зараз у причасті Святих Таїнств Христової Церкви» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю Свв. Отців І Вселенського Собору, 1 червня 2025 року, ст. 113);

Пасха — це Хтось!

«Христос показує нам, що Пасха — це не релігійні переконання, не ідея, не релігійний обряд, не народний звичай. Пасха — це не щось, а Хтось! […] Бо воскреслий Христос воскресає не тільки з нами, а й у нас. Та спершу ми самі маємо побачити, відкрити в собі Його воскресіння і ним жити» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Світлий понеділок, 21 квітня 2025 року, ст. 72–74);

Вірити — це торкнутися Воскреслого

«Вірити — це не так погоджуватися на чужу вигадку чи примарну дійсність, як бути здатним побачити реальність такою, якою вона є сьогодні. Повірити — це торкнутися Воскреслого, прийняти той мир, який Він хоче нам дати» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Томину неділю, 27 квітня 2025 року, ст. 84–85);

Мир — це подих Воскреслого

«„Шалом“ (мир) — це донині звичний спосіб привітати людину в ізраїльському народі. Проте воскреслий Христос, приходячи до учнів крізь замкнені двері, надає цим словам глибшого змісту. Шалом, мир — це подих воскреслого Спасителя. Христос не просто бажає миру, як люди під час привітання зичать доброго дня, — не просто говорить про мир, а сам є миром (пор. Еф. 2, 12–22). Він передає цей мир своїм учням!» (Блаженніший Святослав, Проповідь у Томину неділю, 27 квітня 2025 року, ст. 82);

Надія зранена і надія воскресла

«Христос сьогодні воскресає, щоб повернути надію кожній людині, яка її втратила. Тому ми кажемо, що Він воскресає разом із нами, щоб кожного з нас за руку вивести з гробу особистого розчарування, особистої безнадії і повести із собою у сяйво воскресіння. Ми вважаємо, що, як християни, єдині маємо надію, бо віримо у воскресіння, у те, що Христос воістину воскрес! Господь воскресає в нас, бо сходить сьогодні в найглибші закутки людських сердець, які втратили надію» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю Пасхи, 20 квітня 2025 року, ст. 68);

Смерть уже переможена

«У нашому житті є багато сумнівних речей. Певним є одне: кожен із нас мусить стати перед обличчям власної смерті. Ми всі смертні і тому її зазнаємо. Проте ще більше певним є те, що кожен із нас — ми нині це чуємо — воскресне. Смерть уже переможена! Те, що тепер ми маємо як джерело нашої надії, виявиться в усій своїй повноті» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю Пасхи, 20 квітня 2025 року, ст. 70);

Любов — ознака справжнього християнина

«Перевірити, чи я справді вірю в розп’ятого Христа, чи є християнином, означає стати носієм любові для інших. Коли я дарую любов, вона примножується; відчуваю, що джерело, яке відкрилося з проколеного боку розп’ятого Господа і з якого вийшла кров і вода, — ношу в собі. І тоді я здатний любити всіх, не чекаючи вигоди чи приємності, а віддаючи те, що сам отримав. Це і є ознака справжнього християнина» (Блаженніший Святослав, Проповідь у неділю після Воздвиження, 21 вересня 2025 року, ст. 135–136);

Місійність УГКЦ у світі

«Наша Церква має велику місію: як свідок близькості Господа в Україні сьогодні, ділитися вірою з усіма народами, ділитися досвідом присутності стражденного Христа в тілі нашого народу, навіть в умовах цієї страшної війни. Наше покликання — бути Церквою, яка не тільки утримує старі будівлі чи інституції, а й є місійною, живою в Дусі Святому. Тому вона молода, життєздатна та життєдайна, яка проголошує Христове Євангеліє серед народів на різних континентах» (Блаженніший Святослав, Проповідь у XXVI неділю після Зіслання Святого Духа, 7 грудня 2025 року, ст. 329).

***

Паломництво Ювілейним 2025 Роком надії допомогло відкрити українському народові джерело тієї сили, яка дозволяє вистояти серед війни, болю та невизначеності. Патріарх Святослав представляє надію не як людський оптимізм чи сподівання на краще майбутнє, але як живу присутність Бога серед свого улюбленого народу.

Представлені тут думки Блаженнішого Святослава з проповідей упродовж 2025 року творять певний шлях, що має свою внутрішню логіку і духовну динаміку від досвіду стійкості у випробуваннях — через особисте й суспільне зцілення — до пасхальної перемоги життя над смертю. Усе через те, що християнська надія не зупиняється на здатності витримати удар чи пережити страждання. Вона зцілює людські рани, визволяє від страху й ненависті, відновлює гідність людини та цілого народу, щоб зрештою привести до зустрічі з Воскреслим Христом, який є джерелом нового життя.

Підсумком цієї дороги можуть слугувати слова самого Блаженнішого Святослава: «Наша віра в Бога Отця, наша надія, об’явлена в Його Сині, і дана нам у Святому Дусі любов, що відроджує, — ось секрет нашої таємничої здатності відроджуватися до життя після кожної великої скорботи і переслідувань, здатності бути провісниками святості життя в сьогоднішньому царстві смерті» (Блаженніший Святослав, Проповідь у свято Переполовинення, 14 травня 2025 року, ст. 93).

Тож офіційне завершення Ювілейного Року надії не означає завершення паломництва. Шлях продовжується як в житті Церкви, так і українського народу. І на ньому нас супроводжує Христос — наша Пасха і наша надія.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ