СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Мірило автентичності віри — стосунки з тими людьми, яких нам Бог дав», — владика Борис Ґудзяк підсумував роботу єпархіального собору
31 січня у бенедиктинському монастирі в м. Шевтоні (Бельгія) стартувала Восьма сесія собору Паризької єпархії святого Володимира Великого. Серед більше, ніж 60 учасників, священики та миряни з країн єпархії та запрошені гості і консультанти, зокрема, архиєпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви (оновленої) Ігор Ісіченко та єпископ Лондонської єпархії УГКЦ Гліб Лончина.
У перший день собору правлячий єпископ Паризької єпархії владика Борис Ґудзяк наголосив, що собор та синодальність є способом існування єпархії, адже вона проводить свої собори набагато частіше, ніж того вимагає канонічне право.
«Ми йдемо шляхом соборів, щоб зустрічати, пізнавати, слухати і чути одне одного, говорити від серця до серця. Звичайно, існують канонічні виміри, традиції, структури та інституції, але вони насамперед є інструментом, щоб бути разом — з Богом і з ближніми. Іншого змісту немає наша єпархія, іншого змісту немає духовне життя», — наголосив владика. Ілюстрацією такого підходу зустрічі і слухання стало те, що незважаючи на обмежений час, всі делегати собору мали нагоду коротко представитися і розповісти про своє заангажування в парафії та продемонструвати різноманіття мов, культур і духовних досвідів єпархії.
«Собор є образ Божого Царства, у соборі ми реалізуємо своє покликання: любити Бога і ближенього. Бути в правильних стосунках один з одним», — підкреслив владика Борис.
Владика також зауважив, що в умовах секуляризованих середовищ, у яких діють осередки єпархії, важливо свідчити і бути разом. «Тут [в західній Європі] нас часто вважають реліктом минулого або навіть перешкодою для прогресу. Тому так важливо для нас бути разом та відважуватися ставити великі питання, наприклад, чим є єпархія в ХХІ столітті».
Він пригадав, що зараз єпархія і всі її парафії працюють згідно з стратегічним планом, який був спільно розроблений на попередніх соборах.
Владика Ігор Ісіченко поділився з учасниками своїми спостереженнями щодо того, які існують стереотипи та упередження щодо УГКЦ як «галицької Церкви» на сході України. «Стереотипи можна долати лише відкритістю та щирістю», — підсумував він.
2 лютого підсумковою розмовою про сопричастя, прийняттям резолюцій та Літургією в латинському обряді з нагоди празника Стрітення Господнього разом з монахами Шевтонського монастиря закінчилася Восьма сесія собору Паризької єпархії.
Владика Борис Ґудзяк звернувся до присутніх делегатів з п’яти країн, якими опікується єпархія, із заключним словом, у якому підсумував два дні праці та заохотив присутніх священиків і мирян до пошуку єдності та правдивості у своєму служінні.
Під час собору багато делегатів говорили про труднощі жити християнським життям та проповідувати в секуляризованій західній Європі, про складні моменти щодо приміщень і церковного майна. Владика Борис насамперед закликав шукати і плекати єдність, зосередитися на найважливішому, жертвувати і відкидати дрібні міжусобиці.
«У Бозі є сопричастя, досконале спілкування і любов, яка виявляється до бідної і скаліченої людини. Зусилля і жертва Христа полягали в тому, щоб це сопричастя відновити. Бог є любов і ми покликані любити Бога і ближнього. Решта все похідне, допоміжне або зайве. Наше соборування має сенс, щоб бути з Богом, який робить неймовірні зусилля, щоб бути з людиною»
«Зараз Церква переживає і буде переживати, що те, що зайве, буде Господом розібрано. Якщо існують великі храми, але християни нищать одне одного, не живуть по-християнськи, то Бог культурним землетрусом зведе все до землі, щоб воно могло вирости знову. Якщо структури і інституції не плекають свободи і не допомагають людям вільно себе жертвувати, Господь буде їх демонтувати»
«Богові дякую, що в нашій єпархії, незважаючи на наші немочі, росте любов. Ми знаємо, що Бог тут був з нами і багато осіб приносили великі жертви. Але ми також знаємо, яке було каліцтво, скільки дрібних міжусобиць, непорозумінь. Ми знаємо, як маленькі територіальні війни маленьких осіб руйнували великі речі».
«Мірило автентичності віри просте — стосунки з тими людьми, яких нам Бог дав. Ще один термометр, яким можна виміряти духовну температуру — це радість, мир, сміх. Усмішка, яка готова принести жертву, усмішка, яка каже „Так, ти можеш на мене розраховувати“.
«Хочу заохотити, щоб ми це пам’ятали в нашій єпархії і цим променювали, щоб не збивалися на манівці. Не звертали увагу на похідні і другорядні речі, а плекали любов».
«У всьому є можливість росту, але цього не може зробити єпископ чи генеральний вікарій. Це соборна відповідальність, тому наш собор такий важливий».
«Ідімо вперед разом у свободі і любові і тоді ця маленька, часом побита, часто нелегальна групка людей виконає своє покликання».
Владика Гліб Лончина, єпарх Лондонський, який протягом багатьох років є другом та консультантом єпархії, поділився своїм рецептом любові до ближнього.
«Як любити ближнього? Не того доброго, кого любити легко, а того, хто нас дратує, хто нам чинить зло? Здається неможливим. Але любов — це не просто почуття, це рішення волі. Ми вирішуємо бажати людям добра. Бажати ближьому добра — це і є любов. Часом це означає не потурати, а щиро бажати навернення. Ми маємо постійно думати: а яким Бог хоче бачити мого ближнього. Коли думаємо з перспективи вічності — це пом’якшує наше серце»
Делегати собору проголосували за резолюції, які будуть опубліковані згодом. Собор закінчився спільним частуванням з монахами, які гостинно приймали протягом тижня учасників єпархіального семінару і собору.
За матеріалами Паризької єпархії святого Володимира Великого
