СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМенше самодостатності, більше довіри до Бога: єпископ Тарас Сеньків пояснює євангельську зустріч багатого юнака з Ісусом
У цій проповіді владики Тараса Сеньківа, єпископа Стрийської єпархії УГКЦ, виголошеній у 30-ту неділю після Зіслання Святого Духа, ми запрошені зазирнути у серце запитань, які торкаються кожного з нас: що означає прагнути вічного життя і як наблизитися до Бога? Єпископ розкриває сутність християнського шляху, наголошуючи на важливості довіри до Бога, відмови від самодостатності та готовності дарувати себе в любові.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- що привело багатого юнака на зустріч з Ісусом Христом?
- чому Ісус звернув увагу чоловіка на те, кого він називає добрим?
- як Ісус пояснив взаємозв’язок між багатством і довірою до Бога?
- як багатство може стати перешкодою на шляху до Божого Царства?
- що означає для християнина відмовитися від самодостатності та покластися на Бога?
- як любов до Бога проявляється через дії та ставлення до життя, за словами Ісуса?
Неспокій, який штовхає до запитання
Якийсь чоловік приступив до Ісуса, і запитав: «Учителю добрий, що мені робити, щоб мати життя вічне?» Ми можемо сумніватися в добрих намірах тієї людини, однак у серці цієї людини було і щось інше. Коли Ісус нагадує йому про Декалог, виявилося, що він благочестивий ізраїльтянин, який добре знав і виконував Закон. Та, все ж, глибоко в собі відчував неспокій, потребу рухатися далі, і це породило його запитання.
Ймовірно, він йшов за Ісусом і його слухав, тому серйозно хоче від нього отримати відповідь. Як це «життя вічне» заробити, як його «купити» чи застрахувати, як якийсь цінний актив. Відповідь на своє запитання чоловік отримав не відразу, бо спочатку Ісус зауважив: «Чому називаєш мене добрим? Ніхто не добрий, крім Бога».
Правильні запитання у правильному місці
Це не просто якась репліка осторонь розмови, трохи як знак упокорення. У запитанні важливим не лише те, про що ми запитуємо, але й те, кому ми його ставимо. Особливо це стосується речей, пов’язаних з нашою метою — як осягнути вічне життя. Важливим є те, кого ми запитуємо і кому кажемо «Учителю добрий». Сьогодні, якщо шукаємо і хочемо почути, то знайдемо і зрештою почуємо те, що хочемо. Спектр духовних порад сьогодні є різноманітним та нескінченним. Але щоб отримувати «здорову духовну їжу», необхідно виконати дві основні умови: не тільки правильно запитувати, а й запитувати у правильному місці.
Jorge Cocco Studio, Ісус Христос і багатий юнак
Якщо Бог є «добрий» і джерелом усього добра, то «мати життя вічне» хіба не означає бути близько до Бога? Наші зусилля залишаються цінними, але тоді багато чого виглядатиме інакше. Центром наших інтересів і змістом нашого життя повинні бути не наші здобутки та проблеми, власне ми самі, а Бог. Хто прагне наблизитися до Бога, той отримує світло і силу. Завдяки цьому він здатний відокремити важливе від неважливого, а також з Божою поміччю, в дусі смирення та вдячності, може робити те, що потрібно робити так, як Бог його веде. Покращення не обов’язково означає менше проблем і слабкостей, але більше Бога в нас. Подібним як термін «ясніє» — означає більше світла.
Менше самодостатності, більше довіри
Богослов’я багатого чоловіка було просте: якщо виконувати заповіді, Бог благословить тебе. Змолоду він дотримувався заповідей, і Бог благословив його великим багатством. Ісус цінує його чесне і добре життя, дивиться на нього з любов’ю, але цього для вічності недостатньо. Тому пропонує чоловікові вищий рівень життя, спрямовує його серце від зовнішніх речей до безпосередньої взаємності зі своєю особою. Закликає не розраховувати лише на своє земне забезпечення, навіть якщо воно від Бога, та роздати його потребуючим.
Вічне життя починається відмовою від самодостатності і відвагою вийти на непевний шлях цілковитої довіри до Бога, коли Бог буде єдиною цінністю людини: він подбає про те, щоб їй нічого не бракувало навіть у земному житті. І тоді багатий чоловік стикається з проблемою. Для нього це занадто високі вимоги, тому відходить засмучений. Зробити крок віри та покластися на Ісуса було для нього занадто. Це означало б відмовити собі в тому, для чого він жив. На таке він не очікував, тому не зміг прийняти покликання наслідувати. Можливо, його серце тягнуло до Ісуса, та практичний розум і привички не дозволили йому цього зробити.
Бартоломеус Брінберг (Bartholomeus Breenbergh), Ісус Христос і багатий юнак, близько 1640 року
Поставити на перше місце Бога
Для апостолів було незрозумілим чому важливо позбутися законного майна та матеріальної забезпеченості. У культурі того часу багатство вважалося важливим, навіть ознакою Божого благословення. Ісус поставив під сумнів це переконання учнів, проте він говорив не так про власність і багатство, як про небезпеку сліпої та паралізуючої залежності від них.
У кожного з нас є щось, від чого ми просто не в силі відмовитися. Однак, існує християнська ієрархія цінностей, згідно якої другорядне і минуще потрібно відкласти, щоб справді наслідувати Ісуса. Ісус до цього не змушує, він запрошує. І навіть якщо ми не можемо зробити це в повній мірі, він запевняє нас, що Бог все одно впорається з нами. Бо навіть багаті мають шанс увійти в Боже Царство, адже Бог піклується про кожного.
Хто любить, той дарує себе
У християнському житті неможливо розглядати віру лише як формально сповнений обов’язок. Наша віра є чимось набагато більшим. Це щира прихильність серця до того, хто є нашим Богом. Задля досягнення мети потрібно інвестувати своє життя, а у випадку зростання життя з віри, необхідно звільнитися від комфортного пристосування до світу. Той, хто щиро любить, ніколи не задовольняється тим, що просто віддає «щось». Любов прагне близьких і особистих стосунків, а тому використовує навіть найменші можливості щоб зміцнюватися. Хто любить, той дарує себе.
Відповідь Ісуса цьому чоловікові насправді є відкритими дверима для цілковитої віддачі з любов’ю: «Піди, продай те, що маєш, і роздай гроші вбогим, і матимеш багатство на небі. Тоді приходь і йди за мною» Справа не в тому, щоб залишити все і стати бідним. Насправді йдеться про те, щоб віддати себе в руки Ісуса, і це залишення себе є справжнім виявом любові. Було б чудово, якби наші стосунки з Богом були б такими. Молитва, служіння, праця, досягнення успіху, жертвування… все це форми смирення, а отже, форми любові. Нехай Господь знайде в нас не тільки щире серце, але й щедре серце, відкрите на радикальні вимоги його любові.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
