Майбутнє УГКЦ. Візія Блаженнішого Святослава

28 березня 2021

У цих днях, коли ми дякуємо Богу за прожитих останніх десять років, які Церква пережила після останнього виборчого Синоду, коли підсумовуємо плоди цієї нашої загальноцерковної стратегії «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом», яку ми укладали до 2020 року, ми природно дякуємо Господу Богу за все те, що ми від Нього отримали. Але також хочемо поглянути і в майбутнє, хочемо подивитися, як нам далі жити, куди нам далі рухатися…

Майбутнє УГКЦ. Візія Блаженнішого Святослава

Майбутнє УГКЦ. Візія Блаженнішого Святослава

У цих днях, коли ми дякуємо Богу за прожитих останніх десять років, які Церква пережила після останнього виборчого Синоду, коли підсумовуємо плоди цієї нашої загальноцерковної стратегії «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом», яку ми укладали до 2020 року, ми природно дякуємо Господу Богу за все те, що ми від Нього отримали.

Але також хочемо поглянути і в майбутнє, хочемо подивитися, як нам далі жити, куди нам далі рухатися. Хоча будувати нам будь-які душпастирські плани в нових часах так званого посткоронавірусного світу, святу який швидко міняється і радикалізуєть є доволі сміливо.

Та як важливо нам усе-таки бодай якось помріяти, якою ми хочемо бачити нашу Церкву через наступних десять років.

У наших мріях про те, як будемо разом рухатися у майбутнє, давайте, перш за все, спитаємо в молитві до Господа Бога, як Він бачить нашу Церкву сьогодні і завтра.

Пригадую, що одного разу я ділився своїми переживаннями з Папою Франциском після різних непростих подій, після початку війни на Донбасі, кажучи йому: Знаєте, Святіший Отче, так собі думаю і питаю Господа: «Господи, чому Ти нас воскресив після падіння Радянського Союзу?! Чому Ти вдихаєш у колись мертве і складене до гробу тіло нашої Церкви отой подих Воскреслого Спасителя, подих Святого Духа?» І тоді Святіший Отець мені сказав: «Видно, ви маєте якусь особливу місію у Вселенській Церкві і в сучасному світі. Господь має на вас свої плани!»

Тому можливо сьогодні, коли ми хочемо мріяти про майбутнє, давайте, спитаємо в молитві, як Господь Бог хоче, щоб ми діяли в тому часі. Не будуймо лише людські плани, а шукаймо Божої волі щодо нас, християн, щодо нашої Церкви в Україні і світі, щодо людства, яке на наших очах народжується і розпочинається.

Якось шукаючи відповіді на це питання, мені до серця промовили слова Христа, які Він промовив до своїх учнів перед вознесінням на небо. Це властиво була стратегія розвитку Церкви, як би ми сьогодні це назвали, яку Він залишив своїм апостолам.

Він сказав так: «Ідіть і навчайте, тобто робіть учнями всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт 28,19). Це є незмінна вічна стратегія — воля Воскреслого Христа щодо свого воскреслого тіла, яким є Церква Христова в тих часах, коли ми очікуємо на Його славне друге пришестя.

Але для того, щоб ми сьогодні могли правильно відчитати Божу волю в наших часах, ту божественну стратегію нашої Церкви, гадаю, важливо ще раз почути голос Святішого Отця — наступника апостола Петра, який говорить про те, що цю стратегію ми можемо здійснити в ключі душпастирського навернення.

Отож слухаючи завдання, заповіт Воскреслого Христа, керуючись тим Духом Святим, який промовляє через наступника апостола Петра, давайте помріємо про те, як ми будемо рухатися разом у майбутнє.

ІТИ

Найперше, каже Христос, — ідіть! Гадаю тут, як каже Папа Франциск, нам перш за все, треба думати про певне навернення в способі спілкування, і будувати стосунки між нами. Душпастирське навернення — для того, щоб Церква вийшла поза церковні мури, вийшла, як місійна спільнота у сучасний світ не щоб його засудити але щоб у Христі його спасти, нам потрібно міняти стиль, міняти спосіб спілкування, спосіб комунікації і спосіб спільної дії.

На перше місце в тому новому способі душпастирського навернення я би поставив ось такий рух — від шукання почестей до лікування ран сучасного людства.

Дуже часто, коли Церква відроджується, ми відроджуємо і певні уявлення про роль і місце Церкви в минулому, як це було колись до її нищення. Ми часом підсвідомо вбачаємо в нашій ролі, у нашому способі церковної присутності в суспільстві, як присутність «князів Церкви». Гадаю, від цього в сучасному світі, треба відійти й рухатися до чогось іншого. «Іти» в сучасному світі означає зійти з п’єдесталів, зійти з отих наших уявних висот князів, принців, щоб послужити сучасній людині. Не шукати собі почестей і привілей! Це стосується і єпископів, і священиків, монахів, монахинь, учасників різних церковних рухів, мирянських спільнот. Нам потрібно зійти з наших п’єдесталів, щоби наблизитися до ран сучасної людини, які часто сповнені болем, кров’ю, гноєм. Ми повинні ці рани обмити. Ми повинні їх очистити.

НАВЧАТИ

Потім, каже Христос, ідіть навчайте! Що означає сьогодні навчати? Навчати — це не означає наказувати силою влади, повчати менторським тоном, як усі інші мають жити, картати тих, які живуть не так, як нам би хотілося.

Нам потрібно зійти з такого п’єдесталу ментора, караючого поучителя з указкою в руках і стати поруч сучасної людини, як ті, що потягають силою власного прикладу, які переконують силою особистого свідоцтва, які не примушують владою, а захоплюють своєю особистою вірою, поставою учня Христового. Так ми можемо навчити і зробити учнями інших, передати той спосіб бути учнем, який характеризує Христових наслідників, Христових послідовників, членів Христової Церкви.

ХРЕСТИТИ

Наступний крок, який ми мусимо зробити… Ісус Христос каже: Ідіть навчайте всі народи, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні Церкву часто уявляють спільнотою якоїсь соціальної служби, яка повинна забезпечити всі потреби соціальної сфери людини, які не забезпечує держава. Або спільнотою певного культурно-інтелектуального клюбу. Але насправді Церква Христова є таїнственним організмом. Нас Христос посилає навчати не для того, аби більше знали. Нас Христос починає навчати, щоби хрестити. Тобто Церква як таїнственний організм, таїнственне тіло Ісуса Христа не може не уділяти святих Таїнств. Бо для того, щоб обмити рани, з яких витікають потоки крові та гною, завдані гріхом сучасному людству, ми маємо лік. І тим лікарством є Святі Таїнства Христової Церкви.

Навіть в умовах пандемії ми не можемо не хрестити. Ми не можемо не народжувати у Тайні хрещення нових членів Христової Церкви. Ми не можемо не миропомазувати, не уділяти дар П’ятидесятниці. Ми не можемо не звершувати таїнства Пресвятої євхаристії, зокрема тоді, коли наш народ просто волає про євхаристійний голод, тому що більшу частину свого євхаристійного життя мусить жити в онлайні. Ми не можемо зливати на сучасну людину уздоровлюючу силу Божого милосердя у Святому Таїнстві Сповіді. Ми не можемо не святити єпископів, священиків, дияконів. Ми не можемо не вінчати нових пар. Ми не можемо не помазувати олією зцілення тих, які страждають у важких недугах. Ми не можемо не уділяти Таїнства!

ПЕРЕБУДОВУВАТИ

Наступний виклик для душпастирського навернення — це є певна перебудова наших церковних інституцій.

Церкву часто уявляють закостенілою інституцією минулого, пірамідою, яка стоїть ось уже дві тисячі років… Це хибне уявлення про церковну структуру. Церква — це, перш за все, жива спільнота. І ми повинні перейти від уявлення про Церкву як про закостенілу інституцію, яка вже починає сипатися від старості, до усвідомлення Церкви як живої спільноти, яка має ієрархічну структуру, спільноти, яка породжує нові структури, придатні для того, щоб ту спільноту тримати разом, їй служити відповідного нових способів спілкування, існування сучасного суспільства, сучасних способів комунікації і ефективності в новій культурі.

Як ми побачимо, що Церква — жива спільнота, спільнота єпископів, священиків, монахів, монахинь, але теж і мирян, які є найбільшою частиною тої спільноти, тоді ми зрозуміємо, як та жива спільнота повинна жити в нових обставинах і якого типу нові види інституційного життя вона повинна зродити.

БУТИ СОЛІДАРНИМИ

І останнє. Ми повинні пройти певне навернення від уявлення про те, що Церква — це є своєрідна фінансова корпорація, яка шукає земні засоби для свого життя, існування, забезпечення своїх потреб і на основі їх планує свою витратну діяльність. Це є цілком чуже Церкві мислення. Церква не має своїх лобістських інтересів. Церква — це є спільнота солідарності, де ми всі покликані обмінюватися своїми дарами. Церква — це є спільнота, яку Господь Бог постійно збагачує, постійно дає їй щось нового, посилає їх нових людей з новими талантами, уміннями, баченнями… Найбільшим багатством нашої Церкви є наші люди! І кожен, хто приходить до спільноти Церкви, має завдання всі ті таланти, поставити на службу тій ширшій спільноті. Тоді він ті дари зможе помножити, розвинути.

У Євангелії маємо такий момент, коли Христос каже учням нагодувати п’ятьма хлібами і двома рибами п’ять тисяч народу (Пор. Мт. 14, 14–21). Учні сумніваються в можливості це здійснити. Але Ісус благословляє цю їжу і його благословення стає моментом помноження. Ми постійно відчуваємо, що наші потреби є більші за наші можливості. Але саме ті наші можливості помножує Господь своїм небесним благословенням.

Саме це є нашою стратегією — іти разом вперед. Іти, щоби навчати усі народи і культури, де ми живемо, з ким ми спілкуємося, з ким маємо поділитися багатством нашої Київської духовної літургійної спадщини як об’єднана глобальна помісна Церква. Ми повинні робити учнями всі народи, уділяючи їм Таїнства Христової Церкви, хрестячи їх во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. І тоді ми будемо Церквою, яку Бог буде благословити, через яку Він буде діяти і благословити сучасний новий світ.

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae