Матеріали Декади місійності: оновлені молитви та роздуми в умовах війни

Оновлений формат Декади Місійності-2022

1. Празник Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа — «Особисте утвердження у вірі» (Єв. від Луки 24, 36–53). Четвер 2 червня (26 травня).

Запрошення. В цей урочистий день великого свята Вознесіння заохочуємо всіх відгукнутися на запрошення Блаженнішого Святослава пуститися разом у паломництво до празника П’ятидесятниці. Роздумуватимемо всією парафіяльною спільнотою протягом наступних десяти днів над щоденними літургійними читаннями Євангелія від Йоана. Теми, на які звертає нашу увагу святий Йоан, допоможуть нам краще відповісти на заклик Глави нашої Церкви щодо поширення Христової благовісті кожному, хто прагне Божого слова.

Роздуми в час війни. У Божому задумі все має своє місце: кожен камінчик, кожне дерево, кожна тваринка, кожна людина і взагалі кожен елемент Божого творіння. Проте, через гріх людина внесла у Божий світ безлад і стала противником Божої гармонії і Божого закону. Хто є нашими ворогами? Першим ворогом Бога є диявол, батько брехні, фейків і пропаганди. Ворогами є ті, які противляться Божій правді і руйнують порядок. Бог дав українському народові свою землю, свою мову, культуру, своє самобуття. Бог також дав українському народові особливу місію. Чому ми молимося за перемогу над ворогами? Щоб відновити Божий задум не лише для нашого українського народу, але й для оновлення Божого промислу, порядку і гармонії у світі, щоб ненависть розвіялась як дим на вітрі, щоб вороги згинули як роса на сонці, а Божа справедливість запанувала на нашій землі.

Молитовний намір: про витривалість у молитві за перемогу над ворогами.

2. День перший — «Божа Любов, що дарує радість» (Єв. від Йоана 14, 1–11). П’ятниця 3 червня (27 травня)

Роздуми першого дня Декади. У людському серці завжди нуртує бажання зустрітися зі своїм Творцем. Святий Августин каже: «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у Тобі» (Сповідь І, 1). З одного боку, Бог робить перший крок: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп. 2, 6–7). З іншого боку, людина запрошена повністю довіритися Богові: «Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител» (Йо. 14, 1–2). Звідки в людини може взятися сила духу й бажання зробити крок назустріч Богові у дорозі до дому Отця, в якому багато жител? Відповідь проста — ЛЮБОВ. Саме з любові до людини Господь її сотворив і зробив вінцем усього сотворіння. Саме з любові до людини Господь став людиною, щоб її визволити від гріха і рабства. Від самого початку Бог заклав у глибину людської душі любов, доброту, відчуття краси і гармонії. Людина найщасливіша тоді, коли вона любить і коли її люблять. Гріх спотворив нашу здатність любити. Ісус Христос, Син Божий, об’явив нам, що Бог Є Любов і що ми, будучи Його дітьми, також покликані бути іконами Божої доброти й любові.

Роздуми в час війни. Передвічний Творець, Бог миру і добра, ділиться своєю незбагненною потугою з усім світом і творить своїми синами та дочками тих, кого Син Божий називає «миротворцями» (Мт 5, 9). Він забезпечує захист своїх вірних воїнів, що, ризикуючи власним життям, стали на захист свого народу. Бог є для кожного з них силою і міццю, вірною опорою у миті випробувань і світлим обрієм у сутінках загроз. Як у битві Давида з Голіафом, Він увінчує зусилля наших воїнів перемогою добра над злом, правди над брехнею, справедливості над кривдою. Воїни зупиняють зло на собі. Милосердний Господь підводить кожного воїна, який спотикається; знаходить кожного, хто загубиться; звеселяє кожного, зраненого серцем; а наприкінці світу дарує воскресіння усім полеглим за своїх братів і сестер. Тому ми не загинемо, а переможемо, бо сам Господь є надійною опорою для українського війська і народу — його щитом і його надією.

Молитовний намір: за усіх захисників — воїнів та про Божу опіку над ними.

3. День другий — «Святий Дух — Утішитель» (Єв. від Йоана 14, 10–21). Субота 4 червня (28 травня).

Роздуми другого дня Декади. Сучасна людина сильно переймається, як до неї ставляться інші люди. А християнин іде за Христом і не переживає, що про нього думає світ. Коли гріхи опановують людину, вона хоче, щоби Бога не було взагалі. Гріх для неї є спочатку невидимим, а потім він стає явним рабським ярмом. Він паралізує людей, руйнує сім’ї та спільноти, сварить між собою цілі народи і робить їх ворогами. Гріх стає звичкою, яку дуже важко викорінити і якої важко позбутися. Коли ж Дух Святий наповнює людське серце, то очі починають бачити по-новому. У людині відбуваються глибокі зміни. Бог для неї перестає бути ворогом, а стає Світлом. Він — Той, який заради людини пожертвував власним Сином. Те, чого Господь бажає, тепер стає доброю волею людини. Ісус каже: «Якщо любите мене, то мої заповіді берегтимете» (Йо. 14, 15). Відтепер людина — вже не раб, але син або дочка, і під натхненням Святого Духа людина може звернутися до Бога словами «Авва, Отче!» (Рм. 8, 15), глибоко переконана, що вона є дитиною самого Бога. Ось що означає бути народженим від Духа Святого. До цього запрошує нас Свята Церква, і цією радістю людина ділиться з іншими людьми.

Роздуми в час війни. Війна має кілька різних фронтів: на передовій стоять захисники та захисниці зі зброєю в руках, на молитовній сторожі стоїть Христова Церква, а в тилу невтомно працюють волонтери, лікарі, працівники інфраструктури та усі ті, які забезпечують життєдіяльність країни у складні часи випробувань. Та гинуть переважно саме на фронті. Тому найважче переносити біль втрати воїнів членам їхніх сімей: батькам, дружинам, чоловікам та дітям, а також родичам і близьким друзям. Часом порожнеча, часом розчарування, часом бунт, а часом просто невизначеність наповнюють серця родин військових. Але вони знають, що жертва воїнів, їхній дорогих і найрідніших, не даремна, вони вірять, що зустрінуться в Царстві Небесному, вони стають носіями пам’яті великих героїв, захисників України. І всі, що є з Христом чи поснули смертю з любові до Господа або свого ближнього, чи як мученики замордовані в своїх домівках або в окопах, з Христом оживуть у людському нашому тілі, вже звільненому від тління смерті. Тому просимо Божого Духа, щоб порожнеча, розчарування, бунт і невизначеність членів сімей воїнів якнайшвидше перетворилися на свідоцтво сили людського духу, слави України і Божої правди.

Молитовний намір: за сім’ї військових — батьків, дружин та дітей, зокрема тих, котрі втратили рідних на війні, щоб Святий Дух втішив їхні серця та зцілював їхні рани.

4. День третій — «З нами Бог — ми Божі!» (Єв. від Йоана 17, 1–11). Неділя 5 червня (29 травня).

Роздуми третього дня Декади. Сучасна людина відчуває потребу належати до якоїсь спільноти, яка береже ті самі цінності: для родини, культури, народу, мови, професії, покликання. І попри всі технічні можливості соціального спілкування, вона таки прагне автентичного персонального зв’язку з іншою людиною. Найбільш особливим стає момент, коли одна людина промовляє до іншої: «я — твій», «я — твоя» або «ти — мій», «ти — моя». У цю мить людина відчуває, що «належить» комусь, що вона є частиною якогось більшого важливого взаємного зв’язку. Коли людина роздумує про Бога, їй стає зрозумілим зв’язок між Отцем, Сином і Святим Духом, бо такий зв’язок знаходить аналоги в людському досвіді. У Бозі все спільне: воля, розум, життя: «і все моє — Твоє, Твоє ж — моє» (Йо. 17, 10). Людина, яка не знає Бога, думає, що Бог живе своїм окремим життям, і навіщо Йому втручатися в моє життя, або мені втручатися у Його життя. Але кондак Вознесіння помагає нам зрозуміти, що людина запрошена до участі в Божому житті: «те, що на землі, з’єднавши з небесним. Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Особливим чином Бог присутній для нас у Пресвятій Євхаристії: «Прийміть, їжте: це є тіло моє. Пийте з неї всі, це є кров моя Нового Завіту…» (Мт. 26, 26–28). Христос каже людині: «Я — твій, а ти — моя», а людина каже Христу: «я — Твоя, а Ти — мій».

Роздуми в час війни.Бог ніколи не покидає своїх дітей. Коли Син Божий став немовлятком, у перші місяці свого життя Він став вимушеним переселенцем і біженцем у чужі єгипетські краї. Він добровільно взяв на себе такий статус біженця, щоб виявити свою солідарність з усіма людьми, які мусіли втікати від жахіття війни, рятувати своє життя і покинути власні домівки, щоб знайти притулок у безпечніших краях. Бог розуміє людину навіть тоді, коли людині здається, що всі від неї відвернулися. Він показує людині, що найкраща її вітчизна — це Його Царство, Дім, у якому є достатньо місця для кожної Божої дитини. Бог відновить справедливість кожному скривдженому. Нечестивців покарає, а праведникам дасть нагороду. Син Божий назвав блаженними тих, які плачуть, бо Він утирає їхні сльози і утішає їх. Через вимушене переселення Бог дає також внутрішню місію, а саме кожному біженцеві відкривається нагода пізнати щось нове в іншому регіоні України на Закарпатті, Львівщині, Волині тощо чи країні в Польщі, Італії, Німеччині, Сполученому Королівстві чи Америці, а також дає можливість краще зрозуміти себе. Часто українці усвідомлюють своє українство, коли потрапляють на чужину. А ми маємо змінити свою ментальність, навчитися цінувати дари, які нам дають різні країни світу, відкриваючи нам свої домівки, надаючи нам гуманітарну, фінансову і військову допомогу. Ми переживаємо час солідарності і взаємної відповідальності за долю наших народів. Та гряде час, коли Українська держава відродиться і оновиться. І тоді можна буде повернутися в Україну, щоб відбудувати свій дім, помножити родину та розвинути свою Батьківщину.

Молитовний намір: за тих, хто втратив рідний дім, майно та змушений покинути Україну, втікаючи від війни, і про зміцнення в них надії та довіри свого майбутнього в руки Божі.

5. День четвертий — «Гілка, яка приносить плід» (Єв. від Йоана 14, 27–15, 7). Понеділок, 6 червня (30 травня).

Роздуми четвертого дня Декади. У Христовій Церкві одна з найважливіших гілок — це єпархія. Вона має свою територію і свого єпископа, який відповідає перед Богом за довірене йому стадо. Він же дбає про те, щоби його вірні мали добру духовну опіку в особі пароха-душпастиря. Парох не тільки керівник, а й, передусім, учитель, священик і духовний батько. Він покликаний бути прикладом любові до ближнього, керувати діяльністю своєї спільноти та організувати все життя парафії. В місії парафії беруть участь не тільки священик-душпастир, а й усі її вірні. Усі разом, духовенство і миряни, повинні насамперед обговорювати потреби парафії та можливості працювати над Божими справами на місці свого проживання. Слід пам’ятати, що кожна парафія потребує, окрім Божої благодаті, людських і матеріальних ресурсів. Зокрема, ми повинні звернути увагу на три види дарів, які потрібні в Церкві, щоб вона могла виконати свою місію, — дари часу, талантів і скарбу (матеріальних благ). Особливу роль у парафії відіграють пасторальні та економічні ради. Найважливіше, щоби ніхто не почував себе непотрібним, бо стільки є роботи в Господньому винограднику! У Першому посланні апостола Петра читаємо: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт. 4, 10).

Роздуми в час війни. Коли ворог нищить наші домівки, ґвалтує наших жінок і дівчат, вбиває дітей і невинних цивільних, тоді гірка ненависть і ярий бунт закрадаються у наші серця. Жага помсти і смерті кривдникам може заполонити нашу свідомість і спаралізувати нас у злобі і люті до ворогів. Та Христос вчив нас любити і прощати. Любов і прощення не є скасуванням справедливості, а радше є утвердженням життя над смертю, добра над злом, світла над темрявою. Молитва за навернення ворогів не є молитвою згоди на несправедливість, бо якщо зло не покарати, то воно буде лише зростати. Але як Бог карає зло? Він бере це зло на себе і розпинає на хресті. Український народ також зупиняє зло, щоб воно не поширювалося на інші народи, беручи це зло на себе. Ми не просто стаємо жертвами зла, а ми допомагаємо цілому світові навернутися. Коли ми молимось за навернення ворогів і грішників, ми з одного боку усвідомлюємо, що люди, які напали на нашу землю, стали жертвами диявола і його інструментами, а з іншого боку, ми просимо Бога, щоб вони чим швидше навернулися зі свого хибного шляху та дали Божій силі затріумфувати над сатаною і його слугами. Десь глибоко в душі наші вороги — це також діти Божі, сотворені на образ і подобу Божу, які мають свої сім’ї, свої домівки, свої мрії на щасливе життя. Просто зараз вони у пастці зла, яке їх роздирає зсередини і через них несе розруху нашому народові. Тому особливо зараз потрібно молитися за їхнє навернення, зцілення та передання їх у руки справедливого суду. Пресвята Богородиця у Фатімі ще на початку ХХ сторіччя просила весь світ за навернення Росії. Сьогодні це запрошення звучить як пророцтво, яке нарешті може сповнитися.

Молитовний намір: за ворогів та їхнє навернення.

6. День п’ятий — «Де нам шукати правди?» (Єв. від Йоана 16, 2–13). Вівторок, 7 червня (31 травня).

Роздуми п’ятого дня Декади. Ісус Христос прислав Утішителя, який навчає і виховує нові покоління християн. Через Духа Святого людина має можливість протягом усього свого життя глибше пізнавати правди святої віри. Ці правди передані у Святому Письмі, яке творилося століттями під натхненням Святого Духа і дане людині для пізнання Бога, себе і світу. Божі правди передаються у текстах наших богослужінь, у писаннях Отців Церкви, в рішеннях Вселенських Соборів та іншими проявами учительського уряду Церкви. У катехизмі УГКЦ «Христос — наша Пасха» дуже гарно зібрано все основне, що кожен віруючий повинен знати. Для пізнання Божих правд потрібне яскраве світло, а цим світлом є Дух — палаючий вогонь (Мт. 3, 11; Дан. 7, 9). На Літургії ми співаємо: «ми бачили світло істини, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну…». Та до світла треба додати наше зусилля: плекати у собі відкритість до Божої правди, постійно шукати тієї правди. Божа правда вимагає нашої особистої жертви і нашої готовності ділитися нею з іншими, пам’ятаючи, що ціллю нашого життя є завжди єднання з живим Христом, воплоченим Словом Божим.

Роздуми в час війни.Справжнє покликання влади — віддзеркалювати справедливість влади Божої. Проте ще в давнині казали voxpopulumvoxDei (голос народу — голос Бога). Влада повинна базувати свої закони на основі морального закону, підтримувати справедливість і добро, карати беззаконня і зло, бути чесною з народом. Апостол Павло навчає, що люди повинні підтримувати інститут влади, віддавати їм належну пошану і покору (Рм 13, 1–8). Та владу обирають люди, і в наших теперішніх часах українська влада має унікальну нагоду повністю оновитися, реформуватися, стати по-справжньому демократичною і прозорою, відстоювати і захищати інтереси українського народу. Нам необхідно молитися за тих, хто зараз при владі, бо лиш щиро віруючі люди можуть у високій мірі відображати Божий Закон і Його справедливість. Митрополит Андрей Шептицький у молитві про Божу мудрість по особливому виділяв мудрість радості і смутку, праці та відпочинку, щирого і простого намірення, веселості і поваги, Господнього страху, правдомовності і добрих діл, відважності, сили і свободи. Нехай Премудрість Божа провадить нашими можновладцями і дасть їм сміливості, розуму і мудрості вивести Україну з руїни, яку спричинила війна.

Молитовний намір: за усіх представників влади та про Божу мудрість для них у служінні в теперішніх обставинах.

7. День шостий — «Особиста відповідальність» (Єв. від Йоана 16, 15–23). Середа 8 червня (1 червня).

Роздуми шостого дня Декади. Ісус Христос знав, що Його смерть на хресті завдасть великого болю і журби Його перестрашеним учням. Він пробував їх підготувати до цього: «Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, — і побачите мене: я бо йду до Отця» (Йо. 16, 16). Після Вознесіння Церква перебуває в подібній ситуації. Вона знову нетерпеливо чекає на повернення Христа, але цього разу вона може чекати впевнено та в повній радості, бо ж її сини і дочки, одержавши Духа Святого і, будучи «христовими», мають безпосередній доступ до Отця в ім’я Господа Ісуса. Цей безпосередній доступ до Отця накладає на нас певні обов’язки і повинен викликáти в нас почуття особистої відповідальності за поширення Христового Євангелія — якщо не по всьому світі, то принаймні там, де ми живемо. Бути учнями Христовими — означає бути «такими, як Христос», як це гарно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Отож, ми повинні усі наші дані Богом дари, чи то природні, чи то надприродні, творчо віддавати для поширення Божого Царства. Мати особисту відповідальність — означає не боятися самому братися за якусь ініціативу і відважно просити в Бога-Отця сили, мудрості й усього, що нам потрібне для праці на Божу славу і для розвитку Церкви.

Роздуми в час війни.Ми згадували раніше, що великою трагедією на війні є загибель воїнів. Особливо боляче переносять цю втрату члени їхніх сімей. Проте, на війні гинуть не лише військові. У цій російсько-українській війні ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити саме в мирне населення для того, щоб налякати і деморалізувати українців. Найбільше страждають діти. Понад двісті діточок були вбиті російським агресором. Багатьох дітей, особливо сиріт примусово вивезли до Росії. Ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого вони не повинні були бачити: смерть, гвалт, розруху і війну. Вони пережили те, чого вони не повиннні були переживати. Бог не бажає смерті людини. Бог миру хоче подарувати дітям і нам спокій і силу витривалості. Він визволяє нас від страху, що паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю кричущу несправедливість. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну дитину і зціляє їхні серця своєю батьківською любов’ю. Бог стає духовним опікуном цих дітей і надихає людей доброї волі усиновити і удочерити сиріт. Кожен з нас може стати молитовним опікуном над усіма діточками, і можливо у наших сім’ях з’явиться бажання взяти відповідальність на себе і усиновити чи удочерити одну дитину, прийняти її у свою сім’ю.

Молитовний намір: за дітей, що втратили батьків в час війни чи стали жертвами насилля і щоб Добрий Бог зцілив їхні серця своєю любов’ю.

8. День сьомий — «Спільнота молитви» (Єв. від Йоана 16, 23–33). Четвер 9 червня (2 червня).

Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні одне до дного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися одне з одним, коли збираємось у храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших — лише трохи, а ще інших — не знаємо взагалі. Але ж ми є однією спільнотою дітей Божих! Докладімо зусиль, аби не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитись, які в них життєві виклики, радості і болі, щоби знати, про що просити в Бога, за що дякувати. Третя Божа заповідь — «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих. 20, 8) — зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоби частіше ходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Основне, отже, показати їм, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених учнів Христових. А коли хтось не відгукується на всякі наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він же Той, хто зрушує серця, відкриває Христа для кожного, провадить до Отця.

Роздуми в час війни. Предвічний Бог, Творець миру і добра, який своєю божественною силою кличе кожного до життя і своєю мудрістю турбується про кожне життя, посилає своїх священників, військових капеланів, туди, де найбільше потрібно свідчити про гідністю людського життя, про Божу справедливість і милосердя. Військові капелани вже стали невід’ємною частиною вишколу воїнів, духовним супроводом та моральною підтримкою як у військових академіях, на тренувальних полігонах, так і на фронті, де точаться найважчі бої. У безладі бою та в сум’ятті військових буднів вони є вірними свідками Божої боротьби за людське серце. У миті буремних викликів, в часи скорботи та невимовного болю, вони випромінюють світло Божої надії і розради та є вісниками не лише Христового воскресіння, але й воскресіння кожної людини, що є остаточною перемогою над силами смерті та всілякого зла. Вони діляться відвагою та кріпостю Божого Духа, залишаються вірними побратимами і мудрими наставниками, із батьківською турботою та дружньою підтримкою, швидкі до слухання й повільні до критики, уважні до голосу людського серця, що б’ється за лаштунками військового однострою. Військові капелани є відважними воїнами небесного війська, захисниками життя та людської гідності українського воїна.

Молитовний намір: за військових капеланів та їхнє служіння воїнам.

9. День восьмий — «Служіння ближньому в потребі» (Єв. від Йоана 17, 18–24). П’ятниця 10 червня (3 червня).

Роздуми восьмого дня Декади. Парафія — це духовний дім, дім Батька, де людина зустрічається з Богом, де люди діляться одні з одними радістю і смутком, де пропонують підтримку для тих, хто шукає відповідей на життєві питання, де допомагають загоїти рани, завдані життєвими випробуваннями і трагедіями. Парафія — це місце, де люди можуть пізнати любов і доброту Божу через відкрите серце і добрі діла учнів Христа. Хто найбільше потребує нашої допомоги? Безхатченки, бідні, сироти, вдови, люди з особливими потребами, самотні, сім’ї, в яких чоловіки або жінки перебувають на війні або загинули, тощо. Це — наші сусіди, які живуть біля нас. Нам важко їх зрозуміти, якщо ми самі ніколи не переживали те, що вони переживають. Ми щасливі, що маємо родину і друзів, які зможуть допомогти нам у скруті. Але уявімо на секунду, що в одну мить весь світ від нас відвернувся. Нам тоді здається, що і сам Бог про нас забув. Саме в такій найскрутнішій ситуації безцінним є добре слово і жест доброти з боку справжнього християнина. Якщо ми справді маємо намір увійти у Царство Небесне разом з Христом, тоді візьмімо близько до свого серця слова Ісуса Христа: «Бо все, що зробили ви одному з найменших оцих, те мені ви зробили» (Мт. 25, 40).

Роздуми в час війни.Предвічний Бог є не лише мудрим Творцем, а ще й невтомним Помічником у нашому житті. Він сам є найкращим Цілителем наших сердець і тим, хто підтримує не тільки наше духовне життя, але й фізичне. Проте Він ділиться своєю мудрістю і знаннями з лікарями, які жертовно служать іншим і роблять все можливе, щоб рятувати життя наших братів та сестер українців. Господь дає нашим лікарям особливу витривалість та сили тіла, душі і духа. У теперішніх часах лікарям дуже нелегко, оскільки в лікарнях як у тилу, так і у мобільних шпиталях у прифронтових зонах вони рятують життя багатьох поранених військових та цивільних. Вони працюють на грані людських можливостей. Проте, Господь, дає їм мудрість у кожній ситуації, з якою вони зараз зустрічаються. Він наповнює їхні серця своїм милосердям, любов’ю та терпінням, коли здається, що вже все милосердя, любов та терпіння вичерпані. Кожен з нас чи в діяспорі, чи в регіонах відносного миру має можливість долучитися до волонтерських ініціатив чи коштами, чи медикаментами, особистими речами. Волонтерство об’єднало нас, а служіння ближньому у потребі зробило нас ближчими один до одного, ми стали сильнішим народом, ми почали позбавлятися зайвих заздрощів, нарікання та егоїзму, а через волонтерські ініціативи ми відновили власний сенс життя, можливість реалізувати своє покликання кожному по мірі своєї можливості.

Молитовний намір:. про зміцнення усіх медичних працівників та лікарів, волонтерів та людей доброї волі, котрі жертовно служать потребуючим.

10. День дев’ятий — «Паси мої вівці» (Єв. від Йоана 21, 15–25). Субота 11 червня (4 червня).

Роздуми дев’ятого дня Декади. Для Йоана Богослова Ісус Христос — Добрий пастир. Він — Той, хто «життя своє за овець покладе» (Йо. 10, 11), знає своїх, і свої Його знають (пор. 10, 14). Він кличе овець, і вони слухають його голосу (пор. 10, 3). У Церкві душпастир покликаний бути таким самим — знати своїх і бути готовим віддати за них життя. За голосом такого душпастиря піде кожна віруюча душа, бо в ньому вона може побачити образ самого Христа. Йти за добрим пастирем — означає підтримувати його в його різноманітній праці, морально, молитовно і, так, фінансово. Добрий пастир дбає, щоби його стадо зростало в розумінні правд віри, збиралося разом у радості на молитву, допомагало ближнім у потребі. Та не може Церква виконувати свою місію без якоїсь фінансової бази. Ми усі це розуміємо. Будівництво, ремонти, світло, опалення, посуд, книжки, допомога бідним — усе це вимагає коштів. А коли йдеться про загальноцерковну місійну діяльність, якій присвячена Декада місійності, потрібно, аби кожна парафія глянула назовні й подумала, як підтримати Блаженнішого Святослава і місцевого Єпископа, щоби Боже Слово дійшло до тих, які ще його не почули, і тим збільшилося Христове стадо.

Роздуми в час війни. Бог Великий і Бог Всесильний! Бог є володарем життя і смерті. На війні гинуть люди, гинуть воїни, які віддали своє життя в бою за незалежність Української землі, бо захищали від ворогів свою віру, культуру, свою землю. Вони воювали за наше мирне життя, за добробут і спокій, вони рятують міста й села і собою захищають Батьківщину. Ми молимо Боже Милосердя за убитих на війні ратників, просимо за прощення усіх гріхів, які вони учинили свідомо чи несвідомо. Сам Господь сказав, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15, 13). Ми бачимо їхні рани і муки, ми чуємо їхній стогін і страждання, ми усвідомлюємо, що вони понесли нестерпні випробування, перебуваючи в нестатках, у скруті, трудах і неспанні, голоді, спразі і виснаженні. Багато з них були, як ті вівці, що їх було ведено на заколення. Але ми добре знаємо, що вони мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах. Господь приймає їхню жертву, яку вони поклали за ближнього свого і зодягає їх у шати світлі й чисті, як тих, що вибілили тут одяг свій у крові своїй. Господь робить їх спільниками у торжестві та славі переможців разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста проти світу, плоти й диявола. Відійшовши до вічності, вони далі з нами і продовжують молитися за нас з небесного Єрусалиму. Милосердний Господь долучає їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, праведних і всіх святих, усіх захисників України, Небесної Сотні і сучасних воїнів.

Молитовний намір:. за усіх померлих воїнів та жертв війни і щоб Бог прийняв їхні душі до свого Царства.

11. День десятий— Празник П’ятидесятниці — «Наша місія: бути носіями Святого Духа» (Єв. від Йоана 7, 37–52; 8, 12). Неділя 12 червня (5 червня).

Роздуми десятого дня Декади. Який це чудовий образ Святого Духа — ріка живої води, яка тече з нутра тих, хто вірують у Христа. Кожен із нас, коли бачить якусь ріку, хоче зупинитись і глянути, як тече вода. Наша думка облітає тих, яким та вода приносить життя і радість. Подібно діє Святий Дух через нас і робить нас Божим знаряддям, аби ми приносили іншим життя і радість. Він дає нам різні дари (пор. Іс. 11, 2–3: мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий), а ми, своєю чергою, покликані приносити Його плоди (пор. Гал. 5, 22–23: любов, радість, мир, терпеливість, милість, доброта, вірність, лагідність, стриманість) для зростання Церкви Христової. Можна сказати, що Святий Дух дає нам пізнати Христа як Світло світу і веде нас до життя в Христі. Він чинить кожного з нас носієм Божої благодаті, Христовим апостолом, свідком Його правди і світилом доброти Божої. Доходимо, отже, висновку, що Господь кличе нас до активного християнського життя. Він запрошує нас сміливо брати на себе відповідальність і тим змінювати на краще наше суспільство, переображувати наші парафії, покращувати наше життя у світлі Доброї Новини. Ісус світ переміг (Йо. 16, 33) і, даючи нам свого Духа Святого, кличе нас до святості й свідчення Його доброти та милосердя. Не біймося ділитися даром віри з іншими людьми. Відчуймо підтримку Ісуса Христа, який не залишив нас самими. Просімо натхнення Святого Духа, щоби сповнювати волю Божу в усьому.

Роздуми в час війни.Упродовж довгих століть Україна виборювала своє місце під сонцем. Як за часів Київської Русі-України та в часи Козаччини, так і на початку чи в середині ХХ сторіччя і тепер на початку ХХ сторіччя українці будують свій власний дім не в складі інших держав чи імперій, а самостійно, самобутньо. Сьогодні ми переживаємо новий історичний виток відродження соборності українського народу та його держави і відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. За словами Блаженнішого Святослава теперішні новітні виклики стосуються не лише України: ми є свідками творення нових стосунків між усіма країнами світу, «усе людство увійшло у цілковито незвіданий — невідомий і тривожний, але сповнений надії — етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних». Після війни відбудеться міжнародний суд, на якому буде засуджений московський агресор, Україна відновить свою територіальну цілісність та долучиться до сім’ї європейських народів. Нас чекає глибинне відродження економіки, зміцнення війська, розвиток культури, суспільного і духовного життя українського народу. Проте ці зміни не відбудуться без участі кожного українця. Ми маємо зробити висновки з цієї війни. Нам потрібно буде по-новому молитися і вчитися, працювати на роботі і співати українські пісні. Ми маємо побудувати свою державу на євангельських цінностях, які ми успадкували ще тисячу років у Хрещенні Русі-України, а також на принципах поваги до гідності кожної людини, верховенства права, демократії і прозорості. Те, про що мріяв Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Михайло Грушевський і Митрополит Андрей Шептицький, ми маємо можливість втілити в життя. Сьогодні це є нашою історичною місією. І для цього нам потрібно молитися за щедре Боже благословення, мир і захист, Божу справедливість і милосердя.

Молитовний намір: про духовне відродження України та збереження цілісності її кордонів.