СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Людина, переконана в Божій любові та її силі, не боїться протистояти злу зброєю любові і правди», — владика Тарас Сеньків
Але чому Ісус просить нас любити наших ворогів любов’ю, яка перевищує людські можливості, та який сенс його слів? Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, виголошеній 23 жовтня 2022 року, у 19-ту Неділю після Зісланні Святого Духа, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Сьогоднішнє Євангеліє містить найвиразніші та найсильніші слова Ісусової проповіді: «Любіть ворогів своїх». Вони є подані у контексті програмної проповіді, яка починається відомими «блаженствами». Ісус виголосив їх у Галілеї на початку своєї публічної діяльності як «маніфест», у якому радикально представляє учням свою модель життя і просить, щоб вони прийняли її без застережень. Але чому Ісус просить нас любити наших ворогів любов’ю, яка перевищує людські можливості, та який сенс його слів?
Джерелом любові до ворогів є Бог
Багато національних свят є пам’ятними днями перемоги над ворогами. Свободу Батьківщини важко собі уявити інакше, як вигнанням тих, хто хотів би нас підкорити, хто шкодив нам. Слово «ворог» є дуже негативно сильне, тому є зарезервоване для великих шкідників. Біблійний вислів слабший, що означає будь-кого, хто «не бажає нас». З цього ж випливає висновок, який не відповідає Євангелію: ми не любимо своїх ворогів, ми прагнемо їх позбутися або принаймні уникнути, не мати з ними нічого спільного. Чи вийде? На жаль, повністю ворогів не позбудемося. Але вони для нас корисні, бо навчають нас терпеливості та мужності. Чи достатньо цього міркування, щоб любити наших ворогів у значенні Євангелія? Навряд чи, але виражає розумне ставлення до дійсності.
Джерелом любові до ворогів є Бог, який бачить у світі багато насильства та несправедливості, і цю ситуацію неможливо змінити, як тільки більшим проявом любові та доброти. Божа любов до опанованого злом людства об’явилася у його Слові, яке стало людиною в Ісусі, і котре єдине здатне «вивести з рівноваги» світ зла на добро, починаючи з малого і вирішального «світу», тобто з серця людини.
Божа революція любові
Вислови Ісуса висувають дуже складні етичні вимоги. Але Євангеліє є новизною, складною новизною, яку важко реалізувати, бо є суттю наслідування Христа. Любов до ворогів лежить в основі «християнської революції», яка не базується на економічній і політичній стратегії чи владі ЗМІ. Ця революція любові не опирається на людський потенціал, а є даром Божим і здійснюється лише тоді, коли людина беззастережно довіряє Його милосердній доброті. Це новизна Євангелія, яка змінює світ без шуму. Це є героїзм «малих», які вірять у Божу любов і поширюють її навіть ціною власного життя.
Тому справедливо Євангеліє вважається великою хартією християнського ненасильства, яке полягає не в тому, щоб толерувати зло — згідно з фальшивим тлумаченням слів «підставляти другу щоку», але передовсім не мститися і відповідати на зло добром, щоб таким чином розірвати ланцюг несправедливості. Тоді зрозуміємо, що ненасильство — це не просто тактична поведінка для християн, а спосіб бути особистістю, позиція людини, яка переконана в Божій любові та її силі, і тому не боїться протистояти злу лише зброєю любові і правди.
Ці вимоги цілком відповідають стилю життя Ісуса, тому їх виконання веде до послаблення ланцюгів зла, які опутують людський рід по всьому світу. По суті, те, що потрібно, це діяти згідно з Божим стилем. І нагородою за ці дії є не хто інший, як сам Бог. Однак невиконання цих вимог не санкціонується. Господь ніде не каже, що коли людина їх не сповняє, то підлягатиме покаранню. Але її життя матиме якість життя грішника, а не якість життя сина Божого.
Ненависть — це певна форма божевілля
Про любов говорять багато. Водночас чуємо і нарікання, що її на світі мало. І все ж, ми повинні розрізняти фундаментальне ставлення і конкретну реалізацію. Не завжди легко зовнішньо виражати любов, яка є в чиємусь серці. Євангеліє дає нам тут практичні поради, підтверджені досвідом багатьох віків. Любов не обмежується почуттями, як не раз її сприймаємо. Любов, або її відсутність, є осердям кожного стосунку. Давайте спробуємо ставитися до інших так, ніби вони є нами самими. Ми можемо легко розпізнати, що нам подобається, а що нас злить або завдає болю. Тоді це має стати нормою поводження з іншими.
Любіть навіть своїх ворогів, принаймні намагайтеся це робити. Не плекайте ненависті. Ненависть — це певна форма божевілля. Як тільки ненависть укорениться у нашій душі, то нам не буде спокою. Ненависть схожа на черв’яка, який повільно, але невпинно роз’їдає всю нашу духовну тканину. Це як кислота, яка з’їдає будь-яку доброту і робить нас грубими та твердими. Ненависть схожа на змію, яка ховається всередині нас і постійно впорскує свою отруту в нашу кров.
Перший крок любові — прощення
Зрештою, ми будемо жити наодинці зі своїм демоном, а там, де немає любові, виникає пустеля. Якщо хочемо вибратися з цієї безплідної пустелі, в яку часом можемо потрапити в силу обставин, і знову повернути у нашу душу світло, тоді почнім прощати своїм ворогам, почнім забувати образи, і замість відплати чи мстивих думок і слів, почнім молитися за ворогів і тих, хто нас кривдить. Це не означає, що ми повинні їх огортати почуттям любові. Перший крок — це прощення. Емоції будуть проти, але розум зможе. Тому вибачаймо. Інша справа, що травма не зникне, і це може тривати багато років. Але завжди робім іншим те, що хочемо, щоб чинили нам. Посміхнімся їм, тому що посмішка нікому не потрібна більше, ніж тому, хто її втратив.
Силою притягувати злих і ворогів, ув’язнивши їх добротою своєї любові може лише той, хто зачарований Божою «вразливістю» та суверенітетом проти зла: Бог любить, бо «він саме такий». Чим більше і детальніше заглиблюємося у любов Отця, тим більше стаємо ухвачені Богом, і отримуємо силу піднятися над образами, кривдами та всяким злом. І тоді об’явимо, що любимо, тому що потребуємо любити, а не тому, що інші люблять нас. І так поволі стаємо подібними до Бога. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
