СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Любов є вірним шляхом остаточного подолання усіх ворожих сил», — єпископ Тарас Сеньків
У 19-ту неділю після Зіслання Святого Духа вірні почули роздум владики Тараса Сеньківа, єпископа Стрийської єпархії, над євангельськими словами Христа: «Любіть ворогів своїх». У проповіді наголошено, що цей заклик — не просто моральна порада, а основа християнського способу життя, який вимагає перемагати зло добром. Проповідник пояснює, що справжня любов до ворогів народжується з Божої любові, перемагає ненависть і стає шляхом до внутрішнього миру та уподібнення до Бога.
З цієї проповіді єпископа Тараса Сеньківа ви довідаєтеся:
- як заклик Ісуса Христа «Любіть ворогів своїх» перевищує людські можливості?
- чим відрізняється біблійне розуміння слова «ворог» від нашого сучасного сприйняття цього поняття?
- чому саме Божа любов є джерелом здатності людини любити своїх ворогів і долати зло?
- у чому полягає «революція любові», яку приніс Ісус Христос?
- як Євангельське ненасильство допомагає розірвати ланцюг зла й несправедливості?
- чому любов до ворогів не є почуттям, а радше свідомим вибором і прощенням, яке уподібнює людину до Бога?
Євангельський маніфест любові
Сьогоднішнє Євангелiє містить найвиразніші та найсильніші слова Ісусової проповіді: «Любіть ворогів своїх». Вони звучать у контексті програмної проповіді, яка починається «блаженствами». Ісус виголосив їх на початку своєї публічної діяльності як «маніфест», у якому представляє учням свою модель життя і просить, щоб вони прийняли її без застережень. Але чому Ісус закликав нас любити наших ворогів любов’ю, яка перевищує людські можливості, та який сенс його слів?
Хто є нашим ворогом: людське й біблійне розуміння
Для нас багато свят є пам’ятними днями перемоги над ворогами. Свободу Батьківщини важко уявити інакше, як звільнення від тих, хто хотів нас підкорити чи знищити. Слово «ворог» є дуже негативно сильне, тому є зарезервоване для крайнього зла. Біблійний вислів слабший, і означає будь-кого, хто «не бажає нас». Тому наше тлумачення «ворог», є відмінне біблійному: ми не любимо своїх ворогів, бо вони є для нас загрозою, а тому прагнемо їх позбутися, або принаймні уникнути і не мати з ними нічого спільного. На жаль повністю ворогів не позбудемося. Однак така дійсність вчить нас витривалості та мужності, формує нашу християнську ідентичність у подоланні прагнення помсти. Навряд чи достатньо цього міркування щоб любити наших ворогів, але воно виражає розумне ставлення до очевидного.
Як любов долає зло в серці людини
Джерелом любові до ворогів є Бог, який бачить у світі несправедливість та насильство. І таку ситуацію неможливо змінити, як тільки більшим проявом любові та доброти. Божа любов до опанованого злом людства об’явилася у його Слові, яке стало людиною в Ісусі, і котре єдине здатне вивести «світ зла» на дорогу добра, починаючи з малого і вирішального «світу», тобто з серця людини.
Революція любові
Заклик Ісуса висував дуже складні етичні вимоги. Але Євангеліє є складною новизною, яку важко реалізувати. Що більше, його суттю є наслідування Христа. Любов до ворогів лежить в основі «християнської революції», метою якої є спасіння та вічне життя кожної без винятку людини. Ця «революція любові» не опирається на людський потенціал, не базується на економічній і політичній стратегії чи владі ЗМІ. Вона є даром Божим і відбувається лише тоді, коли людина беззастережно довіряє Його милосердній доброті. У ній спочиває Євангельська новизна, яка змінює світ без шуму героїзмом «малих», які вірять у Божу любов і поширюють її навіть ціною власного життя.
Тому Євангеліє справедливо вважається великою хартією християнського ненасильства, яке полягає не в тому, щоб толерувати зло — згідно з фальшивим тлумаченням слів «підставляти другу щоку», але щоб відповідаючи на зло добром розірвати ланцюг несправедливості. Тоді зрозуміємо, що ненасильство — це не просто тактична поведінка для християн, а спосіб бути особистістю, позиція людини, яка переконана у силі Божої любові, і тому не боїться протистояти силам зла лише зброєю любові і правди.
Бути дитиною Отця
Заклики Ісуса цілком відповідають стилю Його життя, тому Їх виконання веде до послаблення ланцюгів зла, які розвиваються по всьому світу. По суті, те, що потрібно, це поступати згідно з Божим стилем. І нагородою за ці дії є не хто інший, як сам Бог. Однак невиконання цих вимог не санкціонується. Господь не каже, що людина, яка їх не сповняє, то підлягатиме покаранню. Однак якщо вона не поступатиме так, то її життя матиме якість життя грішника, а не Божої дитини.
Любов у час війни: справедливість і милосердя
Про любов говорять багато. Водночас чуємо й нарікання, що її на світі мало. І все ж ми повинні розрізняти фундаментальне ставлення і конкретну реалізацію. Нелегко зуміти виражати любов скривдженому серцю до свого кривдника. Але спробуймо ставитися до інших так, ніби вони є нами. Ми можемо легко розпізнати, що нам подобається, а що нас злить або завдає болю, і це має стати нормою поводження з іншими. В часі війни це може звучати дещо недоречно та не патріотично. Зрештою і вороги бувають різними. Але до усіх можемо бути справедливими у милосерді та милосердними у справедливості. Маємо стати над жорстокістю обставин, усвідомлюючи гідність, якою Господь наділив кожну людину. І вся різниця між нами та нашими ворогами є у тому, що кожен зі своєю гідністю зробив.
Любов до ворогів не касує права любити «себе самого», а отже справедливості та відповідальності за вчинки. Але передовсім вона не дозволяє верховодити над нами помсті і ненависті. Ненависть — це певна форма божевілля. Як тільки ненависть укорениться у нашій душі, нам не буде спокою. Ненависть це кислота, яка з’їдає будь-яку доброту і робить нас грубими та твердими. Вона схожа на змію, яка ховається всередині нас і постійно впорскує свою отруту у нашу кров. Тоді людина починає жити наодинці зі своїм демоном, а там, де немає любові, виникає пустеля. То ж коли хочемо вибратися з цієї безплідної пустелі, в яку можемо потрапити в силу обставин, маємо подолати дикий потік прагнення відплати і помсти за образи та кривди. Минуле не повертається, але сучасність і майбутнє можна будувати лише на фундаменті любові. Вона є вірним шляхом остаточного подолання усіх ворожих сил, бо будить людяність у найбільш занапащеному сумлінні. Принаймні почнімо молитися за своїх ворогів і тих, хто нас кривдить, а Господь дасть їм час для навернення.
Любов як прощення
Любов до ворогів — це не почуття. Найперше це прощення, тому що любити означає бажати спасіння навіть кривдникам. Емоції будуть проти, але віра та розум зможуть. Можливо нанесені рани болітимуть ще багато років. Але доброта справді лікує навіть смертельні рани, тому не зупиняймося робити іншим те, що хочемо, щоб чинили нам.
Силою «притягувати злих, ув’язнивши їх добротою» може лише той, хто зачарований Божим суверенітетом та «вразливістю» на зло: Бог любить, і лише любить, бо «Він є саме такий». Чим більше і детальніше заглиблюємося у пізнанні любові Отця, тим більше стаємо ухвачені Богом, і отримуємо силу піднятися над образами і кривдами. І тоді об’явимо, що любимо, тому що потребуємо любити, а не тому, що інші любить нас. І так поволі стаємо любов’ю подібними до Бога. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
