СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Країна Голокосту і Бабиного Яру повинна молитися разом з митником за навернення ворога, котрий у нас стріляє», — владика Василь Івасюк
Видатні українські громадські та політичні діячі разом з духовенством мають чинити особисте покаяння та прощення. Суспільство має взяти за приклад жителів Ніневії та каятися за всіх полеглих. Країна Голокосту і Бабиного Яру повинна молитися разом з митником за навернення ворога, котрий у нас стріляє. Господь почує крик душі народу і саме це є початком миру. В нашій історії є багато сторінок з кривавими потрясіннями. Особливим болем залишається трагедія українського народу, яка продовжується і сьогодні. Знищено тисячі невинних братів і сестер. Просимо прощення і рівною мірою прощаємо злочини і кривди, вчинені щодо нас, — це єдина духовна формула миру й порозуміння.
«Боже, змилуйся надо мною грішним!»
(Лк. 18, 10–14)
Вступ. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Неділя Митаря і Фарисея продовжує тематику покаяння, поступово впроваджуючи нас у Великий піст. Євангельське читання порівнює хвалькувату молитву фарисея і покаянну молитву митаря.
І). Неділя Митаря і Фарисея. В Єрусалимський храм увійшло двоє чоловіків помолитись Богові. Один вийшов оправданий, а другий — обтяжений новими гріхами. Один був митником — збирав податки. В Юдеї цю професію прирівнювали до ремесла ката. Другий — фарисей, котрий вважав себе чистим, вибраним, святим і старався прийти до влади над юдейським народом.
Єрусалимський храм був єдиною святинею у світі Правдивого Бога й одним із чудес світу по зовнішній красі. Перший храм — скинію, спорудив пророк Мойсей. Другий храм спорудив цар Соломон в період свого блискучого царювання. Третій храм побудував Зоровавель у важкі і небезпечні роки, коли кожний із будівників тримав біля себе меч, щит і спис на випадок нападу ворогів.
В Книзі Левіт знаходиться детальний опис храму і його наповнення, котрий Господь дав Мойсею. Тому храм не є геніальним винаходом людини, а Одкровенням Божим; храм сам по собі — це велика таємнича ікона Неба майбутнього вічного життя. Збудована святиня — це голос Божий, втілений не в словах, а в будівельних матеріалах. Єрусалимська святиня у променях східного і західного сонця, виблискує золотом своїх куполів так, що виглядає оточеною полум’ям; виглядає кораблем, що пливе від землі до неба. Вихід віруючих людей по багатьох сходинках до храму на ці гори, знаменує труднощі і небезпеки духовного шляху. На кожній із таких сходинок молільники зупинялися і співали «Псалми виходу». Ці сходинки означали собою драбину чеснот, заповідей Божих, котрі допомагають увійти в Небесне Царство. Коли паломники бачили здалеку Єрусалимський храм, тоді вони падали обличчям до землі з почуттям благоговіння і покаяння, цілували землю і плакали від радості, що побачили цей величавий храм.
1.1). Два чоловіки увійшли в цей храм. Митник, зупинившись біля порогу, проливав сльози покаяння, бив себе в груди. Уста його мовчали, але із серця виходив безмовний крик: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 3). Він бачив багаточисельні свої гріхи, як піску на морському березі, бачив свої гріхи, подібні до пагорбів і високих гір. Він мовчки ридав і його сльози падали на землю і звідти досягали Престолу Божого та вогняним потоком змивали його гріхи.
Фарисей увійшов в храм самовпевнено і гордо, озираючись навколо, шукаючи у народу знаків уваги і поваги до себе. Фарисеї для розповсюдження своєї влади посеред народу фальшували пояснення Старого Заповіту. Вони обклали Святе Письмо павутиною так званих «передань», «заповідей старійшин» і спасіння народу базувалося на виконанні багатьох дрібних правил. Ці правила і закони постійно примножувалися й ускладнювалися. Наприклад, як проводити суботу — було написано біля сімсот чи вісімсот постанов. Багато правил торкалося порядку очищення посуду, як готувати їжу і як поводити себе в дорозі, і т. д.
Одначе, всі ці закони фізично неможливо було виконати, і ті самі фарисеї стали придумувати правила, як можна їх обійти. Наприклад, в суботу юдеям заборонялося їхати, але дозволялося плисти на кораблі. Людині треба було поїхати у довготривалу подорож і тоді вона приходила до фарисея за порадою як бути. Фарисей вирішував це питання приблизно так: «Візьми посудину з водою і прив’яжи її під возом. Ти будеш знаходитися над водою, а значить, ти будеш плисти». Таким чином, тут починалася духовна брехня і духовне лицемірство. Потім вони говорили, що воскресіння із мертвих буде тільки в Єрусалимі, а інші народи повинні прийти сюди. Тому Христос виявляв особливо два гріхи фарисеїв — це лицемірство і гординю.
1.2). Поведінка митаря і фарисея у храмі. Митар стояв у храмі з похиленою головою. Він не бачив ані фарисея, ані людей в храмі. Він бачив тільки свої гріхи і тому перед ним відкрилося безмежне море милосердя Божого, глибина якого поглинає великі камінні брили гріхів.
Погляд фарисея у храмі відразу зупинився на митникові і здригнувся від гидоти його гріхів так, як би доторкнувся до нечистої тварини. Він сказав: «Боже! Дякую Тобі». Андрій Критський також каже, що: «Дякую Тобі — це безумні слова». Запитаєте чому безумні? Тому що фарисей дякував Богові за те, що другі люди набагато гірші за нього грішники. Він сказав: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди, — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк. 18, 11).
Яке страшне лицемірство: з однієї сторони, фарисей шукав слави і підтримки у народу, а з другої сторони — в глибині душі ненавидів цих людей! Фарисей говорив: «Пощу двічі на тиждень» (Лк. 18, 12). Що це означає? В Законі Мойсея сказано про одноденний піст очищення, а фарисей постив більше, аніж потрібно по Закону. Він продовжував: «[…] з усіх моїх прибутків даю десятину» (Лк. 18, 12). В Законі Мойсея було сказано складати десяту частину тільки з плодів і тварин. Значить, фарисей робив більше обіцяного і тепер він нагадує про це самому Богові в храмі, вважаючи Бога своїм боржником.
Митник стояв біля порогу, не сміючи підвести на небо очей. Фарисей стояв в гордій позі, вважаючи себе достойним сином Авраама, так неначе в ньому втілилася мужність давніх пророків і героїв братів Макавеїв, а за спиною у нього були ангельські крила.
Вийшов із храму митник, осяяний благодаттю Божою. Вийшов із храму фарисей, оточений духовною і непроникною темрявою. Отже, нинішнє Євангеліє попереджає нас перед найпоширенішим проявом осудження ближнього. Засудження — це область проклятого, відкинутого Богом дерева гордині.
ІІ). Святі Отці вважали засудження і наклепи одним гріхом. Навіть у Старому Заповіті засудження було заборонено і тому слід було відганяти від себе наклепника, щоб затихла ворожнеча. Цар Соломон говорив: «Як прийде гордість, прийде й ганьба, з покірливими ж — мудрість» (Прип. 11, 3). Господь сказав: «Не судіте, щоб вас не судили» (Мт. 7, 1). Апостол Павло написав не мати зносин з тими, що «називаючи себе братом, є розпусник (…) чи злоріка, чи п’яниця, чи грабіжник; (…) Виключіть злого з-поміж себе!» (І Кр. 5, 11. 13), добавляючи, що такі «Царства Божого не успадкують» (І Кр. 6, 10).
Жодний гріх так не відкидається у Святому Писанні, як засудження і наклепи, тому що саме слово «диявол» в перекладі з грецької означає «наклепник». Значить, наклепник є подібний до демона. На наклепниках виконується прокляття, яке звернув Господь на диявола: «За те, що ти вчинив це, будь проклятий з поміж усякої скотини. (…) Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою. Вона розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вжалити її в п’яту (Бт. 3, 14). Що означають ці слова? Наклепники й осуджуючі брата свого не можуть духовно піднятися до Неба і не можуть спілкуватися з Богом. Ці люди шукають обмов, поганих новин, стають подібними до змії, яка заповзла у квітник.
Багато із нас не раз чули біля свого вуха вкрадливий голос цих людей: «А ви знаєте, що сталося? … тільки між нами… скажу вам по секрету…», — і так дальше. Ці люди кормляться смородом чужих гріхів, як черв’яки — пилюкою і болотом. Вони представляють себе борцями за правду, а насправді — відчувають таємну насолоду від участі в подібних розмовах. Чому? Тому що їхні серця наповнені гріхами гордині й обмови.
Запитаймо себе: «Як нам поступати, коли підходять до нас такі люди?». Пророк Давид прямо говорив: «Хто обмовляє тайкома ближнього свого, — того я призведу до мовчанки. Хто має горде око й пиху в серці, не стерплю того» (Пс. 101, 5). Що нам робити, коли нам не вистачає духу так діяти? Тоді треба сказати цьому чоловікові: «Те, що ти кажеш про іншого, відноситься до мене, я також винен в цих гріхах, може бути, ти прочитав їх в душі моїй? Я такий, як ти говориш». І тоді ваші смиренні слова негайно закриють йому рот. Можна сказати по-іншому: «Ти розчарований через те, що брат твій зробив гріх, давай встанемо з тобою на молитву і помолимося за брата нашого». Ця людина є задоволена грішним життям і тому не залишиться молитися за ближнього, а відразу відповість: «Мені ніколи», — і втече від тебе, а потім навіть не підійде до вас.
Дійсно, судити брата твого — це стати антихристом, тому що Господь — це Суддя живих і мертвих. Іншим словами, наклепник і той хто судить ближнього, ще до Страшного Суду бажає зайняти місце Ісуса Христа. Євангеліє каже: «Лицеміре вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Лк. 6, 42). Всі гріхи, разом взяті, — це сучок у порівнянні з гріхом осудження, який є колодою. Суд людський завжди несправедливий, тому що ми бачимо тільки зовнішню сторону, а серце іншої людини закрито від нас. Наш суд завжди несправедливий, тому що не знаємо завтрашнього дня. Дуже вдалим є приклад розіп’ятого розбійника й апостола Юди. Юда був одним із найближчих учнів Ісуса Христа і бачив горе та важке життя Спасителя. Ісус оздоровляв хворих, виганяв бісів благодаттю Божою, проповідував Євангеліє. Однак, Юда із апостола перемінився в найстрашнішого зрадника. Його ім’я стало сумним символом невдячності і віроломства. Ім’я Юди — це вічне п’ятно позору на обличчі людства. А ось розбійник — все життя грабував, убивав, насилував, ховався в печерах Єрихонської пустелі, як дикий звір нападав на людей. Він весь був покритий людською кров’ю. Будучи спійманим, засудженим на хресну смерть, він також почав судити Спасителя. Здавалось, що він вже став певною жертвою аду, здобиччю демона. В останній момент свого життя покаявся, визнав розп’ятого Христа Господом Богом і покаяння своїми могутніми крилами піднесло його до неба.
ІІІ). Україна у храмі молитвою митаря підноситься перед Престіл Божий. Молимося наприкінці святої Літургії церковний гімн: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни, волі і світу промінням Ти її осіни». Ця поетична молитва відіграє надзвичайно важливу роль у благанні Бога нашим народом. Люди просять про мир і закінчення війни, разом з митником заносимо молитву про необхідність кожного українця працювати на своїх чорноземах і не продавати їх, праця наших людей потрібна своїй державі, а чиновники повинні захищати їх справедливими законами. Вчителів, медиків, вчених, військових, інтелігенцію слід леліяти і берегти, щоб звільнити народ від кайданів страждання і трагічної долі у наймах. Читаючи ЗМІ, знаходимо сумну інформацію: 70 тисяч вчителів треба звільнити і Україні вистачить тільки 5 млн. людей. Стає страшно! Зупинили стріляти з української сторони, але війна продовжується зі ще більшою силою і жертвами. Що робити?
Видатні українські громадські та політичні діячі разом з духовенством мають чинити особисте покаяння та прощення. Суспільство має взяти за приклад жителів Ніневії та каятися за всіх полеглих. Країна Голокосту і Бабиного Яру повинна молитися разом з митником за навернення ворога, котрий у нас стріляє. Господь почує крик душі народу і саме це є початком миру. Найлегше все кинути і виїхати з держави, проголосувавши будь-як!
В нашій історії є багато сторінок з кривавими потрясіннями. Особливим болем залишається трагедія українського народу, яка продовжується і сьогодні. Знищено тисячі невинних братів і сестер. Просимо прощення і рівною мірою прощаємо злочини і кривди, вчинені щодо нас, — це єдина духовна формула миру й порозуміння.
Папа Франциск прийняв президента Володимира Зеленського. Вселенський Архиєрей — цей Апостол миру і любові, своєю молитвою усильно просить благословення для України. Життя стане можливим тоді, коли навчимося ставитися один до одного на рівні побратимів. Приймімо один одного і думкою, і серцем. Найважливішим пам’ятником вільної і Боголюбивої України нехай стануть простягнуті руки один одному у молитві.
Сучасна війна Росії проти України — це тривожний знак для світу. Зброя говорить мовою ненависті і ворожнечі та відсуває християнські почуття прощення і порозуміння на дальшу перспективу. Ця трагедія потребує покаяння. Натомість, використання спільного горя для політичного розрахунку робить безконечними взаємні звинувачення. Кривда повертатиметься завжди — і проти могил, і проти пам’яті, і проти майбутнього. Прощення за минуле, дає віру у неповторення зла. І нехай цей голос суспільства України буде почутий Богом.
3.1). Притча: про найправильнішу молитву. Один монах розповів приклад щирої молитви. Одного разу прийшла до отця побожна жінка і запитала: «Що мені робити, отче? Я неписьменна і не знаю молитов. Чи спасусь я без молитов?».
Священник спитав: «А ти зовсім не молишся?». Вона відповіла: «Та, я молюся!». Отець запитав: «А як же ти молишся?». Вона відповідає: «Так ось як я молюся: коли підмітаю будинок, молю Бога: Боже, вичисти бруд з душі моєї, як я вичищаю цей бруд з дому, і нехай подобається вона Тобі, як мені подобається чистий будинок. А коли перу білизну, то теж кажу: Господи, змий зло з душі моєї, щоб і я була чистою, як ця чиста сорочка. І так говорю в усьому, що б я не робила. Чи добре так робити?».
«Живи так все своє життя!» — відповів отець. Це безперервна молитва розуму. Тоді розум вже не буде допитливим, він уже не захоче що-небудь побачити, тому що у нього вже немає на це часу. Він уже не хоче побачити що-небудь інше, тому що весь час зайнятий священними і високими речами, духовними, а все інше залишає його байдужим.
Висновки. «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 3). Нинішнє Євангеліє попереджає нас щодо найстрашнішого гріха — гордині. Гординя потрясла небесами, зробила із ангелів демонів, відкрила глибини аду і запалила полум’я пекла. Гординя є початком кожного гріха. Покора і гординя — це дві дороги. Один шлях — це світло і життя, другий — це вічна темрява і смерть. Виберіть дорогу покори, щоб увійти у вічне життя!
Добрі вчинки фарисея зроблені з гординею у серці, а покаяння митаря було наслідком грішних справ. Молитва повністю змінила порядок речей: у фарисея віднялася людська і Божа слава, а митар втратив ганьбу та передав її першому.
Чиновники, з покірною молитвою митаря просіть Духа Святого, допомогти врятувати освіту, медицину, школи, армію та зупинити виїзд за кордон молоді.
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, світлом науки і знання нас, покірних дітей, просвіти.
Молимось, Боже єдиний, нам Україну храни, всі свої ласки-щедроти ти на люд наш покірний зверни. Амінь.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
9 лютого 2020 року,
у Неділю митаря і фарисея,
у катедральному храмі Преображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,
м. Коломия
