«Кожний момент — це час вічності»: Новорічне послання на 2022 рік владики Діонісія Ляховича
Владика Діонісій Ляхович, апостольський екзарх для українців-католиків візантійського обряду в Італії, у своєму Новорічному посланні до вірних роздумує над значенням часу. За його словами, для християн час — це не лише хронологічна категорія, а благодать та дар Божий.
Prot. N. 515/2021
Новорічне послання на 2022 Божий Рік
преосвященного єпископа Діонісія Ляховича, ЧСВВ,
апостольського екзарха для українців-католиків візантійського обряду в Італії
Преподобні, Всесвітліші і Всечесніші Отці,
преподобні Брати і Сестри в монашестві,
дорогі в Христі Брати і Сестри!
Христос Роджається!
«Ангел же сказав їм: „Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,
що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель,
він же Христос Господь!“ — З нами Бог!» (Лк. 2, 10–12)
Вітаємо Вас з Новим 2022 Роком Божим!
Хронологічним часом, який виміряють чим раз точнішими годинниками, ми переходимо у новий 2022 рік! У хронологічному часі народжуємося, ростемо, старіємося, помираємо. Врешті решт, колись, і то до якогось часу, коло нашого імені буде поставлено * — зірочку, дату народження, і + — хрестик, дату смерті.
Аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес, який вважав себе атеїстом, в одному своєму творі з 1952 року («Інші Інквізиції») пише: «Час — це ріка, яка мене несе і потопає, проте ріка — це я; час — це тигр, який мене роздирає, проте цей тигр — це я; час — це вогонь, що мене спалює; проте цей вогонь — це я. Час — це ріка, тигр, вогонь. Це ворог, що сидить у мені, в глибині моєї душі, у моєму бутті створіння, крихкого і тимчасового. Це моя життєва сутність…» Автор, як атеїст, має рацію, бо ж не вірить у Бога. Проте для учня Ісуса Христа, час — це не тільки хронос (кількісне мірило), що проминає, і якого неможливо стримати. Християнин, носить годинник, знає, що час має три виміри: теперішній, минулий і майбутній та старається зберігати годинникову точність. Все таки він спостерігає, що теперішнього часу неможливо вхопити, бо він постійно втікає; минулого не можливо змінити, а майбутнього, ще не має.
Відмінне від хроносу — це «кайрос», що є якістю часу, або сприятливим часом, Божим часом, який ми переживаємо як благодать, зокрема, на молитві, особливо на Божественній Літургії. Час кайрос не міряється числами. «Рік Господній сприятливий» (Лк 4,19) це не хронологічний рік, а час спасіння, доброї новини. Майже кожна літургійна молитва завершується «нині, і повсякчас, і на віки віків». Не ріка, що затоплює; не тигр, що роздирає; не вогонь, що спалює. Для віруючого, кожний момент — це час інтенсивний, повний значення, благодатній, час вічності.
Вибачте мені, що я розпочав таким дещо філософсько-богословським екскурсом, проте, вважаю це необхідним, аби мати універсальну основу того, про що будемо говорити.
Ми вже роздумували про основу того «бути» та «йти разом», що є фундаментом всього буття. Ми сказали, що закриття у собі противиться закону буття. Таким чином, мислити і жити у зосередженні на «Я» — це справді ріка, що нас несе і топить; тигр, що пожирає; вогонь, що все спалює. Буття «разом» нас спасає і час не пожирає. Разом з Богом, разом з іншими у союзі любові, де хронологічний час перетворюється у кайрос, де ріка не топить; тигр не пожирає; вогонь не спалює. Все перетворюється, преображається і воскресає, «нині, і повсякчас, і на віки віків!».
Саме таку програму подає нам Папа Франциск, щоб йти синодальним шляхом, «йти разом». А перший крок цієї програми — це слухати; адже і віра від слухання, про що ми вже мали нагоду роздумувати. Нам усім потрібно цього навчитись! Тож я ставлю, як план, бодай на перші місяці цього року, наступні пункти:
1. Запрошення. Запросити усіх душпастирів та вірних Екзархату до синодальної подорожі, аби бути разом, як велике не «Я», а «Ми»; щоб, під проводом Святого Духа усі разом, увесь Божий Люд, пліч-о-пліч прямувати дорогою спасіння до Царства Небесного. Ця спільна подорож нас має навчити чутися дієвими, відповідальними та невід’ємними членами великої християнської родини, охрещених Божих дітей, а також має скріпити більшу довіру один до одного заради проголошення Євангелія.
2. Прохання. З огляду на важливість першого етапу синодальної подорожі, — про що у нашому душпастирському плані: «прямувати синодальним шляхом віри, яка починається від слухання», — запрошую усіх, щоб на рівні кожної спільноти Екзархату душпастирі і вірні сумлінно приготувалися до уважного, терпеливого і відкритого слухання один одного та взаємного і щирого спілкування, у дусі братерської любові і пошани. Для організації окремих тематичних зустрічей, які планується провести у спільнотах у лютому, березні і квітні цього року, будуть приготовлені допоміжні матеріали.
3. Побажання. Синодальні зустрічі у християнській спільноті мають допомогти усім вірним бути сміливими у висловлюванні і у слуханні всього того, чим живе окрема особа у спільноті та поза нею, а також уся спільнота, як єдине ціле. Бажаємо, щоб процес синодальної подорожі навчив нас усіх нового та ефективного методу слухання один одного та розпізнання того, що Святий Дух хоче нам сказати, аби ми могли утворити нові, більш глибокі стосунки між собою, щоб у світлі Євангелія могли перевірити пріоритети і плани нашого особистого і парафіяльного життя.
4. Повідомлення. У цей вівторок (4 січня 2022 р.) відбудуться збори душпастирів, на яких коротко буде представлено план синодального прямування Апостольського Екзархату і допоміжні матеріали для спільного приготування зустрічей із вірними у наших спільнотах.
Ісус Христос залишив нам нову заповідь, щоб ми любили один одного, як він нас полюбив, тобто бути «разом» у любові з Богом та разом з нашими ближніми, як запрошує наш Спаситель: «У мені перебувайте — а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені» (Пор. Йо 15).
† Діонісій Ляхович, ЧСВВ,
Дано в Римі
при катедральному храмі Святих Сергія і Вакха,
дня 30 грудня 2021 року Божого