СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Коли я знаю, що Бог провадить — перестаю боятися», — єпископ Максим Рябуха
В Українському католицькому університеті відбулися передвеликодні реколекції для студентів, які проживають у Колегіумі. Реколектантом став владика Максим Рябуха, екзарх Донецький. Окрім навчань, усі охочі мали можливість записатися на духовну розмову з владикою — ще одну нагоду для особистої зустрічі з Богом через слово і присутність єпископа, який розуміє біль, страх, надію та силу прощення.
«Для студентів, які проходять формацію в Колегіумі УКУ, реколекції стають своєрідним духовним підсумком кожного семестру. Фактично першу частину року ми завершуємо Різдвяними реколекціями, другу — Великодніми. Це не просто традиція, а важливий простір для особистого переосмислення, зростання у вірі та внутрішнього оновлення», — ділиться отець Микола Мотрук, магістр Колегіуму. Про це розповідає пресслужба Українського католицького університету.
Як розповів отець Микола, духовна віднова тривала з понеділка по середу у вечірній час. А у четвер кожен охочий мав можливість прийти на спільну молитву, духовну розмову або приступити до Тайни Покаяння. Це особливі дні зосередження, коли студенти можуть глибше зазирнути у своє серце.
Цього семестру, порадившись зі студентами, обрали тему реколекцій, яка болить і промовляє до кожного: «Осмислення Воскресіння в контексті війни. Як у часі Великодня зустрітися з Богом і навчитися прощати винуватців».
Запросили до провадження реколекцій владику Максима, екзарха Донецького. «Такий вибір був невипадковим: владика Максим сам проживає на території, наближеній до бойових дій, має тісний контакт як із військовими, так і з цивільними, які щодня живуть у реаліях війни недалеко від лінії фронту. Цей досвід став джерелом глибоких і щирих наук, якими владика поділився з нашими студентами», — додав о. Микола Мотрук.
Реколекції для кожного — це нагода пригадати, ким ми живемо, як можемо бути світлом навіть у найтемніших обставинах.
Ділимося кількома думками владики Максима Рябухи з духовних наук в УКУ:
- Коли я був капеланом Київського медичного інституту, один студент мені сказав: знаєте, є величезна прірва між тим, яка людина є в церкві і за яка її дверима. Тут в храмі ти один, а поза — зовсім інший. Тут ти спокійний, чемно стоїш і молишся. А там змушений вирішувати свої проблеми в дусі зовнішнього світу. Насправді в Євхаристії зникає роздвоєність нашого духовного життя, ота шизофренія. Бо ти поруч із Богом починаєш відчувати справжнє життя, пізнаєш правду, віднаходиш сенс життя.
- Христос надихає нас, щоб ми надихали інших. Є народна приказка: слово повчає, а приклад потягає. Через наше з вами життя Бог також говорить до когось, обіймає когось, навертає когось.
- Часто ставимо собі питання: чому у світі так багато зла? Можливо, тому що так мало людей дозволяють Богові доторкнутися до їхнього серця, і тій любові йти десь далі. Коли роздумую про своє життя, то усвідомлюю, що Бог мене любить і ця любов не зупиняється на мені, вона через моє життя іде далі.
- До наших священників [на Сході України] приходили «визволителі». Вони казали: «пєрєхадіте на московське православ’я, або вас тут не буде». Або як варіант, «отримай паспорт [російський], визнай нову владу». Перед священниками стояв важкий вибір: «не можу взяти паспорт і визнати їх як не окупантів, але й не можу покинути людей». Для наших людей в окупації було дуже важливо, що священники залишилися з ними! Це був знак Божої турботи і присутності.
- Коли дозволяємо собі бачити як Бог діє, це стає знаряддям нашої віри.
- Коли я знаю, що Бог мені довіряє, я сам вчуся довіряти йому.
- Коли я знаю, що Бог провадить — я перестаю боятися.
- Час, який ми з вами витрачаємо на страхи — це час, коли ми нічого не робимо. І якби того страху не було, як багато добра ми б встигли зробити.
- Учні тужили за своїм учителем, який жив, але помер. Ця туга обірвалася, коли вони впізнали його в жесті ламання хліба. Той, про кого думали як відсутнього, є тут з нами. На Тайній вечері Христос казав, що він — слово. Учні, роздумуючи над тими словами, які чули від Христа, знову почули його голос. Голос надихав, вчив, пояснював підказував, розраджував. Але тепер вони зрозуміли, що той, про якого вони думали, що він помер, насправді живе.
