СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Коли у вас Бог на першому місці, тоді у вас все на місці»: інтерв’ю з владикою Ігорем Возьняком
Сьогодні, 3 серпня 2020 року, архиєпископ і митрополит Львівський УГКЦ високопреосвященний владика Ігор Возьняк. Виданню «Гал-інфо» владика розповів про його історію життя і покликання.
Шлях Митрополита до Бога розпочався ще з раннього дитинства. В родині владики Ігоря батько був священником.
Зародження покликання
Запитуємо у нього, як сталося так, що він вирішив піти цією непростою стежкою? Владика Ігор задумався: «Чи хотів я з дитинства бути священником? Я не думаю, що в в тому віці дуже над тим замислювався. Хоча наш батько був вчителем, він дуже пильнував, щоб ми молилися, завжди давав читати нам духовну літературу. В неділю у нас було читання духовної книжки. Я маю двох братів та сестру, і щонеділі ми влаштовували духовні читання, часто їх приходили послухати і сусіди… Духовні читання були для нас законом! Десь у восьмому чи дев’ятому класі, коли я читав ці книжки, внутрішньо я вже щось почав відчувати, щось на зразок духовного піднесення чи поклику. Важко однозначно описати ці відчуття… Бувало й таке, що починали гнітити сумніви, адже це непростий шлях… Пам’ятаю, як читав про життя пустиножителів, які відрікаються світу і живуть іншим життям, це тоді мене трохи насторожувало. Почалися душевні терзання, адже, з одного боку, мене це вабило, а з іншого — насторожувало…», — пригадав владика Ігор.
У 1970–1972 роках владика служив у армії, а вже після того, як повернувся із служби у війську, познайомився ближче з отцем Михайлом Винницьким.
«Отець тоді запитав мене: „Ну що, підеш до монастиря?“. Я відказав, що немає монастиря. А він тоді каже: „Ти ще не знаєш… Треба трохи почекати“, — владика Ігор посміхнувся і продовжив. — Близько року я був біля нього, тоді ж я зрозумів, де мій шлях і пішов ним… Я питав у отця Михайла: „А як я знаю, отче, чи маю я піти до монастиря? Чи покликаний я? А раптом ні?“. А він відказав: „А чому ти весь час поруч мене? Коли ходиш, значить тобі це подобається, значить це близьке серцю, тоді це покликання!“. Тоді ж я повірив йому. Тепер знаю точно, що вчинив правильно…»
Фото пресслужби Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви
Багато подорожей протягом життя
Варто зазначити, що владиці Ігорю довелося об’їздити мало не весь світ. Бував він зокрема в Польщі, Чехії, Словаччині Угорщині, Румунії, Італії, Франції, Англії, Бразилії, Канаді, США, та звичайно у Ватикані.
«Мені подобається подорожувати. Зустрічати на своєму шляху різних цікавих людей. Подобається спостерігати за специфіками різних куточків світу. Світ такий різний…
Додам, що з усіх країн, де мені доводилося бувати, дуже сподобалася Італія з її прекрасними краєвидами, дивовижною старовинною архітектурою, гори Італії, які ще називаються доломітами, досить скелясті просто зачаровують своєю красою. Цією красою можна милуватися годинами», — розповів владика Ігор.
Владика любить піші прогулянки. Розповідаючи про свої подорожі, владика на мить замислився та додав, що коли був у Англії, спостерігаючи за специфікою тамтешньої географії, розмірковував над тим, що красу своєї країни можна оцінити лише в порівнянні з іншими.
«Тоді я задумався, що в Україні на таке якось не звертав увагу. Вже коли повернувся з поїздки, то почав звертати увагу на такі речі й у нас. Адже у нас теж унікальна природна краса. Чого вартують наші гори, пшеничні поля, а особливо красиві на Сході України соняшникові поля. Так порівнюючи починаєш цінувати своє… Краса своєї країни пізнається у порівнянні з іншими країнами, з їх природою та особливостями», — посміхається владика Ігор.
Владика Ігор поділився з нами враженнями, які залишилися у нього після подорожі до Бразилії: «Бразилія дуже красива країна. Цікаво, що земля в Бразилії цегляного кольору. Це створює специфіку контрасту».
Він зазначив, що люди в Бразилії живуть досить бідно.
«Дуже хочеться, щоб поруч із такою красою і люди жили гідно. Гадаю, що ця країна розвиватиметься, і населення, особливо люди бідні, житимуть в кращих умовах. Вірю у те, за рахунок свого багатства та території вона може стати економічно сильною країною», — висловив сподівання владика Ігор.
Фото пресслужби Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви
Уподобання та хобі митрополита Ігоря
З подорожей владика Ігор інколи привозить собі на згадку різні дрібнички, як сам він каже, «щоб втримати в пам’яті побачене».
«Хоч і не завжди випадає нагода, щось придбати. Колись любив привезти собі камінчик, або ще якусь дрібничку, якусь пам’ятку, вервицю чи сувенір. Хоч я спеціально того не збираю. Буває що придбаю собі щось, що напряму асоціюється із цим краєм», — зазначив владика Ігор.
У владики мало вільного часу, але коли з’являється вільна хвилина він прямує до лісу. Напевне, вперше в житті довелося зустріти людину, яка настільки сильно любить природу. Природу владика сприймає, як витвір мистецтва творцем якого є Бог, тому, на думку владики, для того, щоб оцінити всю велич цього мистецтва забракне цілого життя.
«Я дуже люблю ліс, особливо в грибний сезон. Хоча мені для того, щоб піти до лісу не обов’язково чекати сезону. Я люблю просто погуляти по лісі, подихати свіжим повітрям, послухати музику природи. Звичайно, коли з’являються у лісі гриби гуляти стає ще цікавіше. (Сміється)… Побути на самоті, наодинці з лісом це корисно. Часом бувало таке, що я заходив у глиб лісу, що навіть моторошно ставало», — посміхається владика.
Зазвичай, владика не ходить до лісу сам, коли, наприклад, він йде за грибами, то компанію йому складає його двоюрідний брат, але владика вже в самому лісі прогулюється на самоті. З собою владика Ігор завжди завбачливо бере компас, щоб орієнтуватися на місцевості. Було й таке, що доводилося йому натрапити на сліди диких звірів: «Одного разу помилився напрямком, здавалося, що я йду на захід, але коли подивився на компас зрозумів, що треба міняти напрям. Тому компас завжди маю із собою».
Є ще одне захоплення у владики — він дуже любить рибалити.
«Люблю рибалити. Не скажу, що це моя пристрасть, але посидіти біля річки, чи біля озера — це заспокоює, дає час на роздуми. Тиша біля води звучить геть інакше, особливо…», — розповідає владика.
На наше прохання він розповів, що у його рибальській практиці траплявся різний улов. Часом щастило, а часом ні, але владика з цього приводу ніколи не переймається.
«Найбільший мій улов — це щука майже на 4 кг. Другу таку мені вдалося впіймати на 2,5 кг, а третю на 1.8 кг… Було мені так пощастило, а так в основному трапляється різна дрібна рибка. Не це головне. Сам процес приваблює, посидіти над водою, коли сонечко світить, тихо. Це заспокоює людину та надихає. Повертаєшся до праці сповнений сил. Окрім того це ще й здоровий, корисний відпочинок на природа», — посміхається владика Ігор.
Владика Ігор у музичних вподобаннях віддає перевагу симфонічній музиці. Особливо владиці подобається скрипка та орган.
Фото пресслужби Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви.
«Через хронічний брак часу музику нечасто випадає нагода послухати, але мені подобається старовинні мотиви, подобаються звуки органу, скрипки… Час від часу, коли до Львова приїздять скрипалі, от минулого року приїздив Олег Криса, відомий скрипаль, виходець зі Львова який тепер мешкає в США, то я ходжу до Львівської філармонії. До речі, нещодавно у філармонії був виступ кращих скрипалів Львівської, Харківської, Київської та Одеської спеціалізованих музичних шкіл. Ці діти дуже здібні, вони прекрасно володіють музичним інструментом і слухати твори у їх виконанні — це справжня насолода. Я гадаю що і для самих учнів це гарне випробовування на їх творчій дорозі, а для всіх інших — це свідчення, що наші діти дуже талановиті», — розповів владика.
А як щодо збирання колекцій?
Владика Ігор не збирає колекцій. Він розповів, що речі, які потрапляють до нього як подарунки дуже швидко знаходять нових власників, не тому, що владика Ігор не цінує подарунків, які йому дарують, а тому, що інколи видається, що іншій людині це більш потрібно ніж йому.
«Збиранням колекцій, на жаль, не займався. Найбільше що я збирав, до того ж було не спеціально, а з того що мені дарували, це ікони, малюнки, фотографії. Фотографії з наших поїздок це і пейзажні фото з подорожей і фото місцевих мешканців. Я намагаюся їх підписувати, адже це для мене пам’ятка, щоб знати де і коли це було. Інколи хочеться подивитися і пригадати країну в якій бував», — зазначив владика Ігор.
Своє зібрання ікон владика не вважає дуже рідкісним чи раритетним: «У мене зберігаються різні ікони. Звичайно, є кілька цінніших ікон з тих, що мені дарували, але цінність ікони не в її раритетності чи мистецькому виконанні. Цінність ікони в силі, якою її наділяє Бог. Є й цікаві сучасні ікони. Взагалі іконопис — це дуже велика праця людини, яка отримала Боже Благословення таким хистом».
Фото пресслужби Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви.
Владика Ігор переконаний, що з часом і малюнки, і ікони, і фото, які у нього зберігаються, набудуть своєї історичної ваги: «Я намагаюсь їх позначити маркуванням так би мовити, що це є колекційні зразки, які я збираю як пам’ять. Деякі ми розмістили в Митрополичих палатах, а решта зберігаються в окремому приміщенні і чекають свого призначення та місця».
Фото пресслужби Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви.
Чи є місце розкошам в житті духовенства?
Наприкінці розмови, вже традиційно запитуємо про значення розкоші в житті духовенства.
«Вважаю, що духовні особи не повинні гонитися за розкішними та дорогими речами Чому? Тому що це їх узалежнює, вони менше живуть Богом. Людина в гонитві за матеріальним думає тільки про них, вона за них дбає, нагромаджує їх, боїться їх втратити. Тоді це узалежнення витісняє духовне. Людина менше часу віддає Богу, а більше часу віддає роздумуванням, діставанням та збереженням цих речей. Звичайно, буває й таке, що патріархам та духівникам дарують багато цінних речей. Як бути в такому випадку? В такому випадку, не думаю, що це варто афішувати чи виставляти на показ. Я не кажу приховувати їх, але менше уваги їм приділяти. Духівник не повинен ставити себе вище інших хизуючись такими речами. Треба пам’ятати, що коли людина не знайде місце цим речам, то ці речі заполонять її серце… засмітять душу. Тоді вже Бог не буде на першому плані, тоді будуть речі на першому плані. А це неправильно… Святий Августин каже: „Коли у вас Бог на першому місці, тоді у вас все на місці“… Прикро, коли людина стає невільником речей, а ще прикріше, коли невільником стає духовна особа…», — підсумував владика Ігор.
Не могли не помітити ми й те, що владика завжди виглядає досить просто і завжди носить вишиванку, тому запитуємо у нього, як багато у нього вишиванок?
«Так, дуже багато. Мені завжди дарують вишиванки. Якщо чесно, то навіть не пам’ятаю, чи купував я колись собі вишиванку чи ні. Я одного разу роздав їх усі… роздав усі до одної, а це десь до 15 сорочок. Подумав і вирішив, що більше ніж те, що є, мені не треба, а потім дивлюсь, а мені знову надарували і знову у мене їх дуже багато. Тепер буває віддам котрусь із сорочок, а часом собі залишаю… Що сказати? Люблю їх та й ношу (сміється) Це дуже просте, але дуже гарне та зручне вбрання. Це наш український стрій. Мені подобається, що у ньому немає чогось пишного, але одночасно він дуже красивий. Інколи мені навіть здається, що вишиванка надає мені позитивної енергії, живить мене, надихає», — зазначив Митрополит Ігор.
Фото пресслужби Львівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
