СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Коли Бог стає людиною, то людина стає дійсним і автентичним вираженням божественної таємниці», — владика Тарас Сеньків
«Бог вступив на землю в конкретному часі і місці, але тим не позбавляє жодного часу та місця своєї присутності, наповнюючи увесь час та всю історію світу динамікою Божественного життя. Господь вже прийшов, але теж знову і знову приходить, бо всесвітом, до якого прагне воплотитися Боже Слово, є серце кожної людини. Нова дійсність стверджується вірою: Христос Рождається!» Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошеній 26 грудня 2023 року, в день свята Собору Пресвятої Богородиці і святого Йосифа обручника, під час Архиєрейської Божественної Літургії в прокатедральному храмі святого Миколая м. Перемишляни.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- в яких жорстоких умовах Божий Син прийшов у цей світ?
- яку новизну принесло у цей світ новонароджене Дитятко-Ісус?
- у чому полягає Боже володіння світом і чим воно відрізняється від порядків земних управителів?
- що потрібно зробити, щоб наші серця стали яслами для Дитятка-Ісуса?
Другий день Різдвяних свят присвячений Собору Пресвятої Богородиці, а також св. Йосифу, її Обручнику та опікуну дитятка Ісуса. У цей час воєнного лихоліття благаємо їх про заступництво за наш народ і за всіх, хто боронить нашу землю від московських загарбників. Наша молитва про їх допомогу у цій справедливій боротьбі за свободу, та наша віра у всемогутність вифлеємського Дитятка, є яслами, в яких народиться і наша перемога та справедливий мир.
Жорстока реальність народження Божого Сина
Христос почав своє земне життя як емігрант та політичний біженець. Він опинився в центрі політичних інтриг, та йому загрожували сили цього світу вже від самого народження. Сьогодні євангельська оповідь занурює нас в жорстоку реальність тих часів. Різдвяна історія з мудрецями, які шукали новонародженого «царя юдейського», занепокоїли царя Ірода. Тож він вирішив радикально, раз і назавжди, позбутися нежданого конкурента, наказавши вбити у Вифлеємі усіх дітей віком до 2-х років, сподіваючись, що серед них буде новонароджений цар Ізраїлів. Ці діти віддали своє життя за Христа як мученики, хоча насправді не знали, чому вони повинні були помирати — за кого, чи для чого. На жаль, ця трагедія є актуальною і досі, коли прирікають на смерть ще ненароджених дітей, бо вважають їх небажаними та загрозою особистого благополуччя.
Через небезпеку переслідувань царем Іродом, Йосиф, попереджений Ангелом, поспіхом збирає свою обручницю Марію та дитя, яке вона нещодавно народила, і глибокої ночі тікає до Єгипту. Йосиф, названий «праведним», з готовністю виконує Божі плани навіть тоді, коли їх не розуміє. Він походить з Давидового роду, і через нього сповнилося пророцтво про Месію, як сина Давида. Йосиф є дбайливим охоронцем Ісуса, уважним і вірним главою родини, який турбується про її безпеку та благополуччя. Євангеліє не дає йому жодного слова, але в цьому мовчанні прихований самий стиль його місії: життя, яке живе в буденності, повній несподіванок, але з твердою вірою у Боже Провидіння.
«Вічне Боже сьогодні» увіходить у світ
Як контраст до жорстокості дійсності, у чаруючій тиші вифлеємської ночі «вічне Боже сьогодні» вступило у швидкоплинний простір «теперішності» цього світу, наповнюючи його безконечністю Божої присутності. Творець всесвіту не бажав більше діяти у творінні через пророчі слова і могутні вчинки історичної ваги. Він вступив у світ людей, щоб їх здобути не даруючи «щось від себе», а видаючи «самого себе». Отче Слово сталося тілом, Бог Спаситель поселився поміж людей і Слава Господня наповнила землю. У світі настала радикальна новизна: далеке стало близьким, страх змінився у мир, бунт перемінився у обійми. Тієї миті Бог відкрив людям свою суть і з’являється їм таким, яким він є.
Бог вступив на землю в конкретному часі і місці, але тим не позбавляє жодного часу та місця своєї присутності, наповнюючи увесь час та всю історію світу динамікою Божественного життя. Господь вже прийшов, але теж знову і знову приходить, бо всесвітом, до якого прагне воплотитися Боже Слово, є серце кожної людини. Нова дійсність стверджується вірою: Христос Рождається! Власне тому його з радісним трепетом приймаємо зараз, очікуючи повноти його приходу в кінці історії.
Бог володіє світом через смиренне служіння
У протиставленні до негостинності світу та жорстокості Ірода, народження Ісуса вказує, що його влада не спочиває на насиллі, пануванні та користолюбстві. Христос не здобуває світ мечем. Над світом він володіє смиренним служінням. Він — ніжність та делікатність, які не руйнують, але прагнуть усе зберегти та спасти. Перший Господній прихід на землю змінює всю людську систему цінностей.
Своїм народженням під час подорожі, Ісус вказує, що життя людини є шляхом до Небесного Отця. Він вибирає убогий вертеп, щоб наголосити на радикальній несумісності між захопленням земною владою і багатством, та величчю його небесного Царства. Дозволяє себе сповити простими пеленами той, хто прагне одянгути людину в шати безсмертя. Той, що приходить аби повернути людям свободу Божих дітей, кладеться до тісних ясел, щоб вказати людству на справжнє, духовне рабство, кайданами якого є прив’язаність до дочасного світу.
Бог є настільки великий, що може у Христі вчинитися найменшим. Він є настільки могутній, що може статися безпорадним «Дитям сповитим, що лежатиме в яслах». Однак воно є справді Богом, який суверенно виходить на зустріч і промовляє до людини. Тому це не ми шукаємо у вертепі Воплоченого Спасителя, але це він першим приходить, щоб віднайти нас і насправді видати за нас себе самого. Бо де бездонно людське стає постаттю, в якій виражається величне Божественне, там людина постає у своїй найвищій величі і гідності. Коли Бог стає людиною, то людина стає дійсним і автентичним вираженням божественної таємниці. Об’являючи людині своє божественне обличчя, Бог також відкрив їй її власне людське обличчя.
Молитва віддзеркалює спосіб нашого життя
Уся божественна краса оновленого у Христі людства найперше об’являється у постаті Богородиці. Все, що вона робить, є наповнене вірою, та цю віру виражає. Її життя є простором Бого-людського молитовного спілкування, з якого родиться та черпає силу і наша молитва.
У молитві віддзеркалюється спосіб нашого життя. Молитися — означає очікувати того, хто приходить. Жити — означає прийняти того, хто прийшов. Вмирати — означає надіятися на того, хто прийде. Єдине зусилля, яке потребуємо зробити — це вірити. Бо повірити, означає зродити. Якщо віримо, то стаємо учасниками того таїнственного дійства, яким Ісус-дитятко приходить між людей, щоб наповнити їх своїм миром. А наші серця тоді стануть яслами, звідки мир Божий буде дарований усьому світу. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
