СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ісус дивиться на нас з любов’ю і пропонує звільнитися від своїх «скарбів» та йти за Ним», — владика Тарас Сеньків
Владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, роздумуючи над бесідою багатого юнака із Ісусом Христом про вічне життя, у XII Неділю після Зіслання Святого Духа, 4 вересня 2022 року, пропонує поставити собі запитання: «Що ми цінуємо понад усе?» Водночас єпископ закликає вирватися із оков власного «его» та довіритися Ісусові у нашій життєвій мандрівці, адже у цьому полягає не тільки наше земне щастя, але й вічне життя.
Якийсь юнак питає Ісуса: «Учителю добрий! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» Іншими словам: «якою дорогою я можу дійти до Бога?» Виглядає, що він шукав гармонії у своєму житті та впевненості, що є правильним його відношення до Бога. Хоче пізнати, чи його життя відповідає його вірі. Чи багато людей здатні поставити таке питання, як це? Або тих, хто у своїй вірі відважиться ступити так далеко, щоб почути правду про себе?
Господь кличе до правдивої свободи
Ісус сказав: «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей», і наводить п’ять заповідей із десяти, які стосуються нашого відношення до ближніх. Однак цей юнак шукає чогось більшого. Він каже: «Я вже це все робив змалку; що мені ще робити, що мені ще не вистачає?».
Бачачи, що той юнак вважає себе досконалим, Ісус каже те, чого той не сподівався: «Якщо хочеш бути досконалим, осягнути вічне життя — йди за Мною, а для цього — продай все, що маєш та роздай бідним».
Бог має радість з відкритого серця людини, яка дає себе привести в глибини його любові, та дає їй відчути свободу, якої вона ще не пізнала. Тому Ісус сказав, чого юнакові ще не вистачає: свободи, бо він невільник свого багатства. Однак це одкровення стало для юнака неочікуваним ударом, а ціна пропозиції виявилася надзвичайно високою. Слова Христа його розчарували і він відійшов засмучений. Велике багатство, яке посідав, настільки його полонило, що без нього він не був спроможний уявити свого життя. Все почалося так багатообіцяюче, а закінчилося так сумно.
Довіра до Ісуса — це геройський крок віри у невідоме
То чого ж шукав юнак, коли запитав Ісуса, які добрі справи він повинен зробити, щоб мати вічне життя? Шукав запевнення, що він на правильному шляху? Або він хотів знайти єдиний праведний вчинок, яким забезпечив би собі місце в небі? Тоді він зовсім не розумів вчення Ісуса про вічне життя, через що йому було важко прийняти запропонований шлях. Він був праведником згідно Закону, але визнав, що цього замало. Бог наблизив його до навернення, пропонуючи відмовитися від власних планів на користь того, що в Ісусі Господь був готовий зробити для нього, але всупереч тому юнак дав першість собі. І його сум стверджує, що він відкинув те, чого прагнуло його серце. Воно так і залишилося незаспокоєне, бо не спочило у Бозі.
Слова до юнака є теж звернені до нас. Ісус дивиться на нас з любов’ю і пропонує звільнитися від своїх «скарбів» та йти за ним. «Якщо ви хочете бути досконалим, йдіть, продайте своє майно, і у вас буде скарб на небі». Він знає, що це зовсім не легко, бо довіра до Ісуса — це геройський крок віри у невідоме.
Що ми цінуємо понад усе?
Ми рідко налаштовані робити те, що говорить нам Христос. Радше б хотіли, щоб слова Ісуса були в гармонії з нашими очікуваннями. Він каже: дотримуйтесь заповідей, тоді як світ стверджує, що все дозволено. Ісус хоче, щоб ми продали наше майно. Це не нормально. Люди навколо нас хочуть отримувати все більше і більше. А тому поступово віддаляються від Христа, бо не можуть відмовитися від того, що заважає їм його наслідувати.
Не має значення, як багато чи мало маємо. Йдеться про пріоритети. «Бо де ваш скарб, там буде і ваше серце». Те, що ми цінуємо, насправді є виразом наших відносин з Богом: чи ми володіємо своїм майном, чи воно володіє нами? Бог дійсно хоче, щоб ми жили у просторі свободи. Коли каже: «Продай все, що маєш», то не має на увазі це буквально. Насправді він прагне наших сердець. Для цього вистарчить просто сказати: «Ось я, Господи, приходжу щоб сповнити твою волю». Про все решту подбає він сам.
Юнак засмутився, бо передбачив, наскільки важким для нього буде цей останній крок. Однак це не означає, що він втік. Можливо, сьогодні є занадто тяжко наважитися відмовлятися від усього заради Ісуса. Але головне не втекти від його близькості і зробити прагнення свого серця ціллю життєвих зусиль і бути наполегливим.
Бог прагне наших сердець
Бог прагне наших сердець. Він віддає перевагу людям, які повністю віддані його Синові — навіть коли ці люди роблять помилки, нерішучі, схильні до гріха або невірні. Господь відчуває набагато більші труднощі з людьми, які вважаються «близькими до досконалості», але залишаються незалежними, самодостатніми у здійсненні власних планів. Нерішучі, яким не чужі сумніви, але всупереч всьому шукають Ісуса, більш привабливі для Бога, ніж люди, які люблять себе більше, ніж його Сина.
Питання юнака є буттєвим питанням про осмислення змісту та цілі життя людини. Зупинитися та «насолоджуватися» життям, означає з часом стати нещасним і незадоволеним. Ми не створені, щоб зробити своє життя середовищем для нашого егоїзму. Господь Ісус хоче відкрити в наших серцях те, чого нам ще не вистачає для щастя, що нас зв’язує та заважає зростати у «свободі Божих дітей». Це не мусить бути жадібність до майна або закостенілість у власних думках та життєвих засадах. Навіть не наше марнославство або егоїстичне задоволення собою, коли ми нікого і нічого не потребуємо.
Вирватися із оков власного «его»
Продати своє майно чи роздати іншим — це побачити іншу людину та її життєву ситуацію, поділитися з потребуючим тим, що ми отримали від Бога, і зосередити своє життя на Христі, який каже: «прийди та наслідуй мене». Замість того, щоб сумувати, коли слова Ісуса тривожать наше сумління, бо відкривають про нас правду, яку ми так часто маскуємо, маємо радісно вирватись з оков свого «его» і самодостатності, та відважно вирушити з довірою за Ісусом. Бо не спокійне буде наше серце, поки не спочине у Бозі. А вічний спочинок з Богом починається зі свобідного наслідування Христа упродовж нашого земного життя.
Це подорож. І ми сьогодні зібралися, щоб подякувати Богу за сто двадцять п’ять років, відколи повстав цей храм. Він є свідком цієї подорожі віри наших попередників, наших предків, наших родичів, котрі пройшли по цій землі дуже нелегким шляхом, але залишалися завжди вірні Христові. Попри всі багатства і убогість, яких вони зазнали, нічого з цього не поставили на перше місце у своєму житті, а перше місце завжди віддавали Христу. І він був їх найбільшим багатством. І через те, шо Богові давали ціле своє життя, змогли виховати дітей, онуків, нас з вами, вірними Богові.
Війна проти Бога
І перед нами стоїть теж нелегкий шлях, бо ця війна, котру сьогодні веде диявол проти нашого народу, проти нашої Церкви, проти гідності людини, яку Бог створив на свій образ і подобу, а отже, це війна проти Бога, і вона буде пролягати не тільки на лінії вогню там на Сході та Півдні, вона буде стукати до наших сердець, до наших домівок, до наших родин, буде намагатися вирвати з нашого розуміння, з нашого повсякденного життя закон Божий, закон природний, буде пробувати викреслити з нашого розуміння гідність людської особи, гідність християнської родини, здеформувати поняття сумління, справедливості, скромності, чистоти, сорому. Проти цих фундаментальних речей, сьогодні ведеться тотальна боротьба. Тому, найважливіше до чого прагне сатана, руками тих, котрі сьогодні продовжують йому служити, чи то способом насильства, горя і війни, а чи способом аморальності, яку насаджують нашому суспільству — це передусім вирвати у людини перше місце, щоб там не був Христос.
А тому, сьогодні наша спільна молитва — це подяка за минуле і подяка за майбутнє, бо в тій подяці за майбутнє криється наша довіра до Христа і наша готовність відповісти на його заклик «іди за мною» рішучим так. І це не буде нашою заслугою. Так ми просто сповнимо свої потаємні, ще до кінця не відкриті бажання наших сердець, бо неспокійне є серце наше, поки не спочине у Бозі. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
