«Ідіть до Йосифа та й чиніть, що він вам скаже!» Реколекції для духовенства Апостольського екзархату в Італії

18 лютого 2021

1–5 лютого 2021 року відбулися щорічні реколекції для духовенства Апостольського екзархату для українців католиків візантійського обряду в Італії. У реколекціях, які, з огляду на карантинні обмеження, проходили у форматі онлайн, взяли участь понад 40 священників. Провадив їх, на запрошення Апостольського екзарха преосвященного владики Діонісія Ляховича, владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

«Ідіть до Йосифа та й чиніть, що він вам скаже!» Реколекції для духовенства Апостольського екзархату в Італії

Духовні роздуми, якими Секретар Синоду Єпископів ділився зі священнослужителями в Італії, були побудовані навколо постаті св. Йосифа Обручника. У світлі його покликання та його служіння, священники та диякони намагалися відновити та поглибити розуміння власного покликання до служіння Богові, Христовій Церкві та рідному народові.

1. Покликання до духовного батьківства

Першого дня духовних вправ учасники реколекцій роздумували над «Благовіщенням» св. Йосифа, коли Ангел Господній з’явився йому уві сні, розвіяв сумніви в його душі та перемінив страх перед незбагненним таїнством на богобоязливість і довіру до Божого діяння в його власному житті та в житті Пресвятої Богородиці. Водночас відповідь св. Йосифа на запрошення Бога увійти в саме серце Божого спасенного плану у світі є прикладом для священників, яких Господь покликав ставати, подібно як св. Йосиф, духовними батьками для Божих дітей, які творять Христове Тіло на землі — святу Церкву. «Це покликання святого Йосифа до батьківства означатиме служіння та вимагатиме вірності, жертовності, а передовсім — любові. Саме любов буде гарантією вірності і спонукою до жертовності», — підкреслив Секретар Синоду. Споглядаючи духовну постать Йосифа Обручника, священник може навчитися від нього вірності у здійсненні свого покликання, бо саме вірність є характерною і невідкличною прикметою слуги: «Св. Павло тішиться і ставить за взірець тих своїх співпрацівників, які є вірними Христові, а тому — добрими служителями новоутворених християнських громад: „Ви навчилися від Епафра, нашого любого товариша в службі, який для вас є вірним Христовим слугою“ (Кол. 1, 7). Я так бажав би, щоб ваш владика Діонісій, теж міг сказати до ваших вірних, що вони навчилися від вас багато чого доброго святого, бо ви для ваших парафіян є „вірними слугами Христа“!» — висловив своє побажання проповідник, звертаючись до священнослужителів Екзархату в Італії.

2. Серце Батька-вчителя

Відтак владика Богдан вказав на вчительське служіння св. Йосифа. І хоч на сторінках Нового Завіту не залишилося жодного слова чи навіть звуку, що вийшли з уст св. Йосифа, він своїм мовчанням, а ще більше — своїми ділами вчить усього того, що для священничого служіння є важливим та цінним. То ж проповідник запросив до уважного і молитовного слухання «мовчазного» Учителя — св. Йосифа. Він пригадав, що вже навіть сама професія св. Йосифа — а він знаний для Євангелистів і мешканців Назарету як «тесля» (гр. тектон) — вказує на його природну мудрість та прикмети біблійного мудреця, до якого люди тих часів вдавалися за порадами та поміччю. А тим більше, якщо пригадаємо, що Євангелисти називають св. Йосифа чоловіком «праведним» — титул, яким Старий Завіт окреслював осіб, глибоко закорінених у Божому Слові, «замилуваних» у Божому законі, як про це свідчить Псалом 1.

Св. Йосиф є Вчителем у вірі для нас ще й тому, що він, за людською природою та згідно Закону Божого був вчителем і вихователем самого Сина Божого Воплоченого. Бо саме батько, згідно старозавітного Божого Закону, мав невідкличний обов’язок «ростити» сина, тобто виховувати його до зрілості у релігійному житті та передавати йому власні навички у ремеслі.

Секретар Синоду Єпископів УГКЦ навів слова Св. Отця Франциска про цю виховну і вчительську роль св. Йосифа у земному житті Ісуса: «Йосиф був для Ісуса прикладом і вчителем тієї мудрості, яка живиться Божим Словом. Можемо думати про те, як Йосиф вчив малого Ісуса слухати Священні Писання, а передовсім супроводжуючи його в суботу до синагоги» та запросив учасників духовних вправ наслідувати Йосифа у його передавання мудрості Божої і Божої науки словами, а ще більше — власними ділами та способом життя, бо це — найбільш переконлива проповідь.

Він також звернув увагу на «стиль проповідництва» св. Йосифа, який відзначався смиренністю, простотою і лагідністю, на відміну від проповіді Христового Предтечі, яка характеризувалася радше строгістю, рішучістю, а навіть погрозами. На переконання вл. Богдана, сучасна людина і сучасне людство більше потребують не проповіді «у стилі Христителя Господнього Йоана», бо людство і так залякане, затривожене вкрай, в тому числі і через триваючу пандемію, — людство потребує радше проповіді «у стилі св. Йосифа», наполегливого звіщання християнської «керигми», в центрі якої є любов Христова, що кличе до навернення і надії.

3. Серце Батька-опікуна

В тертій реколекційній науці до духовенства Апостольського Екзархату в Італії владика Богдан Дзюрах роздумував над «опікунською» роллю св. Йосифа відносно Божого Дитяти і Його Пречистої Матері. На думку проповідника, «св. Йосиф є прикладом тихого і смиренного служіння вбогим». А таке служіння є невід’ємною складовою внутрішньої природи Церкви від самих її початків. У дусі навчання сучасного понтифікату та постанов і рішень Синоду Єпископів УГКЦ вл. Богдан представив елементи «Церкви, яка служить»: це — Церква, яка не намагається нагромаджувати багатства та не вганяється за статусом; Церква, яка намагається бути близько вбогих, щоб допомагати їм долати «самотність убогості»; Церква, яка плекає у собі гостинність і родинний дух; Церква, яка скеровує свою увагу у своє служіння передовсім до найбільш знедолених і стражденних.

При цьому проповідник зауважив, що «наша Церква має тривалий і багатий досвід соціального служіння, починаючи від руху за тверезість життя, який понад 100 років тому започаткував митр. Йосиф Сембратович своїм Посланням „О високім достоїнстві людини“ через активне соціальне служіння УГКЦ у ХХ і ХХІ столітті у міжвоєнний період, в підпіллі і після виходу з катакомб, і закінчуючи цьогорічним Посинодальним посланням на тему убогості, яким ми спробували звернути увагу на вбогу людину і спільно похилитися над нею в поставі милосердної і співчутливої любові».

Подаючи можливе практичне застосування згаданих принципів «Церкви, яка виходить, щоб служити» в італійському контексті, Секретар Синоду заохочував учасників реколекцій до того, щоб наші церковні громади в Італії першими виявляли гостинність щодо новоприбулих співгромадян з України, які шукають кращої долі на Апеннінському півострові.

Водночас, Секретар Синоду перестеріг слухачів реколекцій перед двома небезпеками, які можуть з’явитися у здійсненні харитативного служіння Церквою: По-перше, це наша людська схильність не доводити справи до кінця. Ми вже не раз досвідчили, що маємо гарні плани, проекти і програми, видаємо непогані Синодальні заклики, Послання і Листи, але потім слід вважати, щоб все не закінчилося прес-релізами про ці чудові церковні документи. Слово мусить стати тілом, щоб принести спасіння, — підкреслив вл. Богдан і додав: «А друге, на що слід звернути увагу, — це наша особиста втома, „вигорання“, яке може бути великою небезпекою в духовному житті священника, яке впливає і на його особистий стан і на якість його душпастирського служіння». Завершив ці чергові роздуми Секретар Синоду заохотою словами апостола Павла: «А ви, брати, не втомлюйтеся добро чинити» (2 Сол. 3, 13).

4. Серце з’єднане з Богом

Продовжуючи духовну мандрівку спільно зі священниками Італійського екзархату вл. Богдан Дзюрах присвятив четверту медитацію роздумам над покликанням священника до святості. Він зауважив, що перед іменем «Йосиф» в церковному календарі стоять дві маленькі літери, які означають його святість: «св.». Реколектант звернув увагу, що перед іменами священників можуть теж стояти різні абревіатури, які вказуватимуть чи то на певну посаду в Церкві (канцлер, декан), чи на нагороду «митрат, всесвітліший тощо), чи на наукові ступені (ліц. чи д-р.). Враховуючи, що більшість священників в Італії закінчили вищі богословські студії, Секретар Синоду Єпископів припустив, що духовенство цього нашого „наймолодшого“ Екзархату втішається найбільшою кількістю освічених священників, — і це становить великий капітал нашої Церкви, який уже приносить і ще приноситиме щедрі плоди.»Я ж хочу і бажаю вам, щоб про вас було сказано, що священники цього Екзархату також найбільш побожні, праведні, святі!» — побажав проповідник. Вказуючи на загальне покликання до святості усіх вірних, проповідник закликав не боятися просити у Бога ласки святості: «Не біймося бути святими. Біймося ними не стати!».

Відтак в подальших роздумах він ширше зупинився на одному з суттєвих інструментів осягнення священничої святості, а саме — на ревному сповнення своїх священничих обов’язків, цитуючи при цьому вчення Другого Ватиканського собору: «Пресвітери досягають питомої для них святості, виконуючи щиро і невтомно свої обов’язки в Дусі Христовому» (Декрет життя і служіння пресвітерів, 13). На переконання проповідника, «фатальною помилкою для освячення священника і для успішності його служіння було б вдаватися у ті обов’язки, які не притаманні нашому станові»: пробувати конкурувати з мирянами, вдаватися у політичну діяльність тощо. Сповняти свої обов’язки у «дусі Христовому» означає, на думку Секретаря Синоду, виконувати їх у дусі синівської любові і послуху Отцю Небесному, який доручив священникові продовжувати місію Свого Єдинородного Сина на землі: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас… Прийміть Духа Святого!».

5. Серце, з’єднане з Пресвятою Богородицею

Останній день священничих реколекцій в Апостольському Екзархаті в Італії був присвячений марійській побожності священника. Вл. Богдан зауважив, що постать Богородиці з’являється вже на перших сторінках Біблії — в так званому «протоєвангелії» (Бут. 3, 15) і на останніх сторінках Священного Писання, де в 12-му розділі Книги Одкровення йде мова про «великий знак на небі: жінку, одягнену в сонце». І на початку та наприкінці Євангелій теж з’являється Вона як Та, яку Господь доручає своїм вибранцям: спершу заохочує св. Йосифа прийняти Богородицю (пор. Мт. 2, 20), а відтак під Хрестом в особі апостола Івана поручає Її своїм вибранцям: апостолам та їх наступникам.

Приймаючи Пречисту Діву до свого життя, священник, подібно як св. Йосиф і св. Йоан Євангелист, вступає до «школи Марії», бо Богородиця, як добра Мати, є водночас Вчителькою для своїх духовних дітей, Вчителькою молитви і любови. На завершення своїх духовних розважань на тему священничого життя і служінні вл. Богдан навів цитату св. отця Піо, в яких видно, як цей святий священник переживав свій синівський зв’язок з Отцем Небесним і з Пресвятою Богородицею: «Цих двоє ніколи тебе не покидають: око Бога, яке тебе завжди бачить, і серце Матері, яке всюди іде за тобою».

«Залишаю вас у товаристві цих двох, які не полишають нас ніколи: Отцеві нашому Небесному і Богородиці, нашій Небесній Неньці. Нехай Божа благодать і материнська любов Богородиці провадять вас дорогами подальшого служіння!» — завершив Секретар Синоду священничі реколекції, додавши насамкінець:

«А сам я, подібно до св. Йосифа, відходжу в тінь, дякуючи цьому великому Святому, який був з нами у ці дні і проповідував — своїм мовчанням, своєю любов’ю, своїм вірним служінням і своєю споглядальною молитвою. До нього разом з вами прагну скерувати молитву, запропоновану Св. Отцем Франциском на цей Рік св. Йосифа»:

Радуйся, Опікуне Спасителя
і Обручнику Діви Марії.
Тобі Бог довірив Свого Сина,
тобі довірилася Марія,
із Тобою Христос став людиною.
О святий Йосифе,
будь батьком також нам
і веди нас дорогою життя.
Випроси нам благодать, милосердя, відвагу
і захищай від усякого зла. Амінь.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ