СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Христос сьогодні страждає в тілі України разом зі Своїм народом», — владика Василь Івасюк
Євангеліє повертає людям необхідну віру у процесі формування української нації в боротьбі за існування народним спротивом. Подякуймо в цей день всім воїнам, які вже в небі, і тим, які є біля нас. Господи, бережи Народ України на дорозі до єдності, подай нам братньої любові та розпали щиру любов до Тебе. Цими словами владика Василь Івасюк, єпарх Коломийський, звернувся до вірних 20 березня 2022 року, у другу неділю Великого посту.
Вступ. Неділя другого тижня розкриває нам силу посту, молитви і віри. Сила віри і молитви воскресає людину й Україну.
І). Друга неділя Великого посту — це день розслабленого
Євангеліє цієї неділі можна було б назвати історією про віру друзів та віру паралізованої людини, історією чудесного оздоровлення через віру друзів. Іншими словами, саме в Другу неділю посту ми могли б колись відзначати Свято Друзів. Україна з розслабленої країни повертає собі силу оборонятися від ворогів завдяки вірі у Бога та допомозі й вірі дружніх країн.
Сьогодні чуємо дуже зворушливу історію, яка відбулася у Капернаумі. Ісус, «побачивши віру» товаришів паралізованого та їхні зусилля, оздоровляє хворого. Ісус побачив винахідливість і віру людей, котрі піднялися на дах будинку, щоби через отвір у стелі опустили розслабленого всередину. Ці четверо друзів допомагають нам зрозуміти дуже просту річ, що віра ніколи не може існувати в людині без наполегливості; віра не може існувати без старанності у духовному житті; віра буде зростати тоді, коли будемо шукати нові способи, як зустрітися із Богом; віра без діл любові мертва. І тут варто пам’ятати слова Ісуса: «Царство Небесне здобувається силою» (Мт. 11, 12). Отже, без упертості в духовному житті, не можна говорити про живу віру.
Зверніть увагу на людей, котрі розібрали стелю, щоб спустити до Ісуса свого немічного товариша. Ми також маємо багатьох друзів на небі, які наші молитви і прохання заносять перед Ісусом Христом. «Побачивши віру їхню», Христос може нам дарувати не одне зцілення і прощення гріхів. Благаючи наших небесних друзів-заступників, ми можемо отримувати від Господа Бога численні добродійства. Пам’ятаймо про це тоді, коли нам є важко і поблизу немає нікого, хто б надав нам реальну допомогу. Кожен день нашого життя присвячений пам’яті одному або кільком святим, нашим друзям. Їх прославляємо молитвами і просимо в них заступництва.
Люди приступають до святої Тайни Сповіді у час Великого посту. Чимало з наших братів і сестер бояться або не хочуть приступати до Сповіді. Сьогодні є дуже модно говорити про невтручання в особисте життя людини. Євангелія дає протилежний приклад. Ці четверо людей «безцеремонно» втрутилися в життя Ісуса і паралізованого та й тих, котрі знаходилися в будинку. Тому і ми не будьмо байдужі до тих, хто поруч з нами. Допоможімо нашим «розслабленим» братам і сестрам віднайти прощення гріхів та зустрітися з Ісусом у Пресвятій Євхаристії. Часом людині мало є особистого бажання чи рішення. Якщо ми маємо хоч якийсь вплив на своїх друзів, то повинні для них щось зробити. Добра порада, слова підтримки і що найважливіше — це свій власний духовний досвід є саме тим, що допоможе духовному зціленню людини. Не можна оминути і молитви за наших ближніх, які є духовними паралітиками. Дивлячись на віру, Христос дарує Свою благодать. Однак, поруч з нами завжди будуть люди, які нарікатимуть і сприйматимуть наші зусилля за зле. Спасіння людини починається тоді, коли людина бере у руки своє ложе, життя та йде духовно зцілена, здорова і повна Божої ласки. Тепер ми приймаємо наших братів і сестер, що були змушені покинути свої домівки і прибули до Галичини. Окрім матеріальної допомоги ми можемо запропонувати і духовно допомогти переселенцям, розповівши їм про Христа, про Святі Тайни Покаяння і Євхаристії.
ІІ). За тебе, свята Україно, помирають наші воїни
Вони разом з тобою спускаються до стіп Спасителя й отримують оздоровлення. Світ дивиться на російсько-українську війну наляканими, стурбованими і співчутливими очима, робить нерішучі жести, прораховує кожен свій крок, щось вигукує, скептично посмикується і посміхається, розслаблено бурмотить, витримує дипломатичну мовчанку, ніяковіє й опускає очі перед горем Народу України. Україна в той час закриває собою своїх дітей під час чергових ракетних ударів. А коли все таки наважуються очі підняти, то глибоко вражені, що то за така Україна? Її поливають градами, а вона стоїть. Її накривають крилатими ракетами, а вона стоїть. Їй звідусіль пересікають гусеничними танками, а вона стоїть. Їй прямо кажуть, що треба втікати у бомбосховища перед авіанальотами, а вона пішла збивати літаки. Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і мовчки далі обороняється. Світ не дихає, а панічно скуповує йод перед імовірною небезпекою радіоактивного зараження, а Україна стоїть. З якої такої сталі зроблена ця Україна? Що такого було в молоці її матері? Чим таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук?
До сьогодні ані світ, ані ми самі не усвідомлювали, що в нас є така сила, міць і любов. Вони завжди були. Просто роками лежали приспані недругами, «русским міром» та прикриті пір’ям «голубів миру». Ця сила лежала й чекала, щоб вибухнути любов’ю до землі Тараса Шевченка і Лесі Українки. Страх нині відчуває світ, а ми відчуваємо лють за кожну дитину, позбавлену життя, за кожну понівечену долю, за кожне спалене місто, за кожну зруйновану мрію. І ця лють додає нам сили.
Ми відчуваємо свободу вперше і по-справжньому; вона така вразлива і водночас така потужна та додає нам сили боротися. Ми відчуваємо любов, тому що всі стали більш рідними. Тисячі тисяч рук послідовно викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов додає нам сили.
Світ не має боятися. Війна закінчиться і прийде жовто-блакитна весна незалежно від того чи хтось боявся тоді, коли Україна платила величезну ціну за свободу у цій війні — життям цвіту нашої нації. Наші чоловіки і жінки віддають свої життя за щастя і волю цілого нашого народу, бо всі вони Герої України та вірні Її сини. Христос сьогодні страждає в тілі України разом зі Своїм народом. А ми стоїмо в молитві за наше військо, за нашу батьківщину, за наш багатостраждальний український народ і з Богом переможемо. Провина за людські страждання, заподіяні війною, лягає насамперед на тих, хто її розв’язав і хто мав можливість її зупинити, а не зупинив.
ІІІ). Блаженніший Любомир казав, що у нас є люди, котрі люблять Україну і котрі її не люблять
Кров мучеників стає зерном нової відродженої християнської України. Вони люблять народ України і відбудують нашу столицю Київ і державу так, що вони засяють новим світлом у сім’ї вольній новій європейських народів. Перефразований вірш Наталії Мартинюк звучить так:
Бог не виїхав з України, як три мільйони людей,
Хоч щодня під обстрілом опиняються знову жителі України,
Ангел закриває воїнів, волонтерів, дітей, матерів крилами Своїми,
Господь рахується зі слізьми нашого народу України.
Навіть запеклі вороги існування незалежної України висловлюють побоювання: у них на очах прискореними темпами формується сучасна українська нація. Нація, об’єднана народним спротивом проти російського окупанта. Вона готова віддавати свої життя, але не скоритися агресору. Нація, яка кується в боротьбі за існування ніколи не схилить своєї голови. Це бентежить, дратує і лякає ворогів та абсолютно не вписується в їхній світогляд та фальшиву історію. Вторгнення московських військ спричинило такий рівень українського патріотизму, якого не було за весь період української історії.
Сумна стає доля людей, бо на нас впали великі лиха — боротьба добра зі злом. Земля стала помешканням дияволів й ареною нечистих духів. Страшні злочини жахають світ, які кличуть до неба про помсту і від них стигне кров у жилах. Люди наповнені страхом від вбивств, крові та сліз. Будьте обережні! Ця гідра злочинів та жорстокості повзе по нашій землі і скрегоче залізними зубами. Цілий небосхил потемнів від вибухів бомб. Світ дрижить у своїх підвалинах, а від крові вбитих жертв червоніє земля. Однак прийде час визволення земель славетної Руси, і Київ засяє новим світлом. Відновиться слава Володимира Великого в землях України.
Приклад. Українській ведучій Юлії Панковій довелося 15 днів провести в окупованому Гостомелі. До їхнього дому декілька разів приходили «кадирівці» і хотіли розстріляти її батька. Вони вирішили, що треба втікати і виїхали з білими прапорами, пошитими з простирадл і швабр. У колоні із 4 машин були діти та немовлята. Вони дивом проїхали три ворожі блокпости. Від кількості техніки та військових німіли руки. Вони зупинялися щоразу на узбіччі, коли на зустріч на божевільній швидкості мчали колони ворожої техніки. Біженці пробиралися під градами і молилися. За словами ведучої Юлії Панкової, вони там навчилися по-справжньому молитися.
Висновки. Євангеліє повертає людям необхідну віру у процесі формування української нації в боротьбі за існування народним спротивом. Подякуймо в цей день всім воїнам, які вже в небі, і тим, які є біля нас. Господи, бережи Народ України на дорозі до єдності, подай нам братньої любові та розпали щиру любов до Тебе.
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя», допоможи рятувати кожну людину, приймаючи рішення, оперті на мудрих і справедливих законах.
Господи, дай нашому народові свободу і мудрість та бережи нас від сваволі. Амінь!
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
20 березня 2022 року,
у другу неділю Великого посту,
катедральний храм Преображення Господнього,
м. Коломия
