СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Хрест і воскресіння у житті — нероздільні», — владика Василь Івасюк у Неділю перед Воздвиженням
26 вересня 2021 року, у Неділю перед Воздвиженням, преосвященний владика Василь Івасюк, єпарх Коломийський, під час проповіді запропонував застановитися над нашим особистим ставленням до Хреста Господнього. Чи приймаємо ми покладені на нас хрести у тісному зв’язку із Хрестом Господнім?
«Щоб усякий, хто вірує в Нього,
Не загинув, а мав життя вічне»
(Ів. 3, 13–17)
Вступ. Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня неділя приготовляє нас до свята Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. Євангельське читання цієї неділі впроваджує нас у таємницю Господнього Хреста і страждання Ісуса за людину.
І). Неділя перед Воздвиженням Чесного Хреста
Цієї неділі читаємо Євангеліє від Івана, яке відноситься до завершальної частини розмови Господа з Никодимом. У цих кількох рядках ми двічі зустрічаємо такі слова: «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Син Божий має зійти з Неба до людей, жити посеред них, щоб вознестися, тобто відкрити їм дорогу до Царства Божого. Ось така мета пришестя Ісуса Христа на землю, сенс Його земного життя, хресної смерті і воскресіння.
Мойсей у пустині з Божого повеління зробив мідяного змія і повісив його на стовпі. Люди, дивлячись на нього, зцілювалися від укусу зміїного (пор. Чис. 21, 4–9). Одначе цього було замало. Потрібно було жертви Божого Сина, щоб перемогти зло добром та відкрити дорогу у Царство Небесне. Люди є немічні й слабкі, але, найперше, треба мати бажання прийняти запрошення Сина Божого і доказати це своїми вчинками.
Ісус Христос прийшов не засудити людей, а спасти. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним» (Ів. 3, 16). Світ є ділом Божих рук і плодом Його великої любові. Однак, проблема залишається в самій людині, котра через гріх Адама і Єви відвернулася від Бога і нині вона продовжує своїми власними гріхами віддалятися від Нього.
ІІ). Що ж означає вірити в Ісуса Христа?
Вірити означає приймати з вдячністю дароване Ним спасіння. Юдеї чекали від Месії відновлення незалежності держави Ізраїлю, розраховували на нескінченне і благополучне царювання на всій Землі. І ми добре знаємо, що вони помилялися. Проте, і в наші дні люди, які називають себе християнами, сподіваються отримати від Христа дари, які стосуються тимчасового життя, абсолютно нехтуючи іноді тим, що стосується життя вічного. Наприклад, хтось збудував храм і вважає, що це має стати запорукою його спасіння. Мільйонери і провладні люди думають, що можуть своїми папірцями купити Царство Боже. Хтось склав пожертву на Церкву й вважає, що за це має отримати від Бога допомогу взамін.
Наприклад. Батьки просять охрестити їхніх дітей. Хтось робить це по своїй вірі, інший — за традицією, а другий — з якихось інших причин. Чимало є таких людей, хто хрестить своїх новонароджених дітей, і вже після звершення таїнства і самі не з’являються в храмі та дітей більше не приводять. Мимоволі робимо висновок, що такі люди не вірять в Ісуса Христа, а в якусь магічну силу, яка захистить їх дітей від ворожби, хворіб, допоможе їм у навчанні, принесе удачу, щастя і тому подібне. Чи можна сподіватися на те, що Господь не допустить погибелі подібних горе-християн та їх дітей і дасть їм життя вічне? Сподіватися можна, проте необхідно визнати, що часто предмет їхньої віри — не є Ісус Христос і Його спасіння, а якийсь інший незрозумілий бог.
І, як наслідок, замість цілеспрямованого християнина ми отримуємо людину, одержиму дикими забобонами, яка не знає своєї віри і не цікавиться нею, заходить у храм раз у раз лише для того, щоб подати записки і поставити свічки. Так, благодать Божа може діяти і в таких людях, і після багатьох років деякі з них беруться за розум, приходять на сповідь, причащаються. Але так буває, на жаль, далеко не завжди.
Істинна віра в Бога вимагає знання і визнання певних правд віри та переміни всього життя людини. Наше входження у вічне життя можливе лише у співпраці з Богом. Христос відкрив нам двері в Небесне Царство, а наша віра зміцнена добрими справами допомагає увійти у вічне життя. Справи віри неминуче показують власну слабкість християнина і спонукують шукати спасіння тільки в Христі. Христос втілився та прийшов на землю і для того помер та воскрес, щоб дати надію на життя вічне та спасти нас від загибелі.
Ми недавно святкували Різдво Пресвятої Богородиці і хочемо в особливий спосіб подякувати Діві Марії за те, що погодилася віддати Свого Сина на хресну дорогу. Вона це зберігала в Своєму серці і готувалася до цього терпіння. Її серце розривалося з болю, але така була воля Неба. Це непросто бачити смерть дитини у розквіті сил; Він помирав, як злочинець, хоч був цілком невинний. Діва Марія готова була зробити все, щоб бути на місці дитини. Її материнське серце і тепер болить, коли люди продовжують прибивати Ісуса гріхами до хреста. Розп’ятий Христос не мав сили щось промовити до матері, лише віддав Її в опіку апостолу Івану словами: «Це Мати твоя» (Ів. 19, 26). Своїм Воскресіння Ісус наповнив Богородицю радістю, хоча хрест завжди невіддільно супроводжує Пасху Христову.
Наші родини в Україні не мають ані сну, ані спокою, бо матері плачуть від болю і втрат. Діти-воїни, повертайтесь живими із бою! Матері, молімось повсякчас до Діви Марії за наших солдат! Україна в реформах, котрі повинні приносити найкращі результати. Кожного дня певна кількість людей виїжджає за межі країни у пошуках кращої долі. Звертаймося із синівською шаною і молитвою до Цариці Неба і Землі: «Не маємо іншої допомоги, не маємо іншої надії, крім тебе, Пречиста Діво; ти нам допоможи, на тебе надіємось і тобою хвалимось: бо ми твої слуги, щоб ми не посоромилися».
ІІІ). Притча про хрест кожної людини
У кожного своя доля і свій шлях широкий, свої можливості і завдання. Один чоловік був невдоволений собою та іншими і часто нарікав: «Хто сказав, що кожен мусить нести свій хрест? Невже не існує жодного способу його позбутися? З мене досить моїх щоденних прикрощів і турбот!»
Тоді Бог уві сні дав йому на це відповідь. Чоловік побачив земне життя людей як безконечну процесію. Кожна людина йшла, несучи на собі великий хрест, крок за кроком, з великими зусиллями просуваючись уперед. Герой нашої розповіді також рухався у цьому безконечному потоці людей і двигав на собі тягар свого хреста. Одначе скоро він зауважив, що його хрест довший, аніж в інших людей. В його голові промайнула думка, ось тому він не може дати собі з ним ради. Чоловік вирішив трохи вкоротити свій хрест, щоб так тяжко не мучитися. Він сів на придорожній камінь й добряче вкоротив його. Коли знову рушив у дорогу, тоді відчув, що йдеться швидше й легше. Так він дійшов до того місця, де була мета його земної мандрівки. Чоловік опинився перед глибоким проваллям, а по той бік його починалася «земля вічної радості». Ще здалека було видно її дивовижну красу, але туди не було жодного переходу, ані мосту, ані кладки… Проте, люди якось туди діставалися. Вони, як виявилося, знімали з плечей свої хрести, один кінець перекидали на другий бік провалля і по ньому входили в цю казкову землю вічної слави. Кожний хрест мав ідеальний розмір: саме такий, що міг з’єднати обидва краї провалля. Всі люди перейшли. Залишився тільки цей один чоловік — той, що нарікав весь час і вкоротив свого хреста. Тепер він зрозумів, що його вкорочений хрест не дозволить йому перейти безодню смерті. У відчаї він почав плакати: «Ах, якби я знав…». Одначе було вже запізно… Чоловік прокинувся і дякував Богові, що це був тільки сон.
«Щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Воздвиження Чесного Хреста допомагає усвідомити, що хрест і воскресіння у житті — нероздільні. Мати, сидячи біля колиски маленького сина, мріє про кращу долю для нього, плекаючи в його серці пам’ять про те, що: «за тобою, завше, будуть мандрувати, очі материнські і білява хата». І справді, де б ми не були, але материнське серце та безмежна любов завжди будуть з нами. І тому вкорочувати свій хрест, тобто втікати від обов’язків свого життя і прикриватися лінивством, тобто пожити для себе, нам може не вистачити довжини хреста для переходу у Царство Боже.
Висновки
Син Божий і Син Людський в одній особі зійшов з небес і до смерті хресної виконав свій обов’язок сповна. І тому кожному українцю слід добре вчитися, сумлінно працювати з молитвою на устах, скеровувати владу виконувати свої виборчі обіцянки і законні обов’язки так, щоб люди не втікали з рідної землі.
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломйській іконі «Це Мати твоя», поверни мир в Україну і рятуй наших дітей-воїнів.
Господи, благослови воїнів української армії та допоможи їм з честю нести хрест з любові до України. Амінь.
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
26 вересня 2021 року,
у Неділю перед Воздвиженням
с. Стецева (Снятинський район, Івано-Франківська область)
