СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄпископ Ярослав Приріз: У єдності молитви — сила народу
У неділю перед Зісланням Святого Духа, 1 червня 2025 року, коли Церква готується прийняти благодать П’ятидесятниці, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії, звернувся до вірних із духовними роздумами про силу молитви. У своєму слові архиєрей наголосив на важливості спільної молитви як джерела єдності, оновлення та духовної сили, зокрема в часі війни та національних випробувань. Текст торкається богословського значення храму, прикладу апостолів і ролі Пресвятої Богородиці у житті Церкви.
З цієї проповіді єпископа Ярослава Приріза ви довідаєтеся:
- чому апостоли після Вознесіння Христа пішли молитися, а не відразу почали діяти?
- яке значення має храм у спільній молитві християн і чому ми його будуємо таким величним?
- що таке Архиєрейська молитва Ісуса?
- які риси притаманні молитві ранньої Церкви у Сіонській горниці, і чому вони є актуальними сьогодні?
- яку роль у молитві Церкви відіграє Пресвята Богородиця, особливо у контексті П’ятидесятниці?
- чому святкування пам’яті Святих Отців І Нікейського Собору є важливим для сучасного християнина?
У передчутті П’ятидесятниці
Сьогодні, у неділю по Вознесінні Господа нашого Ісуса Христа, ми зібралися на богослужбову молитву та освятили новий престіл. Ми ніби наслідуємо Христових апостолів, які, розставшись зі своїм Учителем на Оливній горі, пішли молитися в зачиненій горниці, очікуючи дарування Святого Духа. В Апостольських діяннях про це читаємо: «Тоді вони повернулися в Єрусалим, з гори, що зветься Оливною… і всі вони пильно і однодушно перебували на молитві разом з Марією, Матір’ю Ісуса, та з його братами» (Ді. 1, 12–14).
Храм — місце живої Божої присутності
Сьогодні тут, серед нас, зібраних на Божественній літургії, невидимим чином присутній Господь. Наша молитва отримує особливу силу, бо з нами у Святому Дусі до Небесного Отця молиться Ісус Христос (Мт. 18, 20). Ось чому ми готуємо для нашого молитовного зібрання особливе приміщення — Божий храм. Ось чому християни збираються разом. Ось чому такою важливою є спільнотна молитва і наша присутність у храмі. Ми будуємо його величним, надаємо йому гарної форми, прикрашаємо його найкращими витворами мистецтва — все це тому, що він є не тільки можливістю нашої зустрічі між собою, а місцем нашої зустрічі з Господом, Котрий серед нас перебуває.
Спочатку молитва, потім дія
Першість молитви — це євангельський закон, якого навчилися і який зберігали також Христові апостоли і саме тому після Його вознесіння, вони не почали відразу діяти, проповідувати, а пішли молитися. Ми збираємось у храмі на молитву, ми молимось приватно і спільно в наших домівках. Чому вона така важлива? У чому її сенс? Як вона має виглядати? Помогти усвідомити це нам дещо допоможе сьогоднішнє свято.
Архиєрейська молитва — центр Євангелія любові
Краще пізнати суть молитви нам допоможе й сьогоднішнє євангельське читання. З нього дізнаємося, що молитва — жива розмова з Богом. Євангелист Йоан розповідає про т. зв. «архиєрейську молитву» Христа. Нею Ісус звертався тоді (і не перестає звертатися сьогодні) до Небесного Отця про заступництво за людський рід. Слова молитви, які Господь промовляє перед своїми стражданнями, подібно як пролог у Євангелії від Йоана (1,1–18), передають нам глибину таїнства відносин Ісуса з Отцем і з усім творінням. В цій молитві мова йде про невимовну любов між Отцем і Сином. Ця любов була дарована учням і вона також увінчує «заповіт» Ісуса для нас, Його послідовників. Цей заповіт, як і кожний інший, передає спадкоємцям блага, які заповідає. Чим глибше ми сягаємо в це невичерпне джерело, тим більше знаходимо. Це той момент, який переповнює нас не лише відчуттям, що ми знайшли щось цінне, але й переконанням, що ми потрапили у скарбницю, ба більше, всередину діаманту, такого ж великого, як весь всесвіт, і такого ж нескінченного, як сам Бог. Кожне слово є його унікальним і сяючим відблиском, який пробуджує все нове і нове захоплення.
Єдність як умова молитви
Молитва ранньої Церкви в сіонській горниці мала кілька особливостей, що вказують на те, якою повинна бути справжня молитва. Перша властивість цієї молитви полягає у тому, що вона є однодушною. Ця умова залишається актуальною завжди, а особливо у наш час роз’єднання і ворожнечі та війни. Апостольська Церква була міцною та успішною у проповіді Євангелія, бо мала Духа єдності, однодушності. Перед викликами сучасного світу ми повинні зробити все, що від нас залежить для того, щоб усунути з наших родин, з наших парафіяльних спільнот, з Церкви поділи, ворожнечу і непорозуміння. Христос перед своїми страстями благає Небесного Отця про дар єдності для своєї Церкви «Щоби всі було одно, як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йо. 17, 21). Зуміймо цей дар віднайти і не втратити, бо саме він є запорукою нашої здатності прийняти Святого Духа і Ним жити.
Марія — Мати Церкви і Матір молитви
Наша сьогоднішня богослужбова молитва відбувається у період, коли Церква молитовно готується прийняти дар Святого Духа, якого Господь наш Ісус Христос обіцяв зіслати на учнів після свого вознесіння на небо. Разом із Церквою про дар Святого Духа молиться Пресвята Богородиця, яка впродовж всього свого життя, від першої його хвилини, досвідчувала дію Святого Духа. Своєю молитвою Вона випрошує у Сина дар П’ятидесятниці для Церкви. Прихід Святого Духа — це відповідь на терпеливу молитву Церкви разом з Матір’ю Ісуса. Тому молитися слід з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею і Приснодівою Марією, адже вона — Мати Церкви. Її молитва очищує, освячує, стяжає Святого Духа. Діва Марія, яка колись з апостолами молилася про дар Святого Духа для Церкви, молиться про Його прихід також сьогодні, разом з нами. Образ Церкви, яка молиться разом з Марією, підкреслює першість і виняткове значення молитви. Просімо Богоматір, щоби була разом з нами, щоб навчила нас молитися, щоб прийняла наші молитви і донесла їх Синові своєму і Богові нашому, щоб Він спас душі наші.
Молитва як участь у Божій славі
Молитва допомагає нам пережити важкі моменти і виклики нашого життя. Перед Тайною вечерею, як зазначає євангелист Йоан, любов Ісуса до своїх знаменує прихід Його години: «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1). Це — година прослави Сина Чоловічого, яку Господь заповів ще в Кані Галилейській (пор. Йо.2,4). Розпочинається вона в момент Його помазання миром у Витанії (Йо.12,23). Ісус приймає її, незважаючи на тривогу, яку ця година несе з собою. Це — година пшеничного зерна, яке помирає, щоб принести плід (Йо.12,24). Божий Син переживає цю годину як вияв любові до Отця і братів, як час Його прослави (Йо.13,31). Однак перед Ісусом предстоїть ще боротьба з князем цього світу, коли всі Його покинуть, тільки Отець буде з Ним (Йо.16,32). Ісус шукає прослави Отця і задля прослави Отця віддає своє життя, виявляючи цим також свою любов до людського роду. Ісус говорить про свою «владу над усяким тілом», яку Він отримав від Отця з цією єдиною метою: «Дарувати життя вічне тим, яких Отець передав йому» (Йо. 17,2). Ісус прийшов до всього людства, для спасіння світу, що є виявом любові Отця, але не всі Його приймають, і тільки ті, хто в Нього вірують і прославляють Отця, отримують життя вічне. «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істиного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа», — читаємо у Євангелиста Йоана (Йо.17,3). Таким чином Ісус Христос дає нам можливість брати участь у славі самого Бога: «Бо жива людина є славою Божою», — пише святий Іриней Ліонський і відразу додає, — «а людське життя полягає у спогляданні Бога».
Зброя духовна: молитися за перемогу любов’ю
Молитва християнина має бути не егоїстичною, а альтруїстичною. Ісус молить Отця за своїх учнів. Він просить про три речі для своїх учнів: берегти їх («Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми»! — Йо. 17,11); захистити їх («щоб зберіг їх від лихого» — Йо. 17,15); освятити їх («освяти їх у твоїй істині: слово твоє — істина» — Йо. 17,17).
Молитва християнина — середник його освячення. Євангелист Йоан пригадує нам, що спочатку учні належали до світу, бо Син вибрав їх від світу, а Отець відділив їх від світу (Йо. 15,19). Радикальна відмінність між учнями і світом підкреслює радикальність вимог християнської благовісті. Людина є покликана до святості, щоб бути творцем оновленого світу у Божій славі. На-жаль, наша епоха видається більше епохою технічних відкриттів, глобалізації та секуляризації, а сьогодні ще і війни московії проти нашого народу. Ми знаємо, що Ісус переміг ненависть, страждання, гріх і смерть та обезсилив диявола через свої страждання своєю любов’ю до людського роду. Сьогодні ми є свідками, як воїни, волонтери, люди патріоти доброї волі перемагають жахіття війни любов’ю до своєї Батьківщини, солідарністю з нашими воїнством, страждаючими, зрозумінням і любов’ю до тих, кого вона найбільше зранила. Ми кажемо сьогодні цілому світові, що війна в Україні є війною між добром і злом. Можливо, це є наша історична місія вже вкотре захистити Європу від азіатського загарбника, як це було у часи орди, які приходили на нашу землю. Тому для нас молитись за перемогу означає молитись за сповнення історичної місії, яку сьогодні покладає на нас Господь, довіряймо Божому провидінню про яке сьогодні навчає нас Господі.
I Вселенський Собор у Нікеї, Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври
Собор у Нікеї: 1700 років вірності істині
У неділю після Вознесіння ми святкуємо неділю Святих Отців І Нікейського Собору, ми літургійно споминаємо їх і молитовно єднаємося з ними. Цьогорічне святкування є особливе, адже у 2025 році Божому сповнюється 1700 років від скликання цього першого в історії Церкви Вселенського Собору. У 325 р. усі християнські єпископи (тому ми й називаємо цей собор вселенським) зʼїхалися до міста Нікеї (тепер у Туреччині), аби обговорити загрозу, яку несла Церкві аріанська єресь, що заперечувала божество Ісуса Христа. На цьому Соборі було укладено Символ Віри, який, згодом доповнений на наступному Соборі у Константинополі у 381 р., ми й по сьогодні промовляємо у наших приватних і богослужбових моліннях. Таким чином зібрані у Нікеї єпископи захистили правдиву віру від лжеучителів, зберегли її і передали нам у спадщину. За цю віру страждали тисячі мучеників і нашої святої Церкви. Сьогоднішнє свято пригадує нам про обов’язок берегти нашу християнську віру, відважно свідчити Божу правду у сучасному світі, бо й сьогодні залишаються актуальними слова, що ми чули в читанні апостола: «Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада» (Ді. 44, 29).
Нікейський Собор 325 р. — символ єдності Церкви, бо там вона була урочисто заманіфестована перед усім світом. Сьогодні, стоячи на молитві, у Символі віри ми також молитимемось за «Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», благаючи, аби Господь допоміг нам подолати існуючі поділи на різні конфесії і привів нас до єдності у Його Вселенській Церкві, збудованій на Петровому камені.
Зробити живою нашу християнську віру
Дорогі в Христі! Нехай це наше молитовне зібрання сьогодні скріпить нашу віру, щоб світ пізнав правдивого Бога, в Якому ми живемо і спасаємось — Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Маємо зробити живою нашу християнську віру, котру ми прийняли від прабатьків, і, збагативши її власним щирим християнським життям, служінням Богові і ближнім, передати її як скарб прийдешнім поколінням. Навчімося відваги від перших християн, щоби і ми були добрими християнами всюди, де Бог нас кожного дня посилає.
У ці дні коли Церква приготовляє нас до Зіслання Святого Духа огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії
1 червня 2025 року,
у VII неділю після Пасхи, Святих отців І Вселенського Собору,
