СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиЄпископ Василь Івасюк: «Віра визнає існування таємниці життя і смерті»
Чому смерть залишається одним із найбільших випробувань для людини та як віра у Воскресіння Христове допомагає долати біль утрати й зберігати надію на вічне життя? Над цими питаннями роздумує владика Василій Івасюк, єпископ Коломийської єпархії УГКЦ, у проповіді, виголошеній 18 жовтня 2026 року під час освячення каплиці в селі Загір’я. Розкриваючи зміст євангельської розповіді про воскресіння сина вдови з Наїна (Лк. 7, 11–16), архиєрей наголошує на Божому милосерді, перемозі Христа над смертю та покликанні кожного християнина бути живим храмом Святого Духа.
З цієї проповіді єпископа Василя Івасюка ви дізнаєтеся:
- як усвідомлення власної смертності повинно впливати на наші життєві пріоритети, вчинки й підготовку до зустрічі з Богом?
- як Святе Письмо пояснює походження смерті та її зв’язок із гріхопадінням перших людей?
- чому християнство наголошує, що Бог створив людину для життя, а не для смерті?
- чому втрата єдиного сина була особливо тяжкою трагедією для вдови з Наїна?
- як слова Ісуса Христа «Не плач!» і Його дотик до похоронного ложа розкривають глибину Божого милосердя до людини, яка страждає?
- яке богословське значення має воскресіння сина вдови з Наїна?
«Не плач»
(Лк. 7, 13)
Вступ. Щиросердечно вітаю отця Івана Гуцуляка, отця декана Івана Павла, священників, вірних, родини військовослужбовців християнським привітом «Слава Ісусу Христу». Освячення — це молитва Ц еркви, яка присвячує людину і споруду Богові заради отримання вічного життя і спасіння.
І). Цієї неділі Ісус наблизився до брами міста Наїн. Саме в цей час «виносили померлого…» (Лк. 7, 12). Не дуже приємно говорити про смерть, але це — невблаганна і вічна правда. Кожне народжене тіло мусить померти. Сама згадка про смерть боляче вражає людину! Поет Тарас Шевченко порівнює смерть із косарем: «косар, не спочиває й ні на кого не вважає; мов бритвою голить усе, що даси. Мужика, й шинкаря, й сироту — кобзаря, не мина й царя і мене не мине…» (Вірш «Понад полем іде…»).
Саме у нинішньому Євангелії від Луки чуємо про смерть сина одинака бідної матері вдовиці. Велике було її горе, але Ісус воскресив померлого на втіху заплаканій матері. Святе Письмо описує чотири випадки воскресіння із мертвих: сина вдовиці із міста Наїн, воскресіння дочки сотника Яїра, воскресіння Лазаря, брата сестер Марії і Марти і воскресіння Ісуса.
Коли людина починає подорож, то не знає чи її закінчить; шукає прибутку, але не знає, чи отримає його; чекає народження дітей і не знає, чи побачить їх. Майбутнє закрите перед нами, а смерть певна. Вона не обмине нікого і нічого не візьмемо з собою на той світ. Людина із землі сотворена і в землю повернеться. Дні наші мчаться так, мов орел кидається із неба на здобич. Людина відцвітає, як польова трава, вітер подує на неї і місця вже не впізнають більше по ній (пор. Пс. 102, 15).
1.1). Люди створені з землі і в порох повернуться. У щоденному нашому житті бачимо смерть і могили на цвинтарях в яких спочивають тлінні останки наших найдорожчих. Похоронна стихира має такі слова: «Плачу й ридаю, коли розмірковую про смерть…». Подумаймо, що я з собою заберу, коли Господь покличе мене на свій Суд? Можна гасити вогонь, можна чинити опір насильству, а Святе Письмо каже: «І призначено людям раз умерти, потім же суд» (Євр. 9, 27).
Отже, кожна людина приходить на світ з вироком смерти! Тільки не сказано, коли і в яких обставинах помремо. Нема нічого в житті певнішого від смерти! Кожний день, крок за кроком, наближає нас до переходу у вічність. Дні нашого життя зменшуються, а ми старіємо і не молодіємо. За минулим часто жаліємо, але наша молодість вже не повернеться.
Історія людства доводить, що повмирали бідні, воїни й оборонці Батьківщини, пішли з цього світу наші князі й гетьмани в золототканих жупанах, полковники й козаки — і по них зосталася тільки слава і знані й незнані могили. Людина смертна і цю правду кожен з нас знає від самого початку нашого життя. Все має померти. Хтось оцінює смерть, як визволення, другі вважають смерть за пробудження, а треті — за звільнення. Біблія каже, що «Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих» (Мудр. 1, 13). Отже, Бог створив життя, а смерть — це останній і найсильніший ворог, якого найважче перемогти (пор. І Кор. 15, 26).
Святе Письмо говорить: «Як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рм. 5, 12). Звершений гріх Адамом і Євою привів до їх смерті, а також всіх їхніх нащадків. Преподобний Максим Ісповідник пояснює, що одна людина відвернула благодать від всіх людей і нетління перейшло в тління, а воно призводить до «відділення душі від тіла». Таким чином, всі ми народжуємося зі смертною природою.
ІІ). Всі люди народжуються зі смертною природою. Нинішнє Євангеліє розповідає про смерть: «єдиного сина у матері» у матері вдови (Лк. 7, 12). Святе Письмо неодноразово говорить про незахищеність вдів у старості. Вдова міста Наїн втрачає свою дитину, не має пенсії і допомоги. У неї залишається одна надія — це її дитина.
Смерть розриває зв’язок між душею і тілом, але залишається міцний зв’язок між батьками і дітьми, чоловіком і дружиною. Це одна з найміцніших основ нашого життя. Ми самі знаємо своїх братів, сестер і родину. Ці зв’язки зміцнюються любов`ю, послухом і турботою. Коли такий зв’язок розривається — ми наче самі вмираємо. Тому так важко нам переживати смерть рідних і близьких, навіть людей дуже похилого віку. У смерті рідної нам людини вже причаїлася наша власна смерть.
2.1). Юдейська традиція наказувала ховати померлого в день його смерті. Чому Господь допустив таке? Ми можемо шукати безліч відповідей, поки не побачимо матір, яка плаче на похоронах своєї дитини. Тоді наймудріші відповіді опадають як листя восени, показавши без прикрас людське горе. Що залишається тоді? Потрібно просто вірити. Віра визнає існування таємниці життя і смерті.
Христос побачив у місті Наїн похоронну процесію. Ховали єдиного сина вдовиці. Спаситель подивився на горе матері і воскресив її сина з мертвих. У даній історії ініціатором дива є сам Господь, не чекаючи прохання, проявляє «Любов». (І Ів. 4, 8). Він бачить страждання вдовиці і тому милосердиться над нею і сказавши, «їй: не плач» (Лк. 7, 13). Воскресіння цього юнака пов’язане зі стражданням його матері. Ісус Христос знав, що буде розп’ятий на хресті, Його Мама буде так само страждати. Тому Він «доторкнувся до ліжка; ті, що несли, зупинилися» (Лк. 7, 14). Цей дотик виявив Божу любов.
ІІІ). Згідно тодішньої традиції померлу людину замотували в спеціальні пелени і так несли. Коли Христос зустрів похоронну процесію і побачив горе матері тому й каже: «Юначе! тобі кажу, встань!» (Лк. 7, 14). Молода людина тієї ж хвилини встає з похоронного ліжка. Жах великий охопив людей, які бачили небіжчика замотаного в пелени ще секунду назад, а тепер він піднімається на голос Ісуса Христа! Скільки радості, скільки переживання, одночасно нерозуміння і віри охопило всіх учасників процесії. Вони стали вигукувати: «великий пророк з’явився між нами, і Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7, 16). Чудо воскресіння сина вдовиці з Наїна стверджує прихід Месії, якого передбачав пророк Мойсей. «І віддав його Ісус матері його» (Лк. 7, 15). Прекрасні слова, не просто воскресив, але віддав матері. Заради її сліз Христос зробив це чудо, і тому віддає нещасній вдові — її найбільший скарб — єдиного сина.
Почувши нинішнє євангельське читання, багато хто з нас подумають і запитають: хіба тепер люди перестали вмирати? Хіба не вмирають молоді? Хіба не залишаються сироти та самотні батьки? Так, смерть продовжує діяти. Іван Золотоустий каже, що сила смерті нині скасована, але дія припиниться, коли буде Друге пришестя і воскресіння всіх померлих. Однак, смерть до Воскресіння Христа — це тільки жах. Однак, після Його славного Воскресіння смерть втрачає свою силу і, хоча вона продовжує далі розлучати душу з тілом і нас один з одним, але вона вже не в силі розлучити нас з Богом. Тому святий апостол Павло вигукує: «Смерть! де твоє жало?» (І Кор. 15, 55). Апостол далі продовжує: «Бо для мене життя — Христос, і смерть — придбання» (Флп. 1, 21).
ІV). Нині здійснюємо освячення каплиці у селі Загір’я. Переступаючи поріг Божого храму, ми бачимо іконостас і дальше вівтар. Посередині вівтаря розташований Престіл. Престіл — це чотирикутний стіл у центрі вівтаря, місце особливої присутності самого Бога, бо на ньому служиться Літургія. Свята Трапеза — це серце християнського храму. Під час кожної Літургії небо з’єднується із землею і на людей сходить джерело Божого милосердя. Святий Престіл — це трон Божий повний безмежної Любові. Престіл — символізує порожній Гріб Господній! Престіл — той самий стіл, за яким Спаситель збирав Своїх учнів. Господь знову невидимо стоїть біля Престолу і закликає кожного з нас: споживати Його Тіло і пити Його Кров. На Престолі завжди лежить Святе Євангеліє — Слово Боже, Хрест — знамення нашого спасіння та Кивот, де зберігаються Святі Дари. Із престолу тече благодатне джерело води живої. Апостол Павло каже: «Хіба ви не знаєте, що ви — храм Божий, і Дух Божий живе в вас?» (І Кор. 3, 16). Кожен із нас у момент Хрещення і Миропомазання став живим храмом, а серце тим самим престолом Христа.
Висновки. На жаль, люди продовжують помирати, а живі продовжують плакати. Однак, померлі з Христом щасливіші за тих, хто ще залишився на землі в тілі, але без Христа. Християни поминають померлих як живих, бо пам’ятають слова апостольські: «Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й жити будемо з Ним» (Рм. 6, 8).
Нехай Пресвята Богородиця Мати Божа Неустанної Помочі, яка прославляється в Коломийській іконі «Це Мати твоя» та святих Петра і Павла благословить душі жертводавців і будівничих цього храму.
Нехай Христос через молитви блаженного Миколая Чарнецького дасть українським воїнам благодать захистити жінок і дітей від ворожої смерті! Амінь.
Благословення Господнє на Вас!
† Василій Івасюк,
єпископ Коломийської єпархії УГКЦ
у 20-ту неділю після Зіслання Святого Духа,
18 жовтня 2026 року
