«Дозволяймо Богові торкатися нас своєю любов’ю», — єпископ Григорій Комар

28 листопада 2025

Ця проповідь розкриває два євангельські сюжети — оздоровлення кровоточивої жінки та воскресіння дочки Яіра — і показує, як у різних обставинах проявляється жива, дієва віра. Єпископ Григорій Комар, апостольський екзарх Апостольського екзархату в Італії, роздумує над силою довіри до Христа, значенням Божого дотику й тим, як ці події промовляють до людини сьогодні, запрошуючи до глибших стосунків із Богом і до милосердя щодо ближніх.

«Дозволяймо Богові торкатися нас своєю любов’ю», — єпископ Григорій Комар

З цієї проповіді єпископа Григорія Комара ви дізнаєтеся:

чому крок Яіра до Ісуса був настільки важким і сміливим, враховуючи його становище як начальника синагоги?
що відрізняло дотик кровоточивої жінки від натовпу, який теж торкався Ісуса?
як Ісус поставився до жінки, яка порушила закон, і яку істину Він відкрив людям через її оздоровлення?
яке значення мають слова Ісуса до Яіра: «Не бійся, тільки віруй», особливо після звістки про смерть його дочки?
чому в обох євангельських епізодах (жінка та дівчинка) важливу роль відіграє дотик, і що це відкриває про стосунки людини з Богом?
як ми можемо «торкатися» інших у християнському сенсі?

Дві долі, що ведуть до Христа

У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо історію про двох людей та їхню віру. Це — начальник синагоги Яір і хвора кровоточива жінка. Євангелист Лука подає розповідь так драматично, що, уважно слухаючи її, ми стаємо не лише спостерігачами тих подій, але й їхніми учасниками. Ми співчуваємо батькові, який приходить просити Ісуса про оздоровлення своєї дитини. Його донька мала лише 12 років — на порозі юності, коли весь світ тільки починає відкриватися перед нею, разом з усіма надіями та сподіваннями батьків. І саме в цю мить усьому наче приходить кінець: дитина при смерті.

Віра батька, що долає страх

На що у цих обставинах наважується батько? Він, начальник синагоги, робить крок, який з огляду на його становище для нього був надзвичайно непростим. Адже синагога, садукеї, фарисеї вже тоді були в опозиції до Ісуса, часто називали Його бунтівником, тим, хто руйнує древні батьківські передання і традиції. Однак, цей чоловік відважно переступає через власні страхи, статус і думку інших — з любові до своєї дитини і з великою вірою приходить до Христа, переконаний, що Ісус може йому допомогти. Він падає перед Ним на коліна і каже: «Прийди й оздорови мою доньку». Ісус одразу йде. Він не дорікає йому, не вказує ворожість його середовища, не ставить умов — просто йде.

Rose Datoc Dell, Зцілення кровоточивої

Сила прихованого дотику

Ми можемо уявити, як батько прагне, щоб Ісус ішов швидше, бо кожна хвилина — дорога, вирішальна. Та дорогою стається щось неочікуване: жінка, яка 12 років страждала на кровотечу, таємно доторкається до краю одежі Ісуса. Спаситель зупиняється і запитує: «Хто доторкнувся мене?» Учні дивуються: «Учителю, люди тіснять Тебе з усіх сторін, як можна зрозуміти, хто доторкнувся?» Проте, Ісус знає: дотик жінки є іншим, бо є дотиком великої віри.

Кровоточива жінка порушує закон — вона з такою хворобою вважалась нечистою і не мала права бути серед людей. Щоби оздоровитися, вона втратила все: сили, гроші, майно, але втративши все, вона все здобула — в її серці народилась віра, що привела її до Христа із переконанням: «Лише доторкнуся до Його одежі — одужаю». Глибока віра дала їй змогу побачити в Ісусі Господа Бога — джерело життя і спасіння, через дотик до якого вона стала здоровою. Жінка визнає перед усіма, що сталося. Ісус спонукає її до цього визнання, але не для того, щоб її осоромити, а навпаки — щоб показати всім приклад її віри, щоби люди бачили, як багато віра може зробити у житті. Коли інші люди бачили в ній нечисту, Ісус каже їй: «Дочко, твоя віра тебе спасла».

Rose Datoc Dell, Зцілення жінки з кровотечею

Віра, яка перемагає смерть

Ми можемо подумати: добре, але ж треба поспішати — дитина помирає, адже саме в цю мить приходять люди з дому начальника синагоги і кажуть: «Твоя дочка померла. Не турбуй більше Учителя». Напевно, ми дивуємось, чому Ісус не поспішив до вмираючої дитини, чому зупинився допомогти жінці, яка напевно могла би ще почекати… Ми не знаємо відповіді, але чуємо, як Христос промовляє слова, які є надзвичайно важливими і для нас: «Не бійся, тільки віруй».

Сьогодні ми живемо у світі, який дає багато причин для страху: війна, нестабільність, загрози, страх перед майбутнім. Лунає багато запитань: Що буде з Україною? Що буде з нами? Що чекає наших дітей? Страхів є багато, однак, у цій атмосфері непевності знову лунає Христове слово: «Не бійся, тільки віруй». Було би легше вірити, якби дівчинка була лише хвора. Але як можна наважитися на таку віру, коли вона померла? Як можна віднайти віру, яка перемагає смерть? Чи є така віра? Так, така віра є — вона є Божим даром, Божою силою, яка дає сили піднятися і знову жити. Ісус приходить у дім Яіра, каже всім вийти, бо зараз відбудеться подія, що не має стати об’єктом людської цікавості чи оцінок, але стосується тільки дитини, її батьків та апостолів. Христос бере дівчинку за руку і каже їй: «Дівчино, встань!», хоча можна перекласти це з оригіналу як: «Дівчино, воскресни, повернися до життя!»

Дотик Бога, який очищає

Наші відносини з Богом — це дуже тендітна сфера, дуже делікатна, де не потрібно сторонніх очей, зайвих підказок. Сьогоднішнє Євангеліє запрошує нас будувати глибокі відносини із Господом, шукати можливості побути з Ним наодинці. Показати Йому наші проблеми, наші болі, відкритись на Його дію в нашому житті. В обох випадках є присутнім момент дотику: до Ісуса доторкається нечиста жінка, і сам Христос торкається мертвої дівчини, яка за єврейським законом також нечиста. Старий Завіт знав правило: чиста людина, торкнувшись нечистої, стає нечистою. Однак, Господь показує іншу перспективу. Ісус торкається нашої нечистоти і при цьому не лише не стає нечистим, але і нас очищає, робить чистими. Ми часто переживаємо зцілюючі Божі дотики у житті. Скільки разів Він торкався нас, коли ми були нечисті, зранені, слабкі, у гріху — щоб підвести нас і очистити. Яке велике значення має Таїнство Сповіді, коли Бог торкається нас своїм милосердям і повертає чистоту душі.

Rose Datoc Dell, Воскресіння дочки Яіра

Вероніка — жінка двох дотиків

Західна християнська традиція називає жінку, яка торкнулася Ісуса, Веронікою. Ми зустрінемо її ще раз — на Хресній дорозі, де вона знову протиснеться через натовп, подаючи Ісусові хустину, аби Він тепер її торкнувся — витер своє закривавлене обличчя, залишивши на хустині, у дар Вероніці, свій Лик.

Дорогі, як є важливо досвідчувати цей Господній дотик, переживати Божу присутність у своєму житті. Ми можемо спитати себе: що я можу дати Богові у відповідь на його щедрість і милосердя? «Іди і роби так само» — відповів би Ісус. Ми можемо подати ближньому хустину, щоб він витер свої сльози від горя чи піт від важкої праці. Подати хустину страждаючому — це подати її самому Богові. Здається, це зовсім трошки, але водночас, — дуже багато. Тому, дорогі, дозволяймо Богові торкатися нас своєю любов’ю, а також торкаймося нашим милосердям інших людей, тих, хто забутий, відкинутий, зранений, і ці дотики робитимуть нас кращими і додаватимуть життя. Амінь.

† Григорій Комар,
апостольський екзарх Апостольського екзархату в Італії