СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Для кожного, хто вважає нас ворогами чи ненавидить, найбільшою перемогою буде зробити нас подібними до себе», — владика Тарас Сеньків
«Для ворога найстрашнішим є те, що хтось, все ж таки, попри всю його злу волю, має силу його любити. І ця любов є найбільшим скарбом та творчою силою, яку людина може віднайти у своєму серці та християнській вірі. Господь кличе нас стати апостолами його любові, творити добро безкорисливо, не очікуючи тут чогось навзаєм, щоб життєва сила Божої любові діяла через нас у світі. А остаточною нагородою за це буде сам Бог». Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, в 19-ту Неділю після Зісланні Святого Духа, виголошеній в часі Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию 15 жовтня 2023 року.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви довідаєтеся:
- у чому полягає унікальність християнства супроти інших релігій?
- що є осердям Христової Доброї новини?
- яким чином ми можемо співдіяти із Богом у Його ділі спасіння світу?
- і чому ненависть не наближає нашої перемоги?
Сьогодні не бракує різноманіття «релігійних голосів», які пропагують ідею: «а яка різниця?» у питаннях релігійної приналежності, переконуючи в подібності усіх конфесій та віровчень. Вони акцентують увагу на тому, що виглядає як їм спільне, і пропонують різні моделі синкретизму, не зважати на існуючі відмінності.
На перший погляд, дійсно між різними світовими релігіями є багато подібного. Усі вірять в існування якоїсь «вищої сили», у якусь форму загробного життя та необхідність додержуватися подібних законів моралі. Але ця подібність є лише поверховою. Для розуміння істини важливі відмінності, бо саме в них зосереджена суть.
Бог йде назустріч людині
Християнство відрізняється від інших релігій тим, що у ньому не людина власними силами намагається здобути бога, але Бог сам йде назустріч людині, щоб здобути її своєю благодаттю. Він об’являє себе Творцем та Вседержителем, його ж сутністю є Любов. Тому, як Богочоловік — Христос, він довершує на землі місію спасіння всіх людей, які у воскресінні покликані осягнути вічне життя у його Царстві. Саме це є наріжним каменем правд віри Христової Церкви.
«Золоте правило» в різних релігіях
З огляду на цю унікальність Бого-людського стосунку, радикально різняться від інших релігій не лише християнські релігійні догмати, але і моральні принципи. Спаситель сформулював їх у «золотому правилі»: «Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само».
Інші релігії мають власні версії цього правила. Конфуціанство каже: «Не роби іншим те, чого не хочеш собі». Буддизм: «Не роби болю іншим тим способом, який для тебе буде болісним». Індуїзм: «Не роби іншим того, чого не хочеш щоби вони зробили тобі». Юдаїзм: «Не роби ближньому те, що ненависне тобі самому».
Усі ці альтернативи сформульовані у негативній формі: «Не роби…», тоді як Христос висловився у позитивній і, навіть, наказові формі: «Роби іншим те, що хочеш, щоби вони робили тобі». В ісламі версія правила найближча до християнської: «Бажай братові того, що він собі бажає». Однак у ньому відсутнє повеління робити всім добро: воно лише зобов’язує бажати добра, і то тільки братові. Іновірці мають навернутися… або померти.
Любов уподібнює нас до Бога
Ісус Христос голосить Добру Новину перш за все про свого Небесного Отця як нашого доброго Бога, і її осердям є слово про любов. Наш Бог є Любов’ю і джерелом любові. Її винятковість та парадоксальність полягає у тому, що є безкорисливою та спасаючою, і обіймає усіх людей, включно, чи навіть передовсім тих, котрі стали ворогами Бога. «Ісус Христос помер за нас, коли ми були грішниками — Божими ворогами».
Тому Христове запрошення «чинити усім добро» отримує свою повноту в заповіді любові до «ворогів і тих, хто нас ненавидять». У ній скрите запевнення нашої найбільшої перемоги над злом. Для кожного, хто вважає нас ворогами чи ненавидить, найбільшою перемогою буде зробити нас подібними до себе. Найгірше, що може зробити нам ворог — це змусити нас ненавидіти його.
Співдіяти з Богом у ділі спасіння
Але людині невластиво перебувати у стані ворожнечі та ненависті. Бог, створивши її на свій образ і подобу, вклав у її серце депозит своєї вічної спасаючої любові, щоб вона вміла любити і бути любленою. Він дає усім життя і спасіння, знаючи, що йому ніхто нічого не можемо дати взамін. Своєю любов’ю він спасає своїх ворогів, перемінюючи їх на своїх синів і дочок, і навіть коли людина втікає від Бога та категорично перечить йому, він все одно її любить. Тому кожен, хто вороже ставиться до нас, мимоволі стає тим, хто найбільше потребує, щоб ми своєю любов’ю звільнили його з ярма ненависті. Покликанням християнина є не знищити своїх ворогів, але співділати з Богом у їх спасінні.
Тому Ісус закликає: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». Так, це дуже радикально, але це є заклик до наслідування самого Бога в найбільш повній та можливій формі. І якщо це слово скероване до нас, то його сповнення можливе, бо Господь ніколи нікому не наказує непосильного.
Стати апостолами любові у період війни
У часі війни це може звучати дещо недоречно та непатріотично. Зрештою, і вороги бувають різними. Але до усіх можемо бути справедливими у милосерді та милосердними у справедливості. Маємо стати над жорстокістю обставин, усвідомлюючи гідність, якою Господь наділив кожну людину. І вся різниця між нами та ворогами є у тому, що кожен зі своєю гідністю зробив.
Для ворога найстрашнішим є те, що хтось, все ж таки, попри всю його злу волю, має силу його любити. І ця любов є найбільшим скарбом та творчою силою, яку людина може віднайти у своєму серці та християнській вірі. Господь кличе нас стати апостолами його любові, творити добро безкорисливо, не очікуючи тут чогось навзаєм, щоб життєва сила Божої любові діяла через нас у світі. А остаточною нагородою за це буде сам Бог.
Наша мета — не комфортне та автономне довголіття на землі, але життя вічне. Тому для всіх найголовнішим є відповідь на питання — яким буде наше місце у вічності. І лише досвід Божественного мистецтва «любити та бути любленим» стає зародком нашого досвіду вічного життя в Божому Царстві, згідно слів апостола Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене». Амінь.
єпарх Стрийський
