«Благодійне служіння ближнім є виявом нашої віри і знаком християнської любові», — владика Богдан Дзюрах у Зверненні з нагоди Дня убогого

Вих. АЕ-21/167

ЗВЕРНЕННЯ

Апостольського екзарха владики Богдана Дзюраха

Дорогі у Христі!

І. В неділю, 14 листопада, у всій Католицькій Церкві вже п’ятий рік поспіль відзначається Всесвітній День убогих. Цей День започаткував Святійший Отець Франциск наприкінці Ювілейного Року Божого Милосердя, «щоб у всьому світі християнські спільноти ставали щораз більше і краще конкретним знаком милосердної любові Христа до останніх і нужденних» (Послання Св. Отця Франциска на День убогого 2017).

Цьогорічне Папське Послання на Всесвітній День убогих містить у своєму заголовку євангельські слова «Бідних матимете з собою повсякчас» (Ів. 12, 8), які ми рівно ж читаємо на початку Послання Синоду Єпископів УГКЦ 2020 року «Залишиться вам одне — те, що ви дали вбогому!». Загальній і, на превеликий жаль, дуже поширеній у нашому світі нечулості і байдужості стосовно вбогих, ми, Христові учні ХХІ-го століття, бажаємо протиставити християнське співчуття і дієве милосердя, якими хочемо огорнути наших ближніх та дати їм відчути і досвідчити тепло любові Божої, яку ми носимо в своїх серцях з моменту Хрещення.

Щоб надати практичного виразу цій нашій співчутливій і милосердній любові та «беручи до уваги критичний стан із продуктовим та матеріальним забезпеченням значних верств населення в Україні і в різних частинах світу, спричинений і загострений світовою пандемією коронавірусу», Блаженніший Святослав разом з Єпископами УГКЦ закликав започаткувати при кожній нашій парафіяльній спільноті безстрокову благодійну акцію «Нагодуй убогого!» та заохотив знаходити «щоразу нові підходи та форми, щоб нести своєчасну і посильну поміч усім без винятку нужденним, близьким і далеким, віруючим і невіруючим, бо Божа любов, яка нас надихає, не зводить мурів та бар’єрів, а прокладає шляхи і будує мости всепрощення та милосердя» (Послання Синоду Єпископів УГКЦ 2020 року, 26).

Слушно зауважують наші Владики у Синодальному Посланні, що «ніхто з-посеред нас не є таким убогим, щоб не міг поділитися з іншими. Лише тіснота серця може перешкодити нам це зробити. Натомість серце, що містить у собі бодай крихту Христових думок і почуттів (пор. Флп. 2, 5), не зможе не сказати перед лицем людського болю і страждання: „Жаль мені цих людей“ (пор. Мт. 15, 32). А цей жаль серця неодмінно породжуватиме щиру молитву, діла милосердя, готовність поділитися, скласти пожертву на благодійну мету, щоб рятувати життя і захищати знедолену людину, даруючи їй свій час, увагу і матеріальні засоби, потрібні для життя» (Там само).

У зв’язку з цим я закликаю усіх Отців-душпастирів, богопосвячених осіб і вас, наші улюблені у Христі вірні-миряни, спільно застановитися і започаткувати (там, де цього ще не зроблено) конкретні форми благодійного служіння, якими зможемо, у міру наших можливостей і сил, виходити назустріч потребам самотніх, убогих і потребуючих людей із ближчого і дальшого довкілля. Способів такого служіння може бути дуже багато — в залежності від місцевих обставин і потреб. Пам’ятаймо, що благодійне служіння ближнім є виявом нашої віри і знаком християнської любові, яка є найпереконливішою проповіддю Христового Євангелія!

ІІ. Окремо хочу сказати про вшанування жертв Голодомору в Україні 1932–1932 років. День пам’яті жертв Голодомору припадає цього року 27 листопада. То ж поручаю отцям-душпастирям у цей день, або в неділю, 28 листопада, відслужити заупокійне богослуження (Панахиду після Літургії — в неділю, або в суботу — Св. Літургію і Панахиду) за наших невинно убієнних братів і сестер та провести парафіяльні заходи задля належного вшанування жертв Голодомору. Будьмо живими свідками цієї трагедії вселенського масштабу, яка випала на долю нашого народу, не лише зберігаючи пам’ять про жертв Голодомору, але й поширюючи правду про нього у суспільствах країн нашого теперішнього перебування. Це тим важливіше, що 2022 року припадають 90-ті роковини цього геноциду проти нашого народу. Було б добре, щоб в наших храмах постали пам’ятні знаки жертвам Голодомору, а 2022–23 роки стали нагодою ще більше наблизити правду про Голодомор широкого загалові у західному світі.

Окрім цього, ми можемо спричинитися до вшанування жертв Голодомору, склавши пожертву на спорудження першого у світі Національного Музею Голодомору у Києві, який здійснює Благодійна організація «Міжнародний благодійний Фонд Музею Голодомору» та підтримавши проект «Зерна правди», який координує згаданий Фонд. Детальні інформації про це ви можете знайти в інтернеті самостійно, або за посиланнями, які підкажуть вам отці-душпастирі.

Проте, наша пам’ять буде живою не тільки через живу молитву, образом якої є свічка пам’яті, запалена останньої суботи листопада, чи через участь у спорудженні Національного Музею, але й завдяки живій любові, якою ми огорнемо людей, страждаючих від голоду сьогодні. Гасло «Пам’ятаючи Голодомор, рятуємо від голоду сьогодні!», згадане в Посланні Синоду Єпископів 2020 року, нехай не залишиться для нас лише гарною фразою, але стане конкретною програмою спільних дій задля подолання голоду у світі!

Ми в Екзархаті наступного року запропонуємо вам практичний спосіб участі у цій ініціативі задля подолання голоду у світі, а першим кроком у плеканні нашої живої пам’яті про жертви Голодомору нехай вже нині стане активна участь вашої парафіяльної спільноти у згаданій програмі «Нагодуй убогого!», до якої нас закликає Отець і Глава нашої Церкви Блаженніший Святослав.

Дорогі у Христі Брати і Сестри! Напередодні Різдвяного посту, у світлі Послання Святійшого Отця Франциска на День убогих та Послання Синоду Єпископів УГКЦ 2020 року, а також у контексті плекання живої пам’яті про жертв Голодомору, бажаю нам усім пережити цей різдвяний піст і все наше життя у дусі християнської любові до убогих і співчуття та милосердя до усіх, хто потребує помочі, підтримки і розради.

А Бог, багатий милосердям, нехай укріпить нас у вірі, зміцнить в надії і оживить нас любов’ю, даючи необхідну благодать та пробуджуючи в нас щиру готовність на всяке добре діло, згідно з наукою апостола Павла: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло!» (2 Кор. 9, 6–8).

Благословення Господнє на Вас!

† Богдан Дзюрах,

Дано в Мюнхені,