«Без Євхаристійного хліба не маємо життя», — владика Гліб Лончина

30 червня 2020

У день празника Пресвятого Тіла і Крови Господа і Спаса нашого Ісуса Христа владика Гліб Лончина, апостольський адміністратор Паризької єпархії Святого Володимира, роздумує над питанням: хто є гідний причащатися?

Три свята після неділі Всіх святих повторюють теми Страсного тижня і дають нам нагоду глибше зрозуміти таїнства нашого спасіння. Свято Євхаристії нагадує подію Великого четверга, установлення Пресвятої Євхаристії на Тайній вечері. Свято Христа Чоловіколюбця (Серця Христового) пригадує нам Велику п’ятницю, коли Ісус Христос, помираючи на хресті, віддав своє життя з любови до нас. А Співстраждання Пресвятої Богородиці повертає нас до Великої суботи, коли настала тиша на землі. Божа Мати оплакувала свого Сина, а створіння роздумувало над тим, що воно вчинило в ті чорні дні.

Без Євхаристійного хліба не маємо життя

Свято Євхаристії спонукує нас проникнути в містерію Христового Тіла і Крови. Ісус подає їх нам як поживу. Це влучний символ, тому що їжа є конечною для життя, без неї не можемо вижити. Аналогічно — без Євхаристійного хліба не маємо життя. «Якщо не споживатимете тіла Сина Чоловічого і не питимете його крови, не матимете життя в собі». Натомість, «хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 53–54).

Таїнство Євхаристії перемінює нас

На тому не закінчується значення символу. Страва асимілюється в тіло, перетворюється в речовини, які тіло вживає для своєї користи. А Євхаристія робить навпаки: не наше тіло асимілює його елементи, а таїнство перемінює нас, уподібнює до Ісуса Христа. Ми стаємо тим, що споживаємо: стаємо «учасниками Божої природи» (2 Пт. 1, 4).

Стати частиною життя Христа через спілкування

Та їжа має ще й інше значення в нашому житті. У кожній культурі трапеза є символом спілкування. Коли приходить до нас гість, запрошуємо його до столу — не тому, щоб нагодувати (хоч іноді й так робимо), але щоб поспілкуватися з людиною. Поділитися трапезою — це ознака любови, пошани, доброзичливости. І Євхаристія носить у собі це значення: Христос бажає спілкуватися з нами, хоче бути частиною нашого життя, щоб, у свою чергу, ми стали частиною його.

Приймати Святе Причастя — це не лише бути присутніми на Службі Божій, а і брати повну участь у ній. Бути на Літургії і не причащатися — це так як бути на весіллі, але не їсти й не спілкуватися… Під час Божественної Літургії причащаємося двох Таїнств: Божого Слова (через слухання апостола, Євангелія, проповіді) та Тіла і Крови Господньої (через прийняття Святого Причастя). Обидві форми підносять нас на вищий рівень богопізнання, провадять нас до обожествлення (гр. теозіс) — участи в Божому житті.

Хто гідний причащатися?

Іноді уникаємо Святого Причастя, кажучи, я не гідний такої великої ласки. Отож, треба поставити запитання: хто гідний причащатися? Відповідь єдина: ніхто не гідний! Ні вірний не гідний причащатися Тіла і Крови Ісуса Христа, ні священник чи єпископ не гідний служити Літургію, під час якої здійснюється це Таїнство. Отож, як нам розв’язати цю дилему? Якщо ми не гідні, то не сміємо приступати, а якщо не приступаємо, тоді не беремо повної участи в Літургії — та й не маємо життя в собі. Відповідь проста: тільки Господь робить нас гідними причащатися. За це священник у нашому імені говорить у молитві після Святого Причастя: «Дякую тобі, Владико чоловіколюбче, … що ти й сьогодні сподобив нас твоїх небесних і безсмертних таїнств».

Цінімо великий дар Божий — Пресвяту Євхаристію

Тим не менше, щоб бути гідними причащатися, потрібно нашої співпраці: треба каятися, жалувати за гріхи, зробити тверду постанову виправити своє життя. Господь розуміє нашу неміч і не вимагає, щоб ми вже були досконалими, але щоб намагалися рости в любові до Бога і ближнього. А у разі тяжкого гріха, обов’язково потрібно сповіді — і то чимскоріше! Не чекати довго, не ходити з тяжким гріхом на душі! Слід висповідатися, і тоді зможемо причащатися!

Дорогі сестри і брати, цінімо великий дар Божий, яким Ісус ділиться з нами самим собою. Приймаймо Тіло і Кров Господню, щоб мати життя вічне вже тут, на землі, а відтак, щоб ми воскресли останнього дня до вічної радости і втішались Ісусом Христом — уже не під видами хліба й вина, а у власній особі.

† Гліб Лончина,
апостольський адміністратор Паризької єпархії Святого Володимира

Париж — Ліль,

каплиця Notre—Damedela Réconciliation,
парафія Покрова Богородиці,
21 червня 2020 року