Зі Львова до Унева вирушила 30-та ювілейна серпнева проща

25 серпня 2021

Сьогодні, 25 серпня 2021 року, зі Львова до Унева вирушила 30-та серпнева піша проща Львів-Унів.

Зі Львова до Унева вирушила 30-та ювілейна серпнева проща

Провідна тема цьогорічної прощі «Бути поруч». Ці слова співзвучні із оголошеним у Церкві Роком св. Йосифа, адже він, попри виклики перебував поруч із Святою Родиною. Через карантинні обмеження наживо до духовної мандрівки змогли долучитися лише кілька десятків прочан. Серед них учасники молодіжного хору «Аксіос», організатори прощі, ті, хто забезпечує медійну підтримку. Всіх інших запрошують брати участь у події онлайн через фб-сторінку Проща до Унева Серпнева.

Проща розпочалася із Архиєрейської Божественної Літургії у храмі Архистратига Михаїла (вул. Винниченка), яку очолив єпископ-помічник Сокальсько-Жовківської єпархії владика Петро Лоза.

У слові проповіді владика Петро закцентував, що кожна проща пригадує нам про те, що головною метою нашого життя є осягнення святості та втілення Божої волі, щодо нас.

«На цій дорозі, вважаючи себе побожними і добрими християнами, ми маємо сумніви щодо того, як виконувати Божу волю у своєму житті. Святий апостол Павло вчить нас, що „Божа воля — святість ваша“. Це є завдання нашого життя — прагнути святості, жити святим життям. Але часом ми бачимо, що не так це вже є і просто. На цьому шляху є упадки, гріхи, але вони не мають нас зупиняти, розчаровувати, знеохочувати. Бо кожному з нас Господь каже: „Не бійся!“ Не бійся цієї святості, не бійся бути святим, не бійся бути тим, хто хоче свідчити про Божу присутність у цьому світі, хто хоче своїм добрим прикладом потягати за собою інших, щоб інші не знеохочувалися. Не бійся і падати, тому що Господь є Милосердний, бо каже до кожного з нас, що прийшов не до праведних, а до грішних», — мовив проповідник.

На жаль, для багатьох багаторічних учасників прощі до Унева те, що знову доведеться духовно мандрувати онлайн, стало розчаруванням. Однак, організатори роблять усе можливе, аби атмосферу 30-ї ювілейної серпневої прощі максимально передати через сучасні засоби комунікацій. Про це повідомила співорганізаторка Христина Потерейко:

«Насправді нам дуже прикро, що через карантинні обмеження не можемо організувати прощу, у якій би взяли участь тисячі людей, як це було упродовж десятків років, бо є проблема з харчуванням із поселенням людей. Це 30-та, ювілейна проща, вона ровесниця Незалежної України і цьогоріч нашим гаслом є „Бути поруч“. Це пов’язано з тим, що цей рік у Католицькій Церкві присвячений св. Йосифу, який зумів бути поруч, всупереч обставин, яких він не розумів. І ми хочемо бути поруч зі всіма, хто за ці 30 років ходив цією прощею, бодай у онлайн-спосіб бути з ними поруч, щоб духовно єднатися разом у молитві, щоб незважаючи на обставини, люди змогли скористати із цієї мандрівки. Архиєрейська Літургія, яка відбудеться в Уневі 28 серпня об 11:00 на свято Успіння буде відкритою для всіх, хто хоче долучитися наживо».

На початку виходу прощі присутніх благолосив владика Петро Лоза, а духівник прощі ієрм. Пантелеймон Гербера звернувся до прочан і розповів, чому взяв із собою у наплічник символічний камінь:

«Слава Ісусу Христу! Звичайно, минулих разів нас було набагато більше, ніж сьогодні. Саме тому сподіваємося, що через рік вся ця площа буде заповнена прочанами. Тема нашої прощі — „Бути поруч“. Ця тема безпосередньо стосується святого обручника Йосифа. Адже він послухав Господа і прийняв Марію, яка вже була вагітною. Хоча закон Мойсея чітко гласить, що таку жінку слід каменувати. Місія його полягала у служінні Марії, підтримці та постійному супроводі Богородиці. Святий Йосиф є наче одним з нас, адже йому також було сказано: „Не бійся!“. Також варто зазначити, що Йосиф був чесною людиною, а насамперед справедливою в ситуації з вагітною нареченою». Далі отець Пантелеймон дістає камінь і каже: «Ось такий камінь міг тримати у руках святий Йосиф, і звісно ж, міг бути першим, хто б кинув його, оскільки одним з перших дізнався про нібито „чужоложність“ Марії. Увесь час Йосиф просив у Господа просвітлення, аби зрозуміти, як діяти. І Бог дарував йому це просвітлення. Однак, Йосиф усвідомив, що камінь не є рішенням. Я хочу взяти цей камінь з собою в дорогу, для того щоб він мені допоміг поміркувати над усілякими питаннями, якими я можу задаватися. Не камінь, який руйнує і вбиває, а камінь милосердя або камінь наріжний».