«Життя — це дар, а не наша заслуга; можемо лише прийняти його з вдячністю і засвідчити про нього зі смиренням», — владика Богдан Дзюрах

7 липня 2020

То ж чуваймо, щоб не перетворитися на «німу», «мовчазну» Церкву, яка через сумніви, маловірство чи страх за себе, втратить силу автентичної побожності і не матиме більше євангельської дерзновенності свідчити про Боже життя і Божу істину, які об’явив Господь Ісус для спасіння світу. Радше просімо відваги, на взір св. Йоана Христителя та перших апостолів, свідчити про «вічне життя, що в Отця перебувало й нам явилося, і яке ми бачили, і чули, і тепер звістуємо вам, щоб і ви мали спільність із нами» (див. 1 Йо, 1–2).

«Життя — це дар, а не наша заслуга; можемо лише прийняти його з вдячністю і засвідчити про нього зі смиренням», — владика Богдан Дзюрах

У народженні кожної дитини Господь Бог навідується до свого народу

Нинішнє свято звертає нашу увагу на цінність людського життя, яке є особливо промовистим знаком Божої любові і Божої присутності у цьому світі. Адже кожна людина створена на образ Божий і кожна людина від моменту свого зачаття носить у собі віддих життя, який вдихнув у неї Творець в момент зачаття. Таким чином, кожна людина віддзеркалює у собі Божі риси і прикмети — Божу красу, Божу мудрість, Божу доброту, кожна людина, — незалежно від місця і країни свого народження, від релігійної чи етнічної приналежності, незалежно від культурних чи суспільно-історичних обставини, в яких народжується і зростає.

Людське життя є цінним ще й тому, що у народженні кожної дитини Господь Бог навідується до свого народу і до всього людства, приносячи йому своє благословення і виявляючи своє благовоління. То ж святкування народження дитини має стати для нас нагодою до великої вдячності Творцеві за цей безцінний дар людського життя, за кожну людську істоту, яку Він у своїй премудрості і любові кличе до буття, пов’язуючи з цим буттям свою благодать, свою присутність і своє благословення. Буває, що дитина народжується слабкою, немічною чи хворою, але навіть тоді, — а може, особливо саме тоді, — ця дитинка покликана бути знаком Божої присутності, Божої сили, яка діє в людському безсиллі, Божої благодаті, яка скріпляє те, що немічне і кволе.

Повстання людства проти життя

Втім, ми живемо в страшних часах, коли людство, замість приймати з вдячністю дар життя, повстає проти свого Творця і веде системну боротьбу проти людського життя від моменту зачаття і до похилого віку. Існує сайт, який подає загальносвітову статистику в реальному часі. Так, вже за той час, коли я кажу/пишу ці слова, а ви слухаєте/читаєте їх, народилися сотні, якщо не тисячі діточок по всьому світі. І ми повинні прославляти Творця за ці безнастанні благословляючі відвідини людства, за кожну нову зірку людського життя, що засвітилася на горизонті людства, бо кожна дитина — це знак благословення Божого.

Але є на цій веб-сторінці також і інший калькулятор, калькулятор смерті, калькулятор людської злочинності і агресії проти життя. То ж за той самий час, поки ми з вами роздумуємо над даром життя, сотні дітей були позбавленні його, жорстоко і безжалісно вбиті в абортах. Станом на сьогодні людство здійснило цього року вже 21 952 813 абортів… І цифра не зупиняється, конвеєр смерті триває безнастанно! А скільки понівечено і вбито людських життів внаслідок тероризму, воєн, збройних конфліктів, простої побутової ненависті чи розбійних нападів! За усі ці прояви ненависті до життя і погорди до Творця благаймо в Господа сьогодні прощення і милосердя.

За гріх людиноненависництва і людиновбивства прийдеться відповісти

Єлисавета дякувала Богові за дар життя своєї дитини, бо, казала, через це Бог зняв з неї ганьбу посеред людей. Натомість, наші сучасники, батьки і матері, лікарі і всі, що своїми активними діями чи своєю соціальною пасивністю прямо чи опосередковано розганяють маховик смерті, замість зупинити його, не лише спроваджують на себе ганьбу серед людей, але й позбавляють себе і свій народ благословення Божого у нинішніх і прийдешніх поколіннях. Бо рано чи пізно за гріх людиноненависництва і людиновбивства прийдеться відповісти — і перед судом історії, і перед судом вічної Божої справедливості!

Сповнені Божого Духа

Людина є цінною в Божих очах не лише тому, що вона сотворена на образ і подобу Божу і носить у собі віддих життя свого Творця. Є серед людей такі щасливі, як Йоан Христитель, які удостоїлися особливої ласки від Бога (саме ім’я Йоан означає «Бог ласкавий» або «Божа благодать»): вони сповнилися Божого Духа, Божого життя вже в ранньому дитинстві, а сам Йоан Христитель, як сказано в Євангелії, сповнився Святим Духом ще в лоні матері своєї (див. Лк 1, 15). Це сталося, на думку Отців Церкви, в той момент, коли Пречиста Богородиця привітала Єлисавету, а Дитятко «здригнулося» у її лоні, відчувши, що через Марію сам Воплочений Господь діткнувся безсмертної душі Йоана і освятив її та сповнив Святим Духом. То ж Йоан Христитель став не лише носієм Божого образу і Божого творчого Духа, він став ще й носієм і проповідником Божого життя, яке він отримав у лоні своєї матері від Господа Ісуса через дотик Пресвятої Богородиці.

Ми, християни, є братами і сестрами у вірі св. Йоана Христителя. І ми удостоїлися цього благодатного дотику нашого Господа Ісуса та сповнилися Його Святого Духа, Його Божого життя у лоні Матері. Коли це сталося і як? Не в лоні нашої земної неньки, але у лоні Церкви, яка є Матір’ю усіх, хто вірує у Господа. Саме у хрещальній купелі ми народилися у Господі і сповнилися Святим Духом, та стали посудинами і носіями Божого вічного життя на цьому світі. Святіший Отець Франциск у цьому контексті любить говорити про Матір — Церкву, яка народжує нас у Святому Хрещенні для вічного Божого життя: «Церква є справжньою Матір’ю, є нашою Матір’ю! Так гарно стверджувати це! Наша Мати Церква, Мати, яка дає нам життя у Христі і дає нам змогу жити з іншими братами у сопричасті Святого Духа… Церква є нашою Матір’ю, тому що народила нас у Хрещенні» (Папа Франциск, Загальна аудієнція 3 вересня 2014 року).

Ми маємо стати голосом Воплоченого Слова

Удостоївшись у Хрещенні спасенного і оживляючого дотику нашого Бога в Тройці Святій єдиного, ми є покликані поширювати це Боже непіддатне тлінності життя у нинішньому світі. Подібно до Івана Христителя, ми можемо і повинні не лише ясніти Божим образом серед людей, спотворених гріхом, — ми маємо стати голосом Воплоченого Слова, вістунами спасенної Христової Благовісті і так торувати шлях до зустрічі із Господом у душах і серцях наших сучасників. «А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу, щоб дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх» (Лк. 1, 76–77) — у цих словах, які скерував Захарія до свого новонародженого сина, міститься програма життя кожного справді віруючого християнина, кожного, хто належить до Церкви, бо народився в Її лоні та плекає отримане від Господа життя молитвою, Святими Таїнствами, дієвою любов’ю до ближнього.

Свідчення про дар життя

Батьки Предтечі — Захарія і Єлисавета — збагнули дуже добре, що дотик Бога, який наповнив їх новим життям, тепер кличе їх до свідчення. То ж ніхто і ніщо не змогло їх зупинити у сповненні цього нового покликання: проголошувати словами і вчинками величні Божі діла, що сталися у їхньому житті. Навіть коли не міг говорити, Захарія на письмі давав свідоцтво спасенній Божій волі і таким чином продовжував своє служіння.

Просімо в Господа сьогодні і для нас самих та для усієї нашої Церкви ласки увесь час відновлювати дар вічного життя, який ми отримали від Господа. Просімо ласки не замовчувати Божу істину, навіть коли оточення не розуміє її і не сприймає. Хто живий, не мусить переконувати, що життя існує, вистачить, що буде робити явним це життя усім своїм єством, природньо і спонтанно, не переймаючись реакцією оточення і не шукаючи аплодисментів. Бо життя — це дар, а не наша заслуга. Ми можемо лише прийняти його з вдячністю і засвідчити про нього зі смиренням. Це буде наше приготування дороги для Господа у нинішньому світі.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ