«Жертвування Ісуса як знак надії»: катехиза Папи Франциска на загальну аудієнцію 26 лютого 2025 року
Папа Франциск перебуває в лікарні, а тому в останню середу лютого не було загальної аудієнції. Однак опівдні пресслужба Святого Престолу поширила текст його катехизи. Нагадаємо, що з нагоди Ювілею Папа започаткував цикл «Ісус Христос — наша надія», перша частина якого присвячена дитинству Ісуса. Пропонуємо вашій увазі переклад цієї катехизи.

СЛОВО
Святішого Отця Папи Франциска
26 лютого 2025 року
Сьогодні споглядаємо красу «Ісуса Христа, нашої надії» (1 Тим, 1,1) в таїнстві Його жертвування в храмі.
У розповідях про дитинство Ісуса святий євангелист Лука показує нам слухняність Марії та Йосифа перед Господнім Законом і всіма його приписами. Взагалі-то, в Ізраїлі не було обов’язку приносити дитину до храму, але ті, хто жив у слуханні Господнього слова і бажав втілювати його, вважали це цінною практикою. Так вчинила Анна, мати пророка Самуїла, яка була неплідною; Бог вислухав її молитву, і вона, народивши сина, привела його до храму і назавжди пожертвувала Господу (пор. 1 Сам 1,24–28).
Отож, святий Лука розповідає про перший акт богопочитання Ісуса, здійснений у святому місті Єрусалимі, яке стане метою всього Його мандрівного служіння, починаючи з тієї хвилини, коли Він прийме непохитне рішення прямувати до нього (пор. Лк 9,51), прямуючи назустріч сповненню своєї місії.
Марія та Йосиф не обмежуються тим, щоб прищепити Ісуса в історію сім’ї, народу, завіту з Господом Богом. Вони дбають про Його виховання і зростання, вводять Його в атмосферу віри і богопочитання. І самі поступово зростають у розумінні покликання, яке значно перевищує їх.
У храмі, який є «домом молитви» (Лк 19,46), Святий Дух вдихає, промовляє до серця старця: Симеона, представника святого Божого народу, приготованого в очікуванні та надії, який плекає прагнення сповнення обітниць, даних Богом Ізраїлеві через пророків. Симеон відчуває в храмі присутність Господнього Помазаника, він бачить світло, що сяє серед народів, занурених «у темряву» (пор. Іс 9,1), і виходить назустріч тій дитині, яка, за пророцтвом Ісаї, «народилася для нас», є сином, «нам даним», «Князем миру» (Іс 9,5). Симеон обіймає цю дитину, яка, маленька і безпорадна, спочиває на його руках; але це він, насправді, знаходить розраду і повноту свого існування, пригорнувши її до себе. Він виражає це у пісні, сповненій зворушливої вдячності, яка в Церкві стала молитвою наприкінці дня: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду — Ізраїля» (Лк 2,29–32).
Симеон оспівує радість того, хто побачив, розпізнав і може передати іншим зустріч зі Спасителем Ізраїля та народів. Він є свідком віри, яку отримує як дар і передає іншим; він є свідком надії, яка не розчаровує; він є свідком Божої любові, яка наповнює серце людини радістю і миром. Сповнений цієї духовної втіхи, старець Симеон вбачає у смерті не кінець, а сповнення, повноту, він чекає її як «сестру», яка не знищує, а вводить у справжнє життя, передсмак якого він вже отримав і в яке вірить.
Того дня Симеон — не єдиний, хто побачив спасіння, що втілилося в Дитятку Ісусі. Те ж саме відбувається і з Анною, жінкою, якій більше вісімдесяти років, вдовою, яка повністю посвятила себе служінню в храмі та молитві. Побачивши дитину, Анна прославляє Ізраїлевого Бога, Який саме в цій дитині відкупив свій народ, і розповідає про це іншим, великодушно поширюючи пророче слово. Пісня відкуплення двох похилих віком, таким чином, вивільняє звіщення Ювілею для всього народу і всього світу. У Єрусалимському храмі наново запалюється надія в серцях, бо до нього увійшов Христос, наша надія.
Дорогі браття й сестри, наслідуймо і ми Симеона та Анну, цих «паломників надії», які мають ясні очі, здатні бачити поза видимістю, які вміють розпізнати присутність Бога в малому, які вміють з радістю зустрічати Божі відвідини і запалювати надію в серцях своїх братів і сестер.
† ФРАНЦИСК