Завершилася міжнародна проща до Святої Землі під проводом владик Бориса і Гліба

1 квітня 2019

З неділі, 24 березня розпочалася міжнародна українська проща до Святої Землі, в якій взяли участь духовенство та вірні різних єпархій та екзархатів Української Греко-Католицької Церкви. Варто також зазначити, що проща носила міжнародний характер, адже прочани походять із України, Сполучених Штатів Америки, Франції та інших країн. Загалом, кількість учасників сягла близько 200 людей з 11 країн. Духівниками цієї великопісної мандрівки стали владика Борис Ґудзяк, номінований архиєпископ і митрополит Філадельфійський та владика Гліб Лончина, єпарх єпархії Пресвятої Родини в Лондоні та Апостольський Адміністратор Паризької єпархії святого Володимира Великого.

Завершилася міжнародна проща до Святої Землі під проводом владик Бориса і Гліба

Початок, 24 березня, м. Ейн-Керем

Проща розпочалася у м. Ейн-Керемі, місці зустрічі Єлизавети з Марією перед народженням Івана Хрестителя. Своє вчительське звернення до паломників владика Борис розпочав із захоплення: «Аж не віриться, що ми є на тій землі, яка освячена стопами Бога живого. Ми перебуваємо на тому місці, де Пресвяту Богородицю зустрічала її родичка Єлизавета. Ми на прощі!». Відтак владика окреслив чим є проща для християн та яке її значення для духовного зростання. «В останні століття західна культура, наголошуючи на важливому значенні розуму, зводить багато чого до рівня ідей. Я маю ідею про Бога, про духовне життя, а тому навіщо мені конкретика Церкви, священика, Сповіді, а навіть Хрещення. Є Бог і я, і я розумію та шукаю. Однак, життя не є таким, адже ми потребуємо конкретики. Ми маємо своє тіло, і тому саме у нашому тілі відбувається наше духовне життя. Не існує розділення між духом і матерією. Бог цю матерію освятив Своїм Воплоченням. Тому нам слід шанувати закони цього воплоченого життя, життя людського і міжособистісного. Адже ми створені на образ і подобу Божу, — Троєчного Бога, Який у Трьох Особах має досконалі стосунки. Тоді, зустріч Марії із Єлизаветою стає настільки важливою, бо у зустрічі відбувається духовне життя. Не в голові, не в думках, не в теоріях, навіть не в моральних принципах, але у житті, у тілі, у місці, у часі, у конкретиці історії та особистого життя. Марія зустрічається із Єлизаветою, і обоє переживають велику радість, тому що Господь є серед них, тому що Бог діє в історії, Бог оселюється в лоні жінки. Це не ідеї, це не ідеології, це спільна мандрівка Бога з людиною, яку Він сотворив. Це Божа мандрівка із кожним із нас і з цілим людством. Тому так добре бути разом на прощі. Адже у зустрічі ми знаходимо Бога, у зустрічі відбувається наше духовне життя, тому що Бог настільки прагне бути з людиною, яка падає, яка нівечить себе, нівечить свою родину, яка започатковує війни та жахливі кровопролиття, і Господь входить у це, — у твою і мою шкіру, у нашу плоть і кров», — зазначив проповідник під час свого вступного слова.

На завершення свого слова, владика Борис підкреслив важливість молитви за кожного учасника прощі та за кожну особу, яка сьогодні переживає, страждає чи очікує чогось у своєму житті. «Все і всіх, всіх наших і чужих, а навіть ворогів ми будемо приносити цим Великим входом у виді хліба і вина, — праці людських рук, — на цей вівтар задля освячення. Щодня ти я, наше і чуже будуть переображатися у Тіло і Кров Христову, які нас кормитимуть впродовж цього тижня. Чому? Бо Бог прагне зустрічі з тобою!».

Перший день, 25 березня, м. Вифлеєм

Наступного дня прочани святкували Різдво Христове у місті народження Спасителя, у Вифлеємі. Паломники заколядували та помолилися Літургію на Полі пастухів, саме там, де ангел з’явився пастушкам, щоб сповістити про народження Христа у Різдвяну ніч.

Другий день, 26 березня, р. Йордан

Цього дня паломники прибули на річку Йордан, де відбулося Хрещення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа від Йоана Предтечі. Тому, усі учасники прощі мали нагоду відновити Хресні обіти, молитовно згадати про Хрещення Господнє та власне хрещення. Особливим моментом такого пригадування стала молитва та спів тропаря празника Богоявлення.

Окрім цього, владика Борис звернувся до всіх учасників, наголошуючи на безмежній та безумовній любові Бога до кожного: «Хто ми є? Я створений на образ і подобу Божу. Ба більше, Господь промовляє: „Я тебе люблю, люблю просто так, повністю. Я віддаю за тебе Своє життя“. Саме у такого Бога ми хрестилися, у такого Бога ми одягнулися. І тут, над цією рікою, у цій воді ми маємо нагоду знову пережити своє Хрещення, і розуміти настільки, наскільки людина може, основні виміри Таїнства — Бог є один у Трьох Особах, ми створені на образ Божий і є особами, які потребують стосунків, наше духовне життя відбувається „між“, і ніколи „лише у мені“. Якщо моє життя не є з Іншим/іншим, — з великою та малої букви, — це є ідеологія або моралізм, це є правила, однак, не є життям у Христі. Життя у Христі прямує від Божого серця до нашого серця, і між нашими серцями. Як це добре! Ми покликані бути апостолами цієї правди».

Третій день, 27 березня, Галилея

У третій день паломники прибули до Галилеї, де зростав, проповідував та творив чудеса Ісус. Зокрема, вірні побували у містечку Назарет та відновили Шлюбні обіти у м. Кані Галилейській, де Христос під час весілля перемінив воду у вино, вчинивши перше чудо. Владика Борис Ґудзяк запросив спочатку чоловіків, дивлячись на своїх жінок, повторити присягу, яку вони колись виголошували під час прийняття Святого Таїнства Подружжя. «Я ______ беру тебе ______ за жінку і прирікаю тобі любов, вірність і чесність подружню, і що не залишу тебе аж до смерті. Так мені, Боже, допоможи, в Тройці святій, єдиній, і всі святі», — оголосили у Кані Галилейській чоловіки. Відтак владика передав можливість виголосити присягу жінкам.

Опісля, Божественну Літургію молилися на горі Блаженств, де Христос виголосив свою Нагірну проповідь. У своєму слові, побудованому на уривкові із Євангелія, де якраз подані Блаженства, владика Гліб Лончина підкреслив важливість читання та вивчення Святого Письма для нашого духовного зростання, а відтак для нашого спасіння: «Якщо ми приходимо до висновку, що життя є відмінним від того, до якого закликав Христос у своїх Блаженствах, і ми не можемо його осягнути, потрібно піти на крок далі та усвідомити собі, що це означає. Якщо життя є інакшим, то Господь наш Ісус Христос є якимось фантастом, Він не розуміється на життю. Він щось таке повидумував та щось таке говорить, що не є практичним для життя. Адже ми знаємо яким важким є життя, як потрібно у ньому рухатися та ухилятися. Але не для цього ми прийшли сюди сьогодні, не для оправдання себе, щоб залишатися на тому ж рівні! Якщо ми прийшли сюди, то це для того, щоб по-іншому думати, по-іншому дивитися на своє життя. І якщо ми хочемо по-іншому подивитися на своє життя, то ми повинні дуже серйозно взяти до серця цю книгу — Святе Письмо, і насправді повірити у те, що Ісус нам говорить. Тому, насамперед, потрібно прийняти те, що Ісус нам подає парадокси, протиріччя. Кому є приємно, коли він плаче? Головно, як його щось болить. Однак, Ісус каже: „Блаженні ті, що плачуть“. Хто хоче бути голодним? А Ісус каже: „Блаженні голодні“. Отже, Ісусова система є цілковито інакшою від нашої. Тому, якщо ми хочемо бути Христовими учнями, нам потрібно свою мудрість викинути із голови, та почати „гризти“ оцю книгу — Святе Письмо».

«Ми маємо бути не тільки щасливими у людських очах, — це те, що ми усі шукаємо, адже ми прагнемо бути щасливими та не мати жодних клопотів, — але Христос закликає нас, щоб ми були блаженними. А щоб бути блаженними, потрібно повірити тому, що говорить нам Ісус Христос. „Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне“. Убогість не робить нас блаженними, адже можна бути убогим й проклинати свою долю та людей, які тримають нас у „рабстві“ та в убогості, та проклинати Бога, який це допускає. Тому, вбогість не робить нас блаженними. Але блаженні вбогі духом — це ті, які знають, що від себе самих ми нічого зробити не можемо. Нам про це говорить сам Ісус: „Без мене нічого зробити не можете“. Однак, водночас це означає, що з Ісусом ми зможемо зробити все! — зазначив владика Гліб щодо першого Блаженства.

Четвертий день, 28 березня, г. Тавор

Четвертий день став днем початку паломництва разом з Христом до Єрусалиму на його Страсті. І першою зупинкою стала гора Тавор, — гора, на якій Христос переобразився перед своїми учнями. На цій горі із проповіддю для всіх паломників знову звернувся владика Борис Ґудзяк, номінований архиєпископ і митрополит Філадельфійський. «Мабуть, у нас назавжди зміниться сприйняття події Переображення після цих відвідин гори Тавор, — розпочав своє слово Архиєрей. — Високо на гору вивів Ісус Петра, Якова та Івана. Йшли вони впродовж тривалого часу. І там, на горі відбувається дуже важливий етап, важлива зустріч. Вона є однією із багатьох, однак, водночас є центральною, адже сьогодні перебуває серед дванадцяти основних празників. Апостоли зустрічаються не просто із Ісусом з Назарету, не просто із правдоподібним Месією, Христом, Помазаником Божим, але вони зустрічаються із самим Сином Божим. Апостоли проходять різні етапи, різні зустрічі та знайомства із Ісусом. Він поетапно розкриває для них Свою тотожність у Його місії розкриття обличчя Бога-Отця цілому людству. Наскільки важливо нам знати про те, що Бог є Троїчним: Отець, Син і Дух Святий. Вперше ми це побачили у празнику Богоявлення. Невідомо, хто це знав і чув над Йорданом, крім Івана. Голос звучав, а хто чув, — ми не знаємо. Тут вже чують цей голос апостоли. Відтак вони розгублені, приголомшені, натхненні, в ейфорії. Ми чуємо, що вони падають ниць, адже не можуть дивитися, — настільки світло і біло. Але дещо вони таки пізнають. До прикладу, Петро знає, що перед ними Мойсей та Ілля. Цікаво, адже він ніколи не бачив ні Мойсея, ні Іллі. Але він їх називає і каже: „Боже, нам добре тут! Давайте поставимо шатра“. Іншими словами він просить залишитися тут: „Будьмо у цьому!“ Може, то така Петрова спонтанна відповідь, але вона правдива. Як добре нам знати, що коли ми перебуваємо в русі, на паломництві, коли в нашому житті існує динаміка, нам, все є таки, можна бути там, де ми є. Ісус каже апостолам бути там, де вони є, і в цьому криється велика мудрість — бути у цій ситуації, а не лише в ностальгії чи фантазії на майбутнє, а бути тут і тепер».

«У цьому нашому паломництві важливо, щоб ми були терпеливими, щоб ми бачили процес. Хтось із вас мені вчора сказав: „Я дванадцять років була у католицькій школі, а тут стільки пізнаю, тут стільки відкривається!“ Чи це означає, що цих дванадцять років були пустими? Очевидно, що ні. Це був багатий та правдивий час, час зросту, час дитини і підлітка, а тепер є зрілий час. Відчути час, свій і Божий час, цінувати цей час, бути в ньому, шанувати час і процес сусіда, маючи у пам’яті те, наскільки Господь є терпеливим із нами. Проте, це не означає марнувати час, це не означає відкладати на пізніше те, що є запропоноване тут і тепер. Ми побачимо місце, де Закхей спонтанно відреагував. Інколи у декого процеси є швидкі, — ніби нічого не відбувалося, все діялося зле і, раптом Господь входить у час, у місце, у життя і надалі в людини відбувається великий ріст, відродження, навернення. Ми ніколи не знаємо цього, але повинні бути певні, що це Господь ініціює. Господь чекає. І наш процес та ріст потребують нашої відкритості, нашого смирення. Чекати, споглядати, чувати. Отож, чуваймо разом!», — продовжив владика Борис, наголошуючи на важливості терпеливості та відкритості на Бога впродовж періоду нашого духовного зростання, який залежить насамперед від Божої ініціативи.

Опісля, паломники спільно заспівали тропар празника Преображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа.

Окрім цього, цей день запам’ятався мандрівникам пустельними краєвидами міст Єрихону, місцевості Кумран та Мертвого моря.

П’ятий день, 29 березня, м. Єрусалим

П’ятого дня подорожі паломники дісталися м. Єрусалиму. Окремим етапом відвідин цього славного міста стала молитва за мир в Україні та за справедливі вибори Президента. Перед початком цієї молитви владика Борис, духовний провідник прощі, зазначив: «Зараз через медійний суд, через сенсацію кадру, що витягнений із контексту, є дуже легко когось перекреслити, — легко перекреслити і тяжко простити. В цей час, коли стільки записується, можна зафіксувати у метаданих провину кожного, нам потрібно чувати над цим рефлексом перекреслення когось. Ми повинні піднімати людей, вміти прощати і дивитися глибоко, не залишаючись на поверхні. Скоро в Україні вибори, а отже, вирують пристрасті. Це якраз один аспект цього. Тож ідім на глибину, адже глибокі і великодушні люди вміють прощати, над цим працюють довго і терпеливо, натомість повільно судять, розуміючи, що кожна людина є свята, оскільки вона створена Богом та розуміючи своє власне смирення, свою кволість та гріховність».

«Завершуючи у швидкому часі цю подорож, берімо із собою багаж глибоких істин. Було би надзвичайно сумно, якби це паломництво залишилося у сфері сенсацій, поверхових речей. У Великому пості ми просимо Божого прощення, ми молимося стільки разів „Отче наш“ передовсім для того, щоб ми вміли прощати, не судити, жити великодушно і легко. Адже коли ми прощаємо та не живемо осудом, тоді наша душа і серце летять. Тому помолімся за великодушність, за глибину, за те, щоб ми вміли прощати, щоб ми не судили та не обмовляли, не зосереджувалися на немочах інших, щоб ми в смиренні і впевненості про Боже милосердя бачили свої гріхи і щоб нам було легко», — зазначив Преосвященний владика Борис.

Опісля, паломники направилися до Церкви сліз, яка знаходиться на Оливній горі в Єрусалимі, щоб спільно помолитися Божественну Літургію. Сьогодні вона є монастирської церквою Ордену францисканців. У своєму вчительському слові владика Гліб Лончина, єпарх Лондонської єпархії Пресвятої Родини та Апостольський адміністратор єпархії святого Володимира Великого в Парижі, пригадав про Господні страждання під час молитви у Гетсиманії: «Тепер ми присутні у храмі Агонії Христа, адже саме тут, на цьому камені він молився до Свого Отця Небесного. Ми чули як він молився та тривожився, як він жахався, адже Він був людиною. Не можемо казати так, що Він був Богом, а отже, Він знав про Своє воскресіння і тому, страждання Його не обходили. Абсолютно ні. Євангелист у сьогоднішньому уривку чітко каже про те, як Христос тривожився і жахався, а Лука додає, що піт його виходив, як краплі крові».

Однак, за словами владики, Христос продовжував молитися та просити Свого Отця про відвернення «цієї чаші», і Бог Його вислухав. «Як вислухав Його Отець? Зауважмо, що коли Ісус втретє став із молитви і пішов до апостолів, які спали, євангелист каже: „Вставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився“. Ці слова не говорять вже про тривогу, не говорять про жах, адже Він вже є знову собою, — Він є тим, що на Тиверіядському морі стишив бурю, Він є знову тим, що воскрешав померлих та лікував хворих, Він знову панує над Собою. Отже, як Бог Його вислухав? Вислухав, не забираючи йому ці муки, страсті, цю воскреслу смерть, але даючи Йому силу їх перенести. Так само Бог діє і з нами. Адже і ми молимося „Боже, врятуй, Боже, поможи, Боже, дай здоров’я, успіхів та все інше, що ми просимо!“. І добре, що ми так просимо. Однак, потрібно завжди додавати: „Але не як я, але як Ти хочеш“. Бо Бог завжди буде хотіти найкраще для нас. Будьмо певні, що коли ми просимо в Бога, щоби було так, як цього хоче Бог, то Він дасть нам силу перенести страсті нашого життя», — підкреслив Архиєрей на завершення своєї проповіді у Церкві сліз в Єрусалимі.

Шостий день, 30 березня, Хресна Дорога в м. Єрусалим

На шостий день своєї паломницької подорожі прочани дісталися Єрусалимської Хресної Дороги, якої пройшов Господь наш Ісус Христос до місця своєї страти на горі Голгофі. Розпочинаючи цей молитовний спільних шлях співстраждення із нашим Господом, владика Борис Ґудзяк, духовний провідник прощі, зазначив: «Ми будемо входити у глибину Божої солідарності із нами. Бог, який прийняв наше тіло, з його красою, з його життям, з його неміччю та з його смертю. Ми будемо крок за кроком йти та емоційно, психологічно і духовно переживати те, що переживав Господь. Важливо нам сьогодні пам’ятати, що момент страстей, момент нашого гріха, який є причиною Христових страстей, момент нашого із вами терпіння, вони не є ізольованими. Зараз ми будемо в нього глибоко входити, але він є обійнятий Божою любов’ю та Божим зціленням. Бог нас сотворив, благословив і сказав, що чоловік, людина є добрими. Ми розпочинали свою прощу із Богоявлення при Іванові, коли ми чуємо „Ти — син мій улюблений! Ти — моя донька возлюблена, яку Я уподобав!“ До цього моменту ми повертаємося після страстей, до цього ми повертаємося після нашого гріха. Ми йдемо до Воскресіння! Ми завершимо свою дорогу, свою прощу на місці погребення Сина Божого і Його воскресіння. Це є одне велике Таїнство! Ми не можемо ввійти і здоровими вийти із страстей Христових, — вони настільки страшні, — якщо ми не бачимо цього у світлі Воскресіння. Входячи у ці страсті під час цієї Хресної Дороги, ми знаємо чим вони закінчуються — Божою перемогою, а тому ми знаємо чим закінчується історія нашого гріха — Божою перемогою. Ми знаємо, що наші немочі та недуги мають зцілення у Христі. І тому ми можемо вповні ввійти у ці страсті. Ми можемо зрозуміти, що Господь терпить, тому що людина грішить. Якби людина не грішила, Господь би не терпів. Наш гріх є настільки низьким та приземленим, таким конкретним, що він проявляється у тілі Сина Божого». Відтак учасники прощі направилися шляхом Хресної Дороги, підносячи в глибині свого серця свої молитви та релігійні роздуми до Бога. Впродовж цієї духовної мандрівки вони мали нагоду прийняти зерно духовної науки із уст священиків та духівників, які слідували пліч-о-пліч разом із ними.

Завершенням Хресної Дороги та міжнародної прощі українців загалом стала Божественна Літургія у храмі Гробу Господнього, де відбулося Воскресіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. «Яким є підсумок нашої прощі? — розпочав своє слово із цього запитання владика Борис, духівник паломництва. — Він може бути лише одним — це є післанництво кожного хрещеного християнина та кожної хрещеної християнки. Ми радіємо із того, що ми щось отримали, ми вдячні Богові за Його благодаті. Ми пройшли Хресну Дорогу і глибоко пережили Христову жертву для нас». Відтак владика склав подяку усім священикам та владиці Глібу Лончині, організаторам та учасникам прощі за спільність та молитву. «Після такої прощі вже немає літеплості. Нам забагато дано», — звернувся до прочан владика, підкресливши потребу кожного взяти приклад із Марії Магдалини та святого апостола Петра у своєму подальшому проповідництві та свідченні Благої Вістки. «Тих людей, які побачили Воскреслого було приблизно стільки ж, як і нас. Їхня проповідь та їхнє свідчення словами і ділами змінили світ, — той світ, який ще недосконалий, та Церква, яка ще не до кінця свята, цей люд, який носить багато пороків, але скільки любові та добрих діл. Люди прийшли через проповідь, а головно — через свідчення», — зазначив новоіменований архиєпископ і митрополит Філадельфійський. «Принесім зернинку новизни до своєї сім’ї, до своїх стосунків, на місце праці, у своє суспільство та країну. Це є зернинка радості і легкості, глибини і миру. Нехай інші хоча б трохи відчують те, що відчули ми тут. І нехай наші свідчення будуть скріплені тим, що ми пережили. Ділімся, бо ми багаті. Ми отримали те, що здобув Христос. Це не наші заслуги та скарби, а це подано нам задля ділення», — завершив свої підсумки паломництва владика Борис Ґудзяк, духовний провідник цієї міжнародної прощі на Святій Землі.

За матеріалами facebook-сторінки Паризької єпархії святого Володимира Великого
Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ