Засвідчена віра, жива пам’ять та зцілення ран: виступ владики Богдана Дзюраха на Континентальному передсинодальному зібранні

СЛОВО

владики Богдана Дзюраха,
апостольського екзарха для українців візантійського обряду
в Німеччині та Скандинавії,
Голови Комісії соціального душпастирства
Ради Єпископських конференцій Європи (ССЕЕ)

(Континентальне передсинодальне зібрання, Прага, 5–12 лютого 2023 року)

Я родом з України, живу і служу в Німеччині, а тут представляю Комісію соціального душпастирства Ради Єпископських конференцій Європи (CCEE). Я хотів би поділитися з вами трьома думками, які, на мою думку, є важливими як для нашої церковної ідентичності, так і для нашої місії у світі.

Перш за все — ЗАСВІДЧЕНА ВІРА. Ми є носіями віри, переданої нам апостолами, збереженої протягом століть і засвідченої численними європейськими мучениками, особливо в останньому столітті, яке називають «століттям мучеників». «Європо, не забувай своїх мучеників!» — ось пересторога, яку не варто ігнорувати.

Можливо, спільний європейський мартиролог міг би стати корисною допомогою в поширенні пам’яті про мучеників нашого континенту та дозволив би нам надихатися їхнім свідченням, щоб зростати у вірі та у вірності нашій християнській і католицькій ідентичності.

Другий пункт пов’язаний з першим — ЖИВА ПАМ’ЯТЬ. Творити пам’ять про мучеників означає також говорити слово правди про причини переслідувань і про самих гонителів. На мою думку, Європа занадто швидко перегорнула сторінку комуністичного минулого, не зробивши серйозного іспиту сумління щодо злочинів комуністичного режиму (подібно, як це було зроблено щодо нацистської ідеології).

Можна згодитися з французьким істориком Стефаном Куртуа, автором «Чорної книги комунізму», який стверджував, що «європейське суспільство не відновить своєї ідентичності чи гармонії (сьогодні ми б сказали — миру), якщо намагатиметься приховати пам’ять про комуністичну трагедію» і — я б додав, — якщо не зробить з цього іспиту сумління щирих і тривалих висновків. Ця настільки запекла та жорстока війна, яка має явні ознаки геноциду проти українського народу, є, на мою думку, одним із наслідків неопрацьованої та неочищеної історії комуністичного минулого.

Католицька Церква в Європі зі своєю пророчою роллю могла б оживити та продовжити цей процес європейського іспиту совісті та очищення пам’яті не лише на духовному рівні, але й на суспільно-політичному та науковому.

Третій рівень нашої місії — ЗЦІЛЕННЯ РАН. Сьогодні Церква в Україні буквально і щоденно живе своєю ідентичністю «польового шпиталю». Але також тут, у Європі, Церква стала гостиницею або радше родинним домом, сповненим співчуття та милосердя для мільйонів українських біженців. Вам не забракло ані слів розради, ані відважних декларацій, ані щедрих і довготривалих діл, які допомагають нам витримати це випробування і зміцнюють нашу надію на справедливий і міцний мир. Не знаю, чи ви помітили, що попри те, що до Європи прибуло майже 8 мільйонів українських біженців, ми тут не спостерігаємо справжньої міграційної кризи? Чому? — Тому що тут діє гостинна і милосердна любов, а Католицька Церква є тут головною дійовою особою.

Тому від імені всього українського народу хочу висловити вам, дорогі брати і сестри, нашу глибоку і щиру вдячність!

Триваймо об’єднаними у молитві та ділах милосердної любові з твердою надією, що Бог благословить усіх нас Своїм миром! Дякую!

† Богдан Дзюрах