СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«З нашим Спасителем ми спроможні пройти все, а навіть іти по воді», — владика Володимир Ющак
У IX Неділю після Зіслання Святого Духа, 14 серпня 2022 року, роздумуючи над євангельським уривком про ходіння Ісуса Христа по воді та порятунок апостола Петра, владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, запевнив усіх присутніх, що і сьогодні продовжують відбуватися чуда. Однак, не вони були метою приходу Ісуса Христа у цей світ.
Хвилину тому ми чули євангельску розповідь, записану євангелистом Матеєм у 14 розділі, про те, як Христос ходив по воді.
Слухаючи цей та інші подібні описи Христових чуд, можемо відчувати жаль, чому в наших часах Христос сам або за посередництвом священників, єпископів, монашества чи вірних не робить подібних надзвичайних знаків? Таким способом можна було б уникнути бодай частини нещастя, яке торкає людей. Бо й сьогодні маємо потребуючих, хворих, поранених, покалічених у війні, нещасливих, розгублених у своєму житті людей, які потребують надзвичайного Божого діяння. Також сьогодні трапляються у нашому житті випадки, які вимагали б нестандартного діяння, подібного до Христового ходження по воді. А такі знаки сьогодні не діються, принаймні, не часто. Як захворіємо, мусимо шукати допомоги в лікарів, які однак не завжди в силі нам допомогти. Не маємо забезпечення перед несподіваними і надзвичайними нещастями, такими, як катастрофа польського автобусу, що сталася минулого тижня у Хорватії. А видається, що вистар=чило б тільки невеличкого попередження, перестороги за посередництвом ангела-хоронителя.
Метою приходу на світ Спасителя не було творення чудес
Дорогі у Христі сестри і брати!
Протягом свого життя Христос справді зробив багато чудес: оздоровляв хворих, калік, навіть тоді, коли по-людському ситуація видавалася безнадійною. Траплялось, що воскрешав померлих. Варто пригадати сина вдови з Наїну чи Лазаря, якого тіло вже три дні спочивало у гробі.
Все це правда. Але потрібно також пам’ятати, що разом з Христовим воплоченням світ раптово не змінився. Коли Христос воскрешав одних, інші люди помирали. Зрештою, навіть воскрешені ним особи пізніше померли. Коли Він оздоровляв хворих, калік, сліпих, розслаблених, і надалі залишалися люди, які терпіли та вмирали від своїх недуг. Варто також пригадати, що Христос оздоровив лише одного хворого, який 38 років лежав при Овечій купелі в Єрусалимі. Інші хворі і каліки, яких була там безліч, залишились зі своїми недугами. Євангелист Іван так про це говорить: «Є в Єрусалимі Овеча купіль, що зветься по-єврейськи Витесда й має п’ять притворів. У них лежала сила недужих, сліпих, кривих і сухих, які чекали, коли зворушиться вода: бо ангел Господній сходив час від часу в купіль і зворушував воду, і хто перший по зворушенні води спускався у купіль, видужував, хоч би яка була його недуга» (Йо. 5, 1–2). Видужав тільки один чоловік. Інші дальше залишились хворими. Не було, отже, так, що у Христових часах всі хворі були надзвичайно вилікувані. Не це було місією Христа.
Метою приходу на світ Спасителя не було творення чудес та зміна світу через надзвичайні знаки. Христос прийшов на світ, щоб показати людині, що Бог є вірний своїм обітницям. Прийшов на світ, щоб спасти, тобто звільнити людину від гріха і нещастя, яке несе гріх. Христос прийшов на світ також тому, щоб показати людині, що Бог є солідарний з людиною у її житті та у всіх її болях і нещастях, яких вона досвідчує, включно зі смертю. Бачимо це, коли Він несе на Голгофу хрест, на якому опісля помре. Христос хоче показати людині, що разом з ним людина спроможна подолати всяке горе і нещастя. Врешті, хоче показати, що людське життя не закінчується на землі, тільки буде продовжуватись у вічності. Він, як перший, перейшов від смерті до життя. Чуда, які творив Христос мали тільки допомогти людям повірити у Христове божество та у все те, чого Він навчав.
Джованні Баттіста Тієполо, Христос іде по воді, 1768-1770 роки
Близькість Христа у всіх моментах життя
Ідучи з довірою до Христа, сприймаючи Його навчання, людина стає спроможною подолати всі проблеми і труднощі, які з’являються на її життєвому шляху. Часто стає подібною до св. Петра з сьогоднішнього Євангелія, який ішов по воді. Однак все було добре, доки Петро не відвернув свого зору від Вчителя. Коли почав думати про високі хвилі, про щораз сильніший вітер, про безмежну глибину під своїми ногами, про неприродність того, що, власне, робить. Коли забув про свого Вчителя, який дозволив йому ходити по воді, почав справді потопати. Потрібно було Христової руки, яка витягнула б його з глибини та безпечно привела до човна.
Христос не мусить чудесно змінювати нас та дійсності, яка нас оточує. Вистачить того, що у важких хвилинах сми можемо скористати з Його сили та благословення. Якщо навіть залишимося у числі неоздоровлених Христом людей, то і так вистачить нам сили, щоб вистояти у важких хвилинах. Потрібно тільки пам’ятати, що завжди біля нас є Христос, який разом з нами співстраждає, плаче та одночасно нас підтримує. Це має особливе значення тепер, коли в Україні ведеться кривава війна, яка несе біль і страждання.
Богослови пояснюють, що сьогоднішня євангельська розповідь — це особливе вчення про Церкву. Христос, який ходить по воді, є Господом, який володіє природою. Петро просить Христа про можливість підійти до нього по воді, бо має велику довіру до свого Вчителя. Човен з учнями і Петром, який є символом Церкви, може знаходитися на розбурханих та небезпечних світових хвилях. Не можемо, однак, ніколи забути про близкість нашого Спасителя. Він завжди є біля нас. Він є Спасителем кожного з нас та цілої Церкви. Він не дозволить ні Церкві, ані нікому з нас пропасти (пор. Мт. 16, 18).
Прохання про молитву за нові покликання
Дорогі у Христі сестри і брати!
Приглянувшись уважніше, можемо також в житті Церкви помітити ознаки особливого Божого діяння. Минулої неділі, під час Божественної Літургії о годині десятій, я уділив ієрейські свячення дияконові Богданові, випускникові Івано-Франківської духовної семінарії. Він навчався там як семінарист Вроцлавсько-Кошалінської єпархії. Таким чином, наша єпархія має нового священника, який розпочинає священниче служіння в парафії у Білому Борі.
Після т. зв. «ситих років», коли вистачало нам священників, які виростали у наших родинах, упродовж останніх багатьох років у наших єпархіях у Польщі бракує місцевих покликань до священничого і монашого життя. Могло б видатись, що незабаром, коли постаріється теперішнє покоління священників, єпископи не будуть мати кого послати до наших людей. Але, дякувати Богові, далі приходять молоді покликання, які походять з України, де отримали дар покликання та семінарійну освіту і формацію. Христос не дасть пропасти нашій Церкві у Польщі, яка сьогодні служить не тільки своїм традиційним вірним, нащадкам виселенців акції «Вісла», що сталася 75 років тому, але також новоприбулим тут вірним з України. Потрібно однак не втомлюватися в молитві за нові монаші і священничі покликання з наших традиційних та новоприбулих до Польщі родин.
Бог і сьогодні творить чуда
Ще одне. Надзвичайні чуда, все ж таки, і сьогодні діються та є потрібні Церкві. Особливо потребуємо чуда за посередництвом Слуги Божого митрополита Андрея Шепицького для завершення його беатифікаційного процесу. Тому у наших конкретних труднощах заохочую випрошувати в Бога чуда за посередництвом цього Божого Слуги.
У нашому житті та в наших щоденних проблемах не втрачаймо духовного контакту з Христом. Не починаймо думати про високі хвилі, про сильний вітер, про морську глибінь та про небезпеки, які на нас чигають. Пам’ятаймо радше про Христа, який є разом з нами. У Ньому зможемо знайти силу на всі наші болі, страхи, на нашу обмеженість та безсилля. З нашим Спасителем ми спроможні пройти все, витривати всяке горе, а навіть іти по воді. Це стосується кожного з нас, як особисто, так і всіх нас як спільноти та Церкви.
Пам’ятаймо також про те, що Бог і в наших часах творить чудеса, як для Церкви, так і для поодиноких людей. Бажаю сьогодні всім вам відчуття Божої пристуності та благодаті, Його сили та простягнутої до нас руки, коли трапиться нам потопати у життєвих хвилях.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
