СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Вийти за межі храму»: семінаристам про місійне покликання, капеланство і душпастирство в діаспорі
Четвертий день спецкурсу Пасторально-міграційного відділу УГКЦ з місійного служіння для семінаристів передостаннього року навчання, 13 червня, був позначений розповідями про капеланське та катехитичне служіння, представленням життя Церкви у Німеччині, країнах Скандинавії та Бразилії, а також зобуттям навичок побудови тривалих стосунків.
Що таке капеланство? Пояснив о. Тарас Михальчук
Доповідь отця Тараса Михальчука, парох Гарнізонного храму святих Петра і Павла у Львові, була присвячена темі священничого досвіду в час війни.
«Мій капеланський досвід розпочався з першого курсу семінарії, коли літом, тоді ще отець Степан Сус попросив відвідувати частини і спілкуватись із військовими. Цей досвід для мене був особливим і позначився на всьому моєму приготуванні до священства. Вийти за межі стін храму — це про капеланство», — підкреслив священник.
Він зауважив, що у служінні капелана важливо віддати все в руки Божі і відпустити страх. Це додає сміливості і полегшує працю. «Наш досвід показує, що бути поруч, бути щирими відкриває людей на Бога», — додав о. Тарас.
Доповідач також поділився з семінаристами, що з радістю відкриває необхідність жити дарами Святого Духа. «Це дозволяє нам бути духовними людьми, бо бути такими — наше покликання», — наголосив священник.
Катехитичне служіння сьогодні
Голова Патріаршої катехитичної комісії владика Михайло Квятковський і його заступник Назар Дуда розповіли учасникам спецкурсу ПМВ з місійного служіння про катехизацію в умовах міграції і підготовку катехитів.
Ділячись катехитичною історією проголошення доброї новини у Канаді, владика Михайло зазначив, що «упривілейованим часом було літо, це було інтенсивне і веселе навчання, яке завершувалось Першим Святим Причастям. Таким був стиль нашого душпастирювання. Однак через пандемію COVID-19 багато таких шкіл припинили існування і поволі відновлюються».
Єпископ зазначив, що з початком війни в Україні спільноти УГКЦ у Канаді поповнились новоприбулими українцями, деякі з них також потребують катехизації.
Владика також підкреслив важливість ролі катехитів, від яких залежить «розпізнати потреби і можливості їхніх спільнот».
Своєю чергою Назар Дуда представив семінаристам катехитичні документи УГКЦ і розповів про процес підготовки та навчання катехитів. «Сьогодні ми маємо 250 студентів, які поглиблюють богословське знання: 100 — із заходу та 50 — зі сходу України, і ще 100 — з-за кордону», — зазначив заступник Голови Патріаршої Катехитичної комісії.
«Дійти до кожного греко-католика» як завдання і місія УГКЦ
Доповідь ректора Дрогобицької духовної семінарії о. Мирона Бендика під час спецкурсу ПМВ з місійного служіння була присвячена питанню місійності УГКЦ.
Він наголосив, що коріння місії Церкви заходиться в особі Ісуса Христа, який доручив апостолам місію спасіння людства, закликаючи їх: «Ідіть і зробіть учнями всі народи».
Отець Мирон зауважив, що місія буває внутрішня і зовнішня. Внутрішня — проповідувати своєму народу, Євангелізувати, катехизувати його. А зовнішня — йти туди, де немає Церкви, де люди ще не пізнали Христа.
«Важливо поглянути на історію нашої Церкви, як вона змінюється у різних моментах і періодах, відповідаючи на виклики і приймаючи їх як можливості», — зазначив о. Мирон. І додав, що місійна Церква насамперед має вийти за межі своєї території чи держави, має сміливість йти всюди, звіщаючи Добру Новину.
Наступне місійне завдання УГКЦ, на думку отця-ректора, — «дійти до кожного греко-католика, де б він у світі не був».
Про основні риси проповідника від о. Григорія Джали
Монах Місійного Згромадження святого апостола Андрія о. Григорій Джала розповів учасникам спецкурсу ПМВ про місійність Церкви і необхідні навички для проповідників.
«Кожен період історії Церкви мав своїх проповідників. І кожен проповідник мав свій стиль і метод поширення Царства Божого, — зазначив о. Григорій і додав. — Проповіднику необхідно здобути вміння застосовувати Євангеліє до життя в конкретному середовищі. Адже адаптація до культури змушує зосередитись на пошуку спільної мови з адресатами Доброї Новини».
Священник також зауважив, що спокусою сучасного проповідника є спрощення, а не переживання Божої присутності. А також поділився рецептом успішного проповідництва. «Впорядковане власне життя, здорові людські відносини і особиста молитва — це метод апостолів», — резюмував о. Григорій.
Будувати здорові і тривалі стосунки
Доповідь психолога та психотерапевта Центру «Коло сімʼї» Максима Вербельчука присвячена будуванню здорових та тривалих стосунків.
«Згідно з сучасними дослідженнями, коли ми говоримо про стосунки, ми говоримо про відчуття безпеки. Усі ми до когось прив’язані. Існує теорія, що привʼязаність у стосунках потрібна для виживання. Але звʼязок має бути стійкий, не тимчасовий, спрямований на конкретну людину, емоційно значущий, такий, який характеризується прагненням безпеки і комфорту, а також дистресом під час періодів недобровільної розлуки», — зазначив психолог.
Він підкреслив, що в стосунках ми шукаємо безпеки, оскільки вона необхідна нам для життя і будування майбутнього. Згідно з теорією безпеки, існує:
- безпечна залежність;
- незалежна безпека;
- зріла безпечна залежність;
- незріла залежна безпека.
Доповідач також зазначив, що існують чотири типи прив’язаності:
- організована надійна;
- організована ненадійна уникаюча;
- організована ненадійна тривожна;
- дизорганізована ненадійна.
Відповідно існують чотири типи людей:
- безпечний,
- уникаючий,
- тривожний і
- дизорганізований,
Максим Вербельчук представив семінаристам характеристики кожного типу і моделі поведінки.
Як духовенство і миряни будують Церкву у Бразилії?
Архиєпископ і митрополит архиєпархії Святого Івана Хрестителя в Куритибі (Бразилія) Володимир Ковбич, ЧСВВ, розповів семінаристам про життя Церкви в Бразилії.
«Наші парафії дуже живі, великі територіально і численні вірними. Помітно зменшились покликання до богопосвяченого життя, тому ми вишколюємо наших вірних, щоб могли в цьому допомагати, — поділився владика Володимир. — Миряни у нашій Митрополії допомагають у адмініструванні спільнот. Не бракує жертовних мирян, які допомагають в організації парафіяльного життя».
Митрополит зазначив, що останнім часом кількість дітей на парафіях УГКЦ у Бразилії зменшилась. Причини, на його думку, різні: мала народжуваність, агностицизм, секуляризація і атеїзм.
«У нашій пасторальній праці звертаємо увагу на турботу про сім’ю», — наголосив архиєпископ.
Він також додав, що проблема асиміляції щораз більше загострюється, а її наслідком стає зменшення вірних.
Владика Володимир зауважив, що клир Архиєпархії складається із монаших та єпархіальних священників. У Бразилії є Сестри Служебниці, Сестри Святої Анни, Сестри Святого Йосифа і Сестри Василіянки. Діє Інститут катехиток Серця Христового.
«На жаль, чимало монаших будинків мусимо зачинити через брак покликань», — поділився митрополит.
Життя і служіння Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії
Один з пріоритетів Апостольського екзархату в Німеччині та Скандинавії — підготовка кваліфікованих душпастирів. З початком повномасштабного вторгнення українські громади в цих країнах активно зростають, зʼявляються нові і потребують духовної опіки. Про це заявив Екзарх для українців візантійського обряду Німеччини та Скандинавії Владика Богдан Дзюрах під час спецкурсу ПМВ з місійного служіння.
Єпископ розповів, що екзархат обіймає усю Німеччину і п’ять Скандинавських краї: Ісландію, Данію, Фінляндію, Норвегію та Швецію.
Початком творення екзархату як структури владика назвав три моменти: 1927 рік — заснування Митр. Андреєм Шептицьким деканату в Берліні; 1940 рік — призначення Блаженного Петра Вергуна Апостольським візитатором; 17 квітня 1959 року — заснування екзархату і призначення єпископом Платона Корниляка.
«Сьогоднішнє життя Екзархату дуже динамічне. З війною зросла присутність нашого народу. Наприклад, у Німеччині зараз перебуває 1,5 мільйона українців. В екзархаті служать 58 душпастирів для 130 душпастирських осідків. Із збільшенням наших вірних екзархат поставив пріоритети душпастирського служіння: катехизування, створення нових душпастирських осідків, духовна опіка молоді, організація соціального служіння, душпастирство прибулих родин», — поділився владика Богдан.
Статистика свідчить, зазначив єпископ, що 29 % прибулих українців залишаться в Німеччині, водночас через продовження війни цей відсоток зростає.
«Для нас це означає приготувати кваліфіковане духовенство. Тому ми зосереджуємо увагу на плануванні душпастирства на довгу перспективу», — резюмував екзарх для українців візантійського обряду Німеччини та Скандинавії.
«Чим ближче ми до Бога, тим більше Бога видно в нас», — Юрій Підлісний
Чим ближче ми до Бога, тим більше Бога видно в нас. З такими словами звернувся до семінаристів — учасників спецкурсу ПМВ з місійного служіння заступник голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах родини та мирян Юрій Підлісний.
«Кожен мирянин хоче побачити Бога. Завдання священника — показати Бога, як це робили, наприклад, Жан Віанней і о. Василь Вороновський», — зазначив Юрій Підлісний.
Він наголосив, що священнослужителям важливо поводитися правильно, морально, достойно. Адже на них рівняються миряни, очікуючи від родини священника зразковості.
«У притчі про милосердного батька можна розпізнати священника, який показує Бога-батька і двох братів — мирян. Батько хоче, щоб ми стали спадкоємцями Царства Божого. Після причастя священник робить нас спадкоємцями Христа», — зауважив доповідач.
Юрій Підлісний також закликав душпастирів бути активними і знайомити людей з Ісусом. «Люди хочуть, щоб їх запросили до церкви», — резюмував промовець.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦЛокації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
Владика Михайло КвятковськийЄпископ Нью-Вестмінстерської єпархії, Голова Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ
