СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Все буде набагато краще, ніж ми собі уявляємо», — військовий капелан Михайло Білецький про духовність під час війни
«Маємо дивитися крізь призму Воскресіння навіть на найбільш болючі ситуації і людські трагедії. Ми назавжди, ми переможемо! Не тільки у війні, але у наших схильностях до зла, до пристрастей. Ми, з Божою допомогою, маємо всі можливості і шанси, щоб перемогти свою гордість, своє лінивство і стати вільними у повному значенні цього слова, не тільки від агресора. Але від того всього, що сковує спражнє людське у кожному, кожній з нас».
Військовий капелан, настоятель храму Стрітення Господнього у Львові отець Михайло Білецький у відео проєкту Clean Sky поділився своїми роздумами про те, чому Бог допускає війну, як чистота душі кожного може протидіяти злу і чому після війни все буде ще краще, аніж ми можемо собі уявити.
Отче, чому Бог допускає війну?
А чому Бог допускає розлучення, аборти, від котрих страждають невинні діти? Чому допускає те, що я ображаю моїх ближніх? Мене не раз дивує, як люди легко відкидають Бога, не вірять у Нього, коли Він є їм невигідний. І з іншого боку, дуже легко звинувачують Його у всіх бідах і проблемах. Господь поважає нашу свободу. Це ми обираємо життєві напрямки, а Він у своєму промислі і мудрості навіть серед найгірших варіантів, надзвичайним чином виводить суцвіття добра.
Чому Господь допускає смерть цивільних людей?
Господь не пропонує абстрактної відповіді на питання: «чому?», «чому страждання?», «чому війна?», «чому смерть?», Він кличе і каже: «Йди за Мною, зречися себе самого, візьми хрест свій і йди слідом за Мною». Жодні обставини, перешкоди, проблеми, життєві ситуації не становитимуть перешкоду, коли ти йдеш за Христом.
Чи гріх бажати смерті ворогові, який чинить наругу над Україною?
Це є по-людськи в даній ситуації. Але Бог дуже цінує щирість людини. І коли в певні моменти вона висловлює гнів, обурення, ворожість — це не мусить бути відразу проблемою. Важливо закликати у ту всю ситуацію Творця, старатися Його очима дивитися на жахіття війни, конфлікти, сварки. Апостол Павло каже: «Гнівайтеся, але не грішіть». Це, з одного боку, по-людськи, в умовах зокрема війни, агресії виявляти свої негативні почуття, але вони не мають бути деструктивними факторами, навпаки потрібно шукати добру силу. Нехай ці почуття стануть мотивом шукати і обороняти справедливість і правду.
Чи вважається гріхом вбивство з метою захисту Вітчизни?
Є Божа заповідь: «Не вбий» і вона залишиться актуальною по всі віки. 10 Божих Заповідей ми можемо сказати двома любові: «Люби Господа Бога понад усе і люби ближнього свого як самого себе». Любов до себе є в основі моралі. Кожен, кожна має право себе захищати. Єдина умова, щоби захист не перевищував нападу, тобто не зловживати силою. Коли я, захищаючись, змушений завдати противнику удару у відповідь, я не є вбивцею. Всі мають право захисту, а хтось має навіть обов’язок, особливо той, чи та, хто відповідає за долю і життя інших людей, зокрема наші військові.
У багатьох виникає почуття провини після вбивства ворога, що з цим робити?
Святе Письмо закликає шукати правду, бо вона нас визволяє. У багатьох людей є хибні уявлення про свою роль в цій ситуації. Важливо поглянути очима Творця, віднайти там Його і побачити свою правдиву роль. Постаратися зробити певні висновки, щоби впевнено і з правильною мотивацією, натхненням і силою крокувати у майбутнє.
Що робити з почуттям провини, коли побратим загинув, а ти вижив?
Ми нікуди не подінемося від бомбардувань, мародерства, зради, від дезертирства, обману, розрухи. Це війна. Але з іншого боку мусимо розуміти, що це не остаточна крапка у людських долях. Господь нас полюбив назавжди і ніколи не змінить думку про нас. Маємо дивитися крізь призму Воскресіння навіть на найбільш болючі ситуації і людські трагедії. Ми назавжди, ми переможемо! Не тільки у війні, але у наших схильностях до зла, до пристрастей. Ми, з Божою допомогою, маємо всі можливості і шанси, щоб перемогти свою гордість, своє лінивство і стати вільними у повному значенні цього слова, не тільки від агресора. Але від того всього, що сковує спражнє людське у кожному, кожній з нас.
Як зберегти духовну рівновагу під час війни та не втратити віру?
Віра — це не є світло, яке розсіює усю темряву. Віра — це наче світильник, який допомагає робити кроки серед ночі у темряві. І цього достатньо для нашої мандрівки. Господь пропонує, щоб ми поглянули на наші страждання у світлі Його страждань, Його хреста. Він пропонує себе як супутника на цій дорозі. Коли ми слідуємо за Ісусом серед найбільшого жахіття це дозволяє дуже впевнено йти, рухатися, почуватися, діяти і вселяти впевненість у інших.
Як ставиться Церква до воїнів, які ніколи не сповідались та не вели релігійне життя, але є вірними Захисниками України?
Так як до будь-якої іншої людини, яка викуплена дорогоцінною кров’ю Божого Сина. Наші воїни — це ті, які виявляють найбільшу любов, жертвуючи своє життя за своїх друзів. Часто ми дивимося на людське життя за певними мірками, навіть церковними обмеженнями. Так, Бог привязав спасіння до Хрещення, до інших обрядів і Таїнств, але Він не прив’язав себе до них всіма можливими шляхами і способами Він кличе і веде людину.
У ЗСУ є воїни різного віросповідання, яку молитву порадите для підтримки їхнього духу?
Я дуже люблю слова із Псалма 117 і для мене вони є надзвичайно актуальними у часі, який ми переживаємо: «Господь зо мною! Не злякаюся! Що може людина мені зробити? Господь зо мною, моя допомога і я дивитимуся на тих, що мене ненавидять. Ліпше до Господа прибігти, ніж покладатися на людину. Ліпше до Господа прибігти, аніж покладатися на князів. Усі народи мене обступили, Ім’ям Господнім я їх розіб’ю, вони навколо мене обступили — Ім’ям Господнім я їх розіб’ю! Обсіли мене наче бджоли, палили наче вогонь стернини — Ім’ям Господнім я їх розіб’ю!»
На Ваш погляд, чому ми допустили виникнення цієї ситуації?
Я думаю, що це питання треба поділити на багато індивідуальних запитань до всіх, до кожного. Дуже важливо навчитися робити правильні уроки із життя і їх засвоювати. Інакше все буде, на жаль, повторюватися із ще більшою руйнацією. Комусь треба помиритися із сусідом, комусь треба перестати брати хабарі, комусь треба бути добрим керівником, добре ставитися до своїх підлеглих дбати за них, комусь треба полюбити свою справу і тих людей, котрі йому довірені. Це велика маса завдань і добре, що війна підняла їх з новою силою. Історії святих людей, які догджали Богові, шукали за Ним, в конкретних обставинах свого життя вказують, що найбільше жахіттям є місце і середовище, де людина зростає у любові до ближнього, вчиться вдивлятися у своє серце, вдивлятися із Божою допомогою, у цю таку глибину непроглядну, і не раз там багато негативу і сміття. І так як ми після перемоги будемо відбудовувати свої міста, найперше ми маємо розчистити завали наших сердець.
Що Ви побажаєте українським воїнам та українцям?
Багато людей шукають, витягають своїми поглядами, сподіваннями таку дуже людську, але дуже недостатню відповідь: «Отче, правда все буде добре?». Я відповідаю: «Все буде набагато краще, ніж ми собі уявляємо».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
