СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Вознесінням Ісус хоче пробудити в нас бажання неба, яке є не місцем, але величчю Бога і Його присутністю у серцях праведників», — владика Тарас Сеньків
Проповідь преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у день свята Вознесіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, 10 червня 2021 року, виголошена під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Дорогі брати і сестри! Празник Вознесіння нагадує нам про відхід Спасителя на небеса до Отця. Але не тільки. Це свято має в собі одну особливість. В ньому звучить пропозиція відійти, звільнити місце, відступити. Сповнивши своє послання, Ісус відходить і звільняє місце для Святого Духа. Це нам зрозуміло, бо Син і Дух творять з Отцем Трійцю рівних Осіб, єдиносущних Божественною Природою. Але те, що Ісус йде до Отця і поступається та звільняє місце для місії своїм апостолам, а одночасно і нам, слабким людям — щось виняткове.
Звільнення місця для місії Церкви
Місію спасіння людства відтепер довірено апостолам, та на них заснованій Христовій Церкві, котра відповідає за те, як вносити у майбутнє історії здійснення Христового послання. Господь навчив апостолів всього, що потребували знати, дав їм свою владу і силу, та запевнив, що отримають повноту благодаті вилиттям Святого Духа. Відтепер все буде залежати від їх вірогідного свідчення про Христа перед світом.
Іноді ми думаємо, що Господь Бог є перфекціоністом, який не толерує жодних помилок та недоліків. Та це не так. Якби Господь цього хотів, то міцно тримав би все у своїх руках. Однак Він передав все нам, об’єднаним вірою у спільноту Церкви людям, яким властиво помилятися. Тому Господь не очікує, що ми будемо ідеальними, але сподівається на наші зусилля та добру волю.
Господь Бог розраховує на кожного із нас
Божа довіра є для нас джерелом доброї впевненості, яка відкриває для нас майбутнє: Господь Бог розраховує на кожного з нас. Незважаючи на наші помилки та гріхи, ми є тими, на кого Господь покладається, чи до кінця, свідомо потребує. Він очікує, що ми продовжимо здійснення Його планів у історії і запевнює нам успіх своєю присутністю.
Відповіддю на Божу довіру є наша відповідальність. Ми відповідаємо за те, як місія буде розвиватися та у якому напрямку йти. Від кожного з нас залежить, чи ми Божі очікування оправдаємо, чи не оправдаємо.
Отже, з одного боку, це велика радість: Господь Бог розраховує на кожного нас і немає нікого, хто був би виключений з цього плану. З іншого боку, його довіра очікує нашої відповідальності. Ми маємо причину радіти першому, лише коли приймемо друге. Тому нам даний Дух істини та Утішитель, щоб ми у світі відповідально та вірогідно проголошувати Євангеліє надії, до якої ми покликані, бо цей святковий день говорить нам, що сенсом людського життя є зустріч в небі лицем до лиця з нашим Небесним Отцем.
Щастя знаходять поруч, на землі під нашими ногами, а небо ще ближче, бо воно в наших серцях
З Оливної гори Ісус вознісся на небо. Де є небо, яке нам заповів у спадок Христос, і від якого залежить наше вічне щастя? Хтось вважає, що небо, де перебуває Христос, є далеко, і що між Його небом та нашою землею існує величезна прірва, бо це дві абсолютно різні, далекі реальності.
Та Ісус своїм життям проклав нам дорогу до неба, щоб єдність з Богом стала дійсністю в часі нашого земного життя. Він відмовився від присутності на одному місці у світі, бо хотів бути близьким до всіх людей упродовж усієї історії. Тому перед Вознесінням запевнив це словами: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку», «щоб і ви були там, де буду я».
Зміст Христових слів полягає в тому, що людям не потрібно шукати неба далеко від землі, або щастя аж після смерті. Щастя знаходять поруч, на землі під нашими ногами, а небо ще ближче, бо воно в наших серцях. Справа лише у тому, чи ми хочемо з Христом там зустрітися. А Він там є, бо це Він створив кожне людське серці. Просто його від нас часто скриває хмара нестабільності, різних людських слабкостей, пороків, а передовсім гріхів.
Бажання неба вже тут і зараз
Якщо людина хоче розвіяти цю хмару, вона ніколи не буде шукати Христа далеко, але об’явить Його у своєму життя і бути щасливою незалежно від того, в якій ситуації вона є. І навіть більше. Якби грішник опинився б між святими, він би не збагнув, що є в небі, бо несе своє пекло в собі. А якщо праведник, сповнений Божою любов’ю, раптом опинився б серед проклятих, він не пізнає, що є у пеклі, бо його серце переповнене радістю вічного життя.
Не треба шукати неба вгорі і пекла внизу. Небо в людському серці, як і пекло. Людина, яка несе Христа у своєму серці, завжди буде жити щасливим життям у світлі Божого лиця.
У своїй первосвященичій молитві Ісус сказав: «Отче… не молю, щоб ти узяв їх від світу, лише — щоб зберіг їх від лихого». Тому вознесінням Ісус не спонукує нас мріяти про фізичне звільнення з цього світу. Він хоче пробудити в нас бажання неба, яке є не місцем, але величчю Бога і Його присутністю у серцях праведників. Господь здобув нам вічне життя, яке ми можемо започаткувати зараз. І все, що нам потрібно, — це праведно жити задля осягнення вічної єдності з Богом у Його Небесному Царстві.
Християнська родина — діамант у всьому створінні
Сьогодні розпочинаємо час, котрий у Церкві називаємо Декадою місійності. Щороку від Вознесіння до Зіслання Святого Духа, Церква в особливий спосіб наголошує на посланні, котре Христос залишив для своїх учнів і для цілої Церкви — звіщати Євангеліє, Радісну Звістку про те, що з нами є Бог. А цього року, особливим способом наголошуємо на посланні і ролі родини, яка є будівничою клітиною людського і церковного суспільства, котра є Богом закладеною інституцією, ще перед тим, як Христом була закладена його Церква. Тому родина має виняткове значення у Церкві. І цей час епідемії, ізоляції особливо показав, яким діамантом є християнська родина у всьому створінні. Бо якщо у християнській родині бракує Божого Слова, бракує відваги жити вірою і свідчити про віру, це відбивається на всьому людському суспільстві катастрофою. Християнська родина покликана бути місійним потенціалом цілої Церкви. Можемо в Церкві робити дуже багато — катехизувати, готувати до Причастя, сповідати, але коли в родині не моляться, коли в родині бракує голосу Божого, читання Божого Слова, коли в родині бракує доброго, святого прикладу життя, свідчення віри — все, що б ми хотіли робити ніколи не буде системним і не буде творити атмосферу в суспільстві. І це покликання родини є винятково важливим, бо якщо родина про своє покликання забуде — станеться щось зворотнє: насильство у родині, розлучення, сироти при живих батьках, і це виховає цілі покоління, які будуть не здатні закласти власну родину, бо їм бракуватиме досвіду життя в любові, в мирі, в злагоді, в компромісі, у взаємообдаруванні, якими має давати свідоцтво родина.
Ми боїмося дуже багатьох зовнішніх ворогів: хворіб, катастроф, економічних криз, але за ці десять днів маємо усвідомити, що те, за що маємо переживати набільше — це те, щоб наші родини були християнськими, щоб дух місійності, котрий не полягає в тому, щоб їхати в африканські країни, але дух місійності як відповідальності за своє особисте християнське покликання народився у наших серцях відповідальним відношенням у наших родинах. Спільними молитвами, взаєморозумінням і дбанням про духовне, а не лише матеріальне, щоб ми вміли взаємно дарувати себе Богові в родині. Хай ці десять днів стануть для кожного з нас особливим часом переосмислення своєї ролі в родині, переосмислення ролі родини для нас. Щоб передусім у родині ми навчилися бути любленими і любити, бо це найдосконаліший клас у школі нашого стосунку з Богом — відчути себе любленими Богом і вміти цю любов передати іншим. Амінь. Слава Ісусу Христу!
єпарх Стрийський
